Коли недавно самопроголошений «глава» окупованого українського півострова Сергій Аксьонов запропонував відродити в Росії монархію, а головному кремлівському бандиту - надати в буквальному сенсі диктаторські повноваження, було абсолютно очевидно, що кримський лизоблюд щосили прогнувся перед своїм господарем.
«Сьогодні, як на мене, Росії потрібна монархія... Тому що поки є зовнішній ворог, на мій погляд, необхідно єдиноначальність. Сьогодні у президента має бути більше прав, аж до, вибачте, диктатури», – вважає ватажок окупаційної адміністрації.
Здавалося, що з подібним маренням більше ніхто вже не виступить. Але ось днями практично про те ж саме, правда, кілька під іншим кутом написав у своєму мікроблозі один із засновників російської опозиційної партії «Яблуко» Григорій Явлінський. І стало ясно, що просторами Росії бродить ідея довічного правління Путіна.
Власне кажучи, Явлінський так прямо і пише: «Ні влада, ні суспільство не хочуть виборів, не цікавляться ними і не вірять в них. Якщо так піде далі, то виборів дійсно не буде. Буде Путін. Назавжди».
У контексті цього висновку політика чується неприйняття подібного результату. Та й увесь великий текст в його мікроблозі начебто є критикою путінського режиму. Але...
Явлінський давно і небезпідставно здобув в Росії імідж політика, здатного на компроміси. І все б нічого, але компромісність Григорія Олексійовича дуже вже скидається на угодовство з путінським режимом. У критичні для російського суспільства моменти він сидить, немов набравши в рот води. Але як тільки над Кремлем згущуються хмари - починає фонтанувати «критикою», здатної відвернути увагу громадян від больових точок.
Чим сьогодні відрізняється внутрішньополітична ситуація в Росії? Незважаючи на жорстокий розгін мирної акції протесту з приводу питання, звідки у прем'єр-міністра Дмитра Медведєва взялися палаци і виноградники, яку провів 26 березня Фонд боротьби з корупцією (ФБК) відомого російського опозиціонера Олексія Навального, багато росіян не тільки не злякалися, а, навпаки, здобули ще більшої рішучості «вийти на вулицю».
Призначена ФБК на 12 червня, коли країна буде відзначати День Росії, нова протестна акція може зібрати, судячи із соцмереж, не меншу кількість громадян. І це при тому, що Путін ще 10 травня видав указ, яким на період з 1 червня по 12 липня ц.р. заборонив будь-які мітинги, ходи і інші масові акції, якщо вони не будуть безпосередньо пов'язані з Кубком конфедерації і мундіалем.
Варто нагадати, що ігри Кубка конфедерації в Москві починаються 17 червня. А проводити мітинги Путін заборонив з 1 червня. Важко не здогадатись, що влада боїться анонсованої Навальним акції і намагається убезпечити себе за допомогою надуманого обмеження. Навальний вже відреагував на цю заборону. «Базові конституційні права громадян Росії не можуть скасовуватися і змінюватися указами президента», – написав він у своєму мікроблозі. Таким чином, російські громадяни, які зважаться вийти 12 червня на антипутінську акцію, кинуть прямий виклик владі...
У цих умовах для справи опору антинародному режиму було б дуже корисно, якби лідери російської ліберальної опозиції висловили підтримку ФБК і його засновникові, якому, до речі, зовсім недавно провокатор від Кремля серйозно пошкодив око зеленкою. Однак більшість з тих, кого ще років два-три тому в Росії вважали лідерами опозиції, перетворилися в пасивних спостерігачів, політично безпорадних і жалюгідних.
Ось і черговий «критичний» опус Явлінського виглядає так, як ніби його писав мешканець далекої-предалекой від російських реалій країни. «За десять місяців до президентських виборів політика як процес вибору шляху в майбутнє повністю зникла з порядку денного, – зауважив на початку статті політик. – Зроблено все для того, щоб майбутнє нікого не цікавило. Адже всі без винятку знають, що при владі залишиться Путін, а це значить, що нинішня архаїчна система збережеться і стане лише ще більш авторитарною і більш корумпованою, що попереду важкі економічні часи, що можливі збройні конфлікти і навіть війна».
Слово «можливі» покоробило. Неначе Явлінський не знає, що путінський режим вже давно бере участь в збройних конфліктах і розв'язав кровопролитну війну проти України. Але все це – за межами Росії. Невже малося на увазі внутрішні збройні конфлікти і громадянська війна? З тексту Явлінського це не випливає. Навпаки, зазначивши про узурпацію влади в країні «незмінюваним угрупованням», він підкреслив: «У цих умовах сенс має тільки політична діяльність. Мирна політична діяльність».
Далі слідують розлогі міркування про те, що «протест без політики і політиків, будь то виступи далекобійників або опір розгону Академії наук, - нісенітниця, приречена на невдачу».
«Акції ж, подібні тим, що проходять в Москві останнім часом, приведуть – в силу їх безглуздості – до ще більшого розчарування, апатії, підсвідомого відмови навіть від думки, що можна щось вирішити на виборах, а в кінцевому рахунку до екстремізму і репресіям. По суті, сьогодні всі соціальні протести влаштовані таким чином, щоб учасники мітингу апелювали до Путіна як до верховного арбітра. А йому тільки того й треба – це ж ще міцніше зміцнює його систему. Саме так витісняється політичний дискурс. Саме так відбувається деградація суспільної активності, уподібнення її чолобитною», – пише Явлінський.
Здавалося б, все правильно. Але постає питання: а що заважає Явлінському і іншим російським опозиційним політикам влитися в соціальний протест населення і надати йому бажану політичну спрямованість?
Антикорупційні виступи, хвилювання водіїв-далекобійників і кубанських фермерів, протести проти «наїздів» силовиків на діячів науки і культури... Чи не щодня дійсність в Росії підкидає масу приводів для серйозної розмови суспільства з владою. Причому момент зараз явно сприяє: згідно з останнім опитуванням ВЦВГД (ВЦИОМ), рейтинг Путіна вперше за багато років впав нижче від 50%. Здавалося б, опозиції слід займатися не словесною еквілібристикою, а робити щось реальне, об'єднуватися, шукати нові можливості для наступу на режим. Критично налаштованої частини суспільства дуже потрібні лідери, які повели б народ за собою. І в арифметичному плані «лідерів» вистачає. Але у кожного більш-менш відомого російського опозиціонера – свій особистий резон. В останні роки більшість відомих опозиційних політиків перетворилися на якусь подобу маргіналів. Чому? Вони стали жертвами політичної меркантильності: мовляв, якщо протестний рух очолюю не я, то я в ньому участі не беру...
Означення сентенції Явлінського - приблизно з того ж ряду. Він всього лише повторює побиті, всім відомі істини. В умовах, що склалися ніякої реальної користі опозиції подібні виступи не приносять і не принесуть. А ось звичайні громадяни можуть зробити невтішний висновок: мовляв, якщо навіть засновник «Яблука» говорить про «вічності» правління Путіна, то це, мабуть, неминуче.
Виходить, що своїми відірваними від дійсності міркуваннями Явлінський фактично підіграв таким російським політичним «клоунам», як Жириновський, Аксьонов і іншим, які закликають Путіна «на царство». Зрозуміло, що офіційно «царем» головного кремлівського бандита ніхто не назве. Але його кліці це і не потрібно. Головне, щоб росіяни звикли до думки, що Путін і Ко будуть правити країною так довго, як забажають. А хто буде на самому верху і в якій ролі – не так важливо.
Олександр Косвiнцев.
Фото - сensoru.net
