В архіві Управління СБ України у Львівській області знайшли та передали на вивчення науковцям, працівникам Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» списки тих, хто втік за межі СРСР і кого переслідувала радянська влада. Майже десяток томів із грифом «Совершенно секретно» та «Секретно» нині досліджують історики-науковці.
Про те, що було заховано під радянським грифами секретності, в коментарі Гал-інфо розповіла молодший науковий співробітник Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», кандидат історичних наук Олександра Чура.
«Це книги, в яких в алфавітному порядку вміщена інформація про осіб, що їх радянська влада вважала зрадниками батьківщини, агентами іноземної розвідки, карателями, злочинцями та яких вона розшукувала. Про це говорить нам напис на титульній сторінці. В одній книзі вміщена інформація на 800 осіб. У нас є кілька таких книг», - розповіла дослідниця.
За її словами, вся інформація у цих книгах – це дані розвідки.
«Ось яскраве свідчення того, що в СРСР і навіть за його межами завжди відчувався тотальний контроль над людиною. Показово, що він був навіть над тими особами, які втекли і більше не були громадянами СРСР.
Це страх радянської влади, що та пропаганда, яку вона просувала у світі, може бути зруйнована цими людьми. Боялися також, що технічні розробки можуть бути передані іноземним державам. Що хтось міг скомпрометувати радянську владу. Однак, ці справи, - це також ознака того, що люди все ж таки боролися за своє нормальне життя, а не життя у вічній тюрмі народів», - зазначила Олександра Чура.
За її словами, кагебісти створювали такі документи для внутрішнього користування.
«Кожна книга має номер. Їх примірники розсилали у всі республіки, адже інформація про цих людей має республіканський характер. Фігуранти справ мали громадянство СРСР. Документи мали грифи таємності і користуватися цією інформацією мали право лише спецслужби», - пояснила дослідниця.
Вона наголосила, що ці документи цінні для істориків тим, що містить у собі досить детальну інформацію про окремих осіб: «Найперше, тут вміщений детальний антропологічний опис особи (колір очей, вуха, родимки, шрами, інвалідність). Друге, це інформація про дату народження та місце проживання. Також вказано місце роботи, складено коротке генеалогічне дерево. Це робили для того, щоб виявити чи в особи є родичі за кордоном і чи міг від до них виїхати.
Тут, зокрема, міститься інформація про тих осіб, які нелегально перетнули кордон в часи Другої світової війни, тих, які співпрацювали з німецькою окупаційною владою, тих, які вчинили протиправні дії. Наприклад, розстріляли представника радянської влади. Про тих, які втекли закордон і співпрацювали з іноземними спецслужбами та адміністрацією інших країн тощо».
У списках є як чоловіки, так і жінки.
Як зазначила Олександра Чура, цікавою є справа росіянки Голіциної Світлани Михайлівни (1929 р.н.), яка мешкала у Москві та працювала на «Мосфільмі».
«У цій довідці, окрім її детального опису, власне, пояснюють чому вона переслідується радянською владою», - зазначила дослідниця.
Склад злочину (переклад з російської): У грудні 1961 року разом із чоловіком, колишнім працівником органів держбезпеки, перебуваючи у службовому відрядженні у Фінляндію втікала у Швецію, а потім у США. В липні 1962 року воєнною колегією верховного суду СРСР заочно приговорена до вищої міри покарання – розстріл.
Також зазначено, що репресивні органи мають її фотографію та зразок почерку. Окрім того, вказано, що справу проти неї порушено секретним управлінням КДБ.
Олександра Чура звернула увагу на те, що на описах деяких осіб поставлені печатки.
«Це означає, що з якихось причин КГБ припинив розшук осіб і закрив оперативно-розшукову справу. Може когось зловили, або нейтралізували, що було вкрай рідко. Швидше всього, втратили слід або люди померли», - пояснила Олександра Чуа.
Дослідниця особливу увагу звертає на українців, яких переслідувала радянська влада. Цікавлять також мешканці Львова та Львівщини.
«Мені трапилася одна справа, яка стосується мешканця Перемишлянського району Львівської області Василя Дмитришина (1924 р.н.). Зміст звинувачення полягає у тому, що він, будучи призваним у армію, у жовтні 1946 року втік у Західну Німеччину. До 1955 року проживав там, а потім виїхав у США. У 1978 році жив у Нью-Йорку. Його також заочно приговорили до смертної кари. Це дуже показово, що людей просто засуджували заочно за ось такі, за нашими мірками, абсурдні речі. Тут також є штамп, який говорить про те, що його справа була декриміналізована у 1991 році», - зазначила Олександра Чура.
Вона додала, що не кожному був винесений смертний вирок.
Окрім того, дослідниця виявила цікаву та досить відому справу.
«Справа Едуарда Гаврилова – це найяскравіший приклад того, на що була готова людина, аби лише втекти із цієї тюрми народів. Гаврилов разом із товаришем Суханевичем, будучи на пароплаві, який здійснював подорож біля Туреччини, нелегально покинули палубу і припливли до турецького берега. У Туреччині вони попросили політичного притулку і виїхали в США. Ці люди готувалися до втечі, загартовувалися фізично і мали обдуманий план. Що цікаво, йому, Гаврилову, не винесли смертний вирок», - зауважила Олександра Чура.
Однак, окрім матеріалів на тих, хто просто намагався втекти з СРСР, у документах є інформація і про осіб, які співпрацювали із німецькою владою, хто був у німецькій поліції, хто брав участь у розстрілах.
