Просто Мідорі, просто гідність: у Львові виступила легендарна скрипалька.
«Казка про двох Мідорі» – телеведучий завершує вступ до восьмихвилинного сюжету про дівчат з Японії. Вони майже однолітки. Старша – Мідорі Іто – стає на ковзани чотирирічною дитиною. Згодом вона здобуде і чемпіонський титул, і численні перемоги. Того року, коли їй виповнилось дванадцять, її визнано за першу жінку, яка виконала послідовність з двох потрійних стрибків. На той час вважається за прийнятне зауважувати, як «по-чоловічому» дівчина долає надскладні програми.
На Чемпіонаті світу 1991 року у Мюнхені Мідорі Іто посідає четверте місце. В супроводі Варшавського концерту, після чергового стрибка вона катастрофально летить з льоду у проріз в загорожі, де встановлено телекамери. Глядачі не встигли злякатись, коли вже за мить вона незворушно повернулась на ковзанку і завершила програму.
Молодша героїня «Казки…» нині відома як просто Мідорі. Вона починає грати на скрипці у три роки, але «Швидше, вище, сильніше» – це також про неї. Коли їй вісім, вона вже виконує на концерті 24 скрипкових каприси Ніккольо Паґаніні. Вільно знайти відеозапис, де під час виступу чотирнадцятирічна дівчина у зеленій сукні якнайшвидше намагається «обміняти» свій власний інструмент на Страдіварі першої скрипки з оркестри через те, що їй… луснула струна.
Це відбувається на визначній музичній імпрезі, дириґує Леонард Бернштайн, грають його Серенаду, а Мідорі знов, вдруге рве струну, однак не зупиняється і завершує виступ із Ґваданіні іншого оркестрового скрипаля. Наступного дня на першій шпальті чи не найвпливовішої американської газети повідомлятимуть, що чотирнадцятирічна дівчинка підкорила всіх… трьома скрипками. «В мене не було паніки. Передусім, я думала про твір, я дуже любила цей твір…» – пояснює у телесюжеті усміхнена чорнява скрипалька з брекетами і ледь помітною мовною непевністю.
Ще кілька днів тому із Мідорі можна було випадково зустрітись у Львівському органному залі – до незнайомців вона щиро усміхається. Сьогодні 46-річна дуже скромна та приязна пані викладає і концертує. Вона також є посланницею миру ООН й очолює три власні неприбуткові організації, які дбають про благодійність і поширення музичної освіти. На сцені Мідорі усміхається до слухачів та колег, ретельно перевіряє інструмент і миттєво занурюється у музику. Над усе панує зосередженість і слухачеві важко не зачаруватись такою концентрацією уваги. Достоту ювелірні рухи відтворюють рясне, дивовижно помірковане звучання.
Мідорі, Орест Смовж та Український фестивальний оркестр під орудою Івана Остаповича у Львові захоплювались бароко: вони виконали осяйно бентежного й піднесено замиреного Баха та приголомшливий Concerto grosso №1 Альфреда Шнітке 1977 року. Шнітке скористався поєднанням барокової форми і засобів із… препарованим роялем та намаганням скоротити відстань між музикою «серйозною» і «розважальною». Навіть на слухачів-початківців дещо похмурий фільозофічний твір Шнітке з бароковим перегуком інструментів справляє незабутнє враження.
Однак що ж лишається за тендітною постаттю скрипальки, яка грала у Львові із своїм учнем, Орестом Смовжем? 2004 року в Німеччині вийшла друком книга спогадів Einfach Midori (нім. «Просто Мідорі»), де йдеться про неозорий шлях. Вона була імігранткою, яка на тлі болісного розлучення батьків потрапляє з мамою до Нью-Йорка. Вона була диво-дитинкою і дівчиною, яка «по-чоловічому» грає. Була музиканткою, якій доводиться долати матеріальну скруту і неабиякий мовний бар’єр. Наразі вона є легендарною виконавицею та зірковою чуйною викладачкою.
Усміхнена чорнява дівчина з брекетами, яка у згадуваному телесюжеті босоніж репетирує серед порожньої зали, вже за кілька років по тому тяжко хворітиме, порине в депресію, сягне цілковитого виснаження і, врешті-решт, розуміння, що життя потребує докорінних змін. Вкрай перебільшене прагнення досконалості стає руйнівним. З усвідомленням цієї проблеми, Мідорі довго лікується, однак також розпочинає навчання в університеті, де цікавиться психольоґією і ґендерними дослідженнями. Цей пошук має цілком певну мету. Врешті-решт, він вплине на спосіб життя, ба навіть світогляд скрипальки, коли вона застосує набуті знання до творчої діяльності і, зокрема, до викладання музики.
Сьогодні в інтерв’ю Мідорі каже: «Моє кредо – чесність, здоров'я та гідність». Її неабияк хвилює психольоґічний стан «дивовижно обдарованих» дітей, світ яких часом силоміць обмежують самим музичним вправлянням. Також її турбує стан системи освіти, де подеколи намагаються лишити речі «найуніверсальніші» і «найкорисніші», вдаючись до вкрай однобічного розвитку учнів:
«Коли на початку 90-х я побачила, як музику було вилучено з державних шкіл Нью-Йорка, – розповідає скрипалька в інтерв’ю німецькому порталу Classicpoint.net https://www.classicpoint.net/de/midori , – мені було дев’ятнадцять років і я хотіла щось змінити. Музика зближує, мені відома радість, яку вона може нести. Я подумала, що ці неоціненні можливості не мають бути похованими в учнях, тому я заповзялася влаштовувати концерти у школах і спілкуватися з дітьми, підлітками про музику, про свій інструмент, кар’єру тощо».
Це був початок організації «Мідорі і друзі», яка нині охоплює кількасот тисяч учнів у Сполучених Штатах і Японії. Згодом скрипалькою було створено ще два товариства, що їхньою метою є допомога початківцям, надання можливостей, а також поширення західної і японської музичної культур, обмін традиціями.
На травневих львівських афішах Мідорі усміхається, в її руках скрипка, перетворена на яскраве зелене зілля. Строкате життя цієї людини надто важко охопити на кількох сторінках, однак стане лише одного концерту, аби захопитись її дивовижною працею: Львів знов чекає на Мідорі у червні.
Олег Резанов
