Американський посол Джеффрі Пайєтт, виступивши днями на 12-й щорічній інвестиційній конференції Dragon Capital, назвав головним викликом для України на 2016 рік - зміну політичного керівництва. «Україна, звичайно, не розвивається так, як мала б. Очевидно, що потрібно змінювати політичне керівництво, щоб досягти змін. Власне, на 2016-й головне завдання, головний виклик для України - це зміна політичного класу», - прямо заявив дипломат.
Він також зазначив, що найбільшими проблемами України, як і раніше, є корупція і відсутність верховенства права. За словами Пайєтта, «це не стосується окремих осіб, а стосується системи».
Нового тут небагато, але цінність порад посла США дещо в іншому. Представник однієї з найбільш розвинених демократій світу фактично застеріг українців від того, щоб при ремонті державного механізму вони обмежилися лише заміною одних посадових осіб на інших.
«В українській політиці на цей момент тривають дискусії, хто може очолити уряд. Як на мене, це неправильно - не хто очолить, не хто увійде в уряд, а важливо те, яку програму буде здійснювати нова команда, і які політичні фракції в Раді підтримають цей курс. І це є найголовнішим, аби залишатися на шляху до реформ та мати підтримку з боку Сполучених Штатів і партнерів», - заявив Пайєтт.
На цьому можна було б завершити: діагноз поставлено, ліки виписано, залишилося тільки виконувати рекомендації лікаря та чекати одужання. Однак у випадку з Україною все далеко не так просто. Містер Пайєтт з його західним менталітетом, напевно, не цілком враховує ту обставину, що в умовах країни, яка наскрізь просякнута не лише корупцією, а й кумівством (що не менш небезпечно), жодна програма, жоден склад уряду і парламенту не приведуть до успіху з достатньою гарантією надійності, якщо не буде серйозно перебудований весь державний механізм.
Інакше кажучи: при збереженні статус-кво в державному устрої України реформи можуть дати потрібний ефект, а можуть і не дати. Сигналів того, що реформи пробуксовують, отримано вже чимало. Українцям хочеться ще раз випробувати долю? Чи все-таки пора вже ухвалювати більш адекватні рішення, щоб не витрачати даремно десятиліття? І для цього заміни тільки програмних (читай: паперових) декорацій та дійових осіб буде явно недостатньо.
Немає поділу влади
У справі «лікування» державної системи України багато політиків, активістів і політологів, крім як на зміну КМУ та еа позачергові вибори до ВР, сподіваються також на розкрутку нових антикорупційних структур і прийняття нових законів, які зроблять всі державні процедури прозорішими. Безперечно, подібні новації можуть дати певний позитивний ефект. Але чи буде він достатній для корінного і, головне, безповоротного перетворення країни? Чи не вийде так, що сил і грошей буде витрачено чимало, і країна на довгі роки влізе в зовнішні борги, а реформи лише злегка прикриють іржавий фасад?
Постало таке питання тому, що люди, які сидять на українському владному Олімпі, дуже грубо, навіть якось зухвало порушують принцип поділу влади. Сьогодні з цим в Україні - як в поганому колгоспі. Голова його постійно підміняє собою загальні збори. Він майже завжди діє одноосібно, садить в начальницькі крісла потрібних йому людей без урахування їх кваліфікації і моральних якостей, розділив колектив на «своїх» і «інших». Одним - все, іншим - закон. При цьому свої «цінні вказівки» голова часто видає безпосередньо дояркам і механізаторам. Поступово ті перестають сприймати розпорядження своїх бригадирів. При демагогічному прагненні до децентралізації на ділі все йде до того, щоб сконцентрувати в руках першої особи ще більші повноваження. Нижчі чини відверто коливаються, вибираючи, до кого притулитися. Нестабільність спонукає їх ще з більшим завзяттям наповнювати свої кишені. Про успіх спільної справи вже мало хто думає. Державна машина на очах перетворюється агрегат, який постійно глохне і який здатний викликати лишень роздратування. Що, власне, вже і відбувається.
Дехто намагається списати все це на зовнішню агресію. Справді, підлий напад Росії поставив Україну в дуже скрутне становище. Але, як на днях помітив директор департаменту Міноборони Литви Р.Сапронас, війна на Донбасі не може бути виправданням відсутності реформ у Україні. Особливо, якщо врахувати сумнівну діяльність Адміністрації президента (АП).
За майже два роки правління Порошенка українці не раз ставали свідками безцеремонного втручання АП у діяльність головного законодавчого органу країни. Наприклад, держбюджет на 2016 приймали, нагадаємо, під покровом ночі з використанням бузувірського тиску на депутатів. «Парламент змором готують до прийняття бюджету. Втомлені депутати покірно голосують за тексти законів, які в більшості і не читали. Поправки приймаються або відхиляються пакетами. Законопроекти (майже всі) - сирі і недопрацьовані. Ну де ще в світі настільки девальвований парламентаризм?» - дивувалася в ті дні відома київська журналістка Тетяна Висоцька.
В результаті подібного «цирку» народився «бюджет продовження хаосу, корупції, бюджет стагнації української нації», як охарактеризувала головний фінансовий документ країни лідер фракції «Батьківщина» Ю.Тимошенко. Але ж ця фракція входить в коаліцію.
Характерно, що зовсім недавно, в лютому, ще один член коаліції розповів про іншу сторону “діяльністі” АП. Сталося це, коли Печерський суд Києва заарештував поліцейського, підозрюваного в умисному вбивстві пасажира «шаленого BMW» під час гучної нічної погоні. «Печерський суд підтвердив свою погану славу карального меча Банкової», - заявив тоді нардеп від «Народного фронту», радник голови МВС Антон Геращенко. Більш переконливого викриття «телефонного права» привести просто неможливо.
Втім, всі ці приклади втручання АП в діяльність інших гілок влади можна було б, напевно, і не приводити. Хоча де-юре Україна числиться парламентсько-президентської республікою, але тільки великий жартівник сьогодні може сказати, що вона залишилася такою. Багатьом в Україні відомо, що при Порошенкові країна де-факто є президентсько-парламентським державним утворенням з ознаками автократії.
Свого часу кримінальника Януковича звинувачували в порушенні Конституції, і по заслузі. Однак незабаром після Революції гідності в Україні знову фактично відбувається повзучий конституційний переворот. Чому це не стає предметом першочергової турботи для громадян?
КСУ не захищає Конституцію України
Політичну «еліту», яку посол Пайєтт однозначно відправив на історичне звалище, характеризує зневажливе ставлення до Конституції України. Саме цим, а також невиконанням кожної з гілок влади своїх функцій викликана гостра політична криза, що переживає сьогодні Україна. Таку оцінку подіям в країні днями дав політичний експерт, старший керуючий директор International Investment Partners LLC Сергій Носенко.
«У чому ж системна проблема в управлінні нашою країною? Чому парламент практично паралізований? Все просто - за Конституцією у нас парламентсько-президентська республіка, і вся повнота влади повинна бути у Верховної Ради України. Ну, або, принаймні, повинен бути баланс між виконавчою і законодавчою владою. А у нас центр прийняття рішень дуже змістився на Банкову (вулиця, на якій розміщена АП, - Ред.), а парламентарії поводяться пасивно», - зазначив експерт.
«Пасивно» - оцінка з розряду тих, що характеризують морально-ділові якості людей. Якщо дотримуватися цієї лінії, можна прийти до висновку: варто тільки замінити «пасивних» депутатів на «активних», а «безчесних» чиновників - на «чесних», і все в Україні буде гаразд. Подібні пісні ми чуємо вже не один десяток років, але календар клацає, люди вмирають, так і не дочекавшись обіцяного благоденства, а безкорисливих «слуг народу» щось не видно або їх вкрай мало. Навпаки, багато хто з тих, кого раніше вважали патріотами України і непідкупними людьми, потрапивши в депутатське або міністерське крісло, на очах перетворюються в жалюгідних лизоблюдів, захисників сановних рейдерів, співаків кланово-олігархічної системи.
Якщо ж подивитися на новітню історію багатьох західних країн, вони стали економічно розвиненими і соціально благополучними саме тому, що державний механізм в них налагоджений так, що діє практично незалежно від волі окремих партій, осіб і цілих груп населення. Деякі коливання в той або інший бік, звичайно, можливі, але вони не кидають країну в безодню революцій.
В Україні запобіжником від подібних катаклізмів повинен бути, перш за все, Конституційний суд (КСУ). А для чого ж тоді його утримувати, витрачаючи величезні кошти платників податків? Для створення синекури для невеликої купки обраних? Для краси? Для освячення бажань правителів підлаштовувати окремі закони і Конституцію в цілому під схеми безкарного грабування народу та розграбування природних запасів країни?
КСУ в теперішньому вигляді не потрібен і навіть небезпечний для країни. Він не тільки не вберіг Україну від суспільно-політичної бурі, коли Янукович забажав отримати необмежену владу, а й фактично підштовхнув до неї. Для реалізації свого задуму, як відомо, головний «регіонал» вирішив скасувати конституційну реформу 2004 ррку. І люди в суддівських мантіях з легкістю допомогли екс-бандиту в здійсненні його злочинних планів. За це, до речі, їх потрібно судити, а не тримати на тих же хлібних місцях.
Сьогодні в Україні також спостерігаємо наругу над Основним законом. У вигляді безцеремонного зміщення центру прийняття рішень з парламенту в АП. У вигляді спроб під прикриттям відомих Мінських угод нав'язати суспільству такі конституційні зміни, що зазіхають на окремі права людини, ставлять країну перед загрозою виникнення адміністративно-територіальних одиниць, які на довгі роки можуть стати джерелами нестабільності. Все це викликало бурю обурення у великої частини населення, багатьох шанованих діячів науки і культури, політиків, фронтовиків і громадських активістів. Але КСУ вдає, що нічого особливого в країні не відбувається.
Напевно знайдуться ті, хто скаже: Конституційний суд діє в рамках законодавства і своїх повноважень. Можливо. Але будь-який закон, в тому числі і про КСУ, можна швидко змінити. У нинішньому вигляді ця структура працює не на народ, а на окремих політиків з сумнівними цілями. І навіщо українцям містити подібних захребетників? Зрештою, в тих же Штатах взагалі нема Конституційного суду, і нічого, прекрасно обходяться.
Міністерство юстиції США, до речі, не підпорядковується главі виконавчої влади - президентові. Це служить надійною пересторогою від проявів невиправданого свавілля глави держави.
Чому порушники Конституції нічого не бояться
Напевно, в АП прекрасно розуміють, що йдуть дуже слизькою доріжкою, що може привести до ще більших суспільних потрясінь. Так чому ж владна верхівка стоїть на своє? Чому, незважаючи на протести з боку суспільства (чого варте один лише лист групи відомих громадських діячів про неприпустимість зміни Конституції під час війни), намагається «згвалтувати» Конституцію? І хто може перешкодити «насильникам»?
У тих же США, крім усього іншого, є такий надійний запобіжник, як чітка і цілком реальна процедура оголошення недовіри главі держави в разі вчинення ним вчинків, що входять в протиріччя з нормами права і моралі. У ряді широко відомих випадків вона врятувала велику країну і від ганьби, і від небажаних громадських хвилювань.
В Україні закону про імпічмент президенту нема. Якби така законодавча норма існувала, свого часу не довелося б гнати Януковича з влади за допомогою Майдану. Країна змогла б уникнути тієї жахливої трагедії, що їй довелося пережити.
Багато з тих, хто сьогодні займає в Україні ключові державні посади, не можуть не розуміти небезпеку подібних законодавчих «білих плям». Адже той же глава РНБО Олександр Турчинов, наприклад, свого часу перебував у жорсткій опозиції до режиму «регіоналів». Пам'ятається, тодішні опозиціонери погрожували Януковичу вигнанням з Банкової, але той лише посміювався: мовляв, право оголошувати імпічмент існує, але спробуйте вкусите - процедура не реальна. При бажанні процес можна затягнути до нескінченності. І опозиція, не бажаючи витрачати час і сили даремно, навіть не намагалася.
Під час трагічних подій на Майдані не раз звучало питання про необхідність прийняття працездатного закону про імпічмент президенту. Але, прийшовши до влади, ні Порошенко, ні Яценюк, ні Турчинов жодного разу не потурбувалися, щоб у суспільства з'явилася реальна можливість відправляти у відставку главу держави в разі порушення ним Конституції і зловживання посадовими повноваженнями. У нинішній ситуації Україна схожа на беззахисну дівчину, з якої будь-який держиморда може безцеремонно зірвати плаття...
За останні два роки в країні народилося чимало нових політичних партій, громадських рухів та неформальних груп, які вносять величезний вклад у справу захисту країни від російського агресора. Це робить Україну сильнішою, народжує впевненість, що ворог буде побитий і відкинутий. Але в України є і внутрішній ворог, без знищення якого перемога над ворогом зовнішнім буде вкрай утруднена, а то і неможлива. Цей внутрішній ворог - кланово-олігархічна братія. Для самозбереження вона зубами вчепилася в систему влади, в якій відсутні звичні для західного світу «заборони і противаги». Якби політики та активісти нової хвилі, скоординувавши зусилля, приділили справі руйнування даної «системи» стільки ж уваги, як свого часу було приділено для допомоги фронту, то число всіляких «глюків» у владі, напевно, стало б менше, а Україна поставала б перед світом набагато більш спокійною і захищеною від всіляких потрясінь. Вважаю, інвестори це гідно оцінили б.
Олександр Косвінцев.
