Днями у Львові відбулась прес-конференція щодо проблем трансплантології в Україні. За словами Ірини Микичак, заступника директора департаменту охорони здоров’я ЛОДА, найбільшою проблемою у цій сфері є відсутність законодавчої бази, яка б на такому рівні змогла покращити рівень української медицини.
Ірина Микичак, заступник директора департаменту охорони здоров’я ЛОДА.
В Україні налічується 7 центрів трансплантології, де найчастіше роблять пересадки нирки, і дуже рідко інших органів. Трансплантація органів не належить до високотехнологічних методик. Успіх таких операцій залежить, перш за все, від висококваліфікованої хірургії. В нас є добрі хірурги, командна робота і якісна лабораторія. У світі проводять трансплантацію серця, легенів, печінки, кишківника і кісткового мозку, в нас же такого немає.
Найбільшою проблемою у цій сфері є відсутність законодавчої бази. За 25 років незалежності в нас немає Єдиного реєстру донорів, Єдиного реєстру пацієнтів трансплантації, які потребують трансплантації органу. Немає й такого координаційного центру, який є в європейських країнах, де в базі вказані люди, які готові пожертвувати свої органи після смерті чи пожиттєво.
Для прикладу візьмемо університетську клініку в Австрії. Там, при потребі донорського органу, бригада лікарів терміново вилітає в те чи інше містечко, забирає орган і летить назад в клініку, де проводять операцію. Це не є щось надзвичайне, це звичайні речі.
«В Україні трансплантації органу від неродинного донора - немає»
На жаль, з кожним роком кількість пацієнтів, включаючи і дітей, які потребують трансплантації, зростає.
І якщо ми маємо дуже фахових лікарів, які мають навички, вміння та знання, на жаль, у в нас у Львівській обласній клінічній лікарні проводиться трансплантація тільки нирки і тільки від родинного донора.
В Європі після смерті людина може стати донором. В нас, на жаль, часто говорять про те, що якщо в Україні буде дозволена така трансплантація, то дуже активно почнуть працювати «чорні трансплатнологи» і відповідно, що це перетвориться у бізнес.
З моєї точки зору, якщо говорити тільки про те, що буде, якщо буде погано, то половину усього треба закрити, бо в усіх медичних діях є ризики. При проведенні будь-якої операції можуть бути ті чи інші непередбачувані ускладнення чи ризики.
"Медицина – наука така, що гарантувати 100% успіху не може ніхто"
В Україні є дуже багато пацієнтів, які потребують пересадки нирки. Тобто, вони пожиттєво знаходяться на гемодіалізі.
«Щороку на сеанси гемодіалізу у Львівській області витрачається 100 млн грн»
Тобто, якщо подумати, скільки грошей за понад 20 років пішло на сеанси гемодіалізу, то ми можемо зрозуміти, що ми вже давно могли зробити центр трансплантації і успішно проводити операції.
Ми вивозимо кошти з України в європейські країни, тому даємо розвиватись іноземній медицині.
Ми інвестуємо в розвиток медицини сусідніх країн, можливо, більш чи менш потужних, однак, точно нічим не кращих за своїм інтелектуальним потенціалом.
Знання, які є в наших лікарів, вони є абсолютно не гірші. Особливо ті клініки, які працюють в галузі онкології - вони постійно навчаються та вдосконалюються.
На мою думку, перш за все має бути відповідна законодавча база. Потрібна воля депутатів, щоб зрушити це питання, а це в майбутньому зменшить в рази смертність та інвалідність.
«Щонайменше 10 пацієнтів із Львівщини щороку їде за кордон для пересадки органів»
Також варто зазначити, що трансплантація органів в Україні не коштувала б так дорого, як коштує в європейських клініках. Близько 15 тис. євро потрібно тільки для того, щоб пацієнт поступив в клініку і йому провели базові обстеження. Тому й рахунки там ростуть до сотень тисяч євро.
Те, що ми маємо подолати – це змінити ситуацію в царині трансплантології у законодавстві, також треба створити кілька потужних регіональних центрів. Окрім того, має бути підтримка із державного бюджету.
«Близько 150-160 тис. євро вартує операція із пересадки органу в Європі, 120 тис. євро – в Польщі, близько 200 тис. євро в Америці»
Для прикладу, один і той самий медикамент в Польщі коштує 100 злотих, а в Європі 100 євро – тому й операції в європейських клініках дорожчі.
Також важливо не забувати і про психологічні речі, для прикладу - це мовний бар'єр, який робить нашу людину цілком безправною в європейській клініці. Кожен за собою перекладача водити не може. Часто можна зустріти випадки, коли медичний персонал просто не сприймає людини із певної країни. Все ж таки вдома, на своїй землі, кожен себе почуває комфортніше та впевненіше.
Андрій Синюта, головний лікар Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру
Близько 6 років тому у лікарів нашої лікарні була ідея створити такий центр, де б ми могли проводити трансплантацію органів, однак, станом ще на той час вартість усього необхідного обладнання становила близько 5 млн євро.
У цьому закладі ми б могли робити трансплантацію кісткового мозку. В нас є можливість облаштувати такий центр в надбудові нашої клініки.
«В обласній клінічній лікарні щороку проводиться близько 10 операцій із трансплантації нирок»
Функціонування такого центру неможливе без холодильних агрегаторів, які можуть охолоджувати стовбурові клітини крові до -80°C, сепараторів крові та спеціальної системи вентиляції.
"Для донора процес здачі кісткового мозку не передбачає жодного хірургічного втручання і є практично безболісним"
Процедура чимось нагадує збір крові з вени. Людині вставляють у вени дві ширші голки, з однієї через трубки поступає кров у спеціальний апарат, де з неї відділяються стовбурові клітини. А через іншу голку – людині назад повертається її кров із незначними втратами кров’яних клітин. Тобто, це така циклічна процедура. Жодних хірургічних втручань.
Ірина Микичак, заступник директора департаменту охорони здоров’я ЛОДА
Коли пацієнт лікується в нашій лікарні (Львівській обласні клінічній лікарні, - ред.) і лікарі бачать, що в Україні цю людину не можуть вилікувати, тоді ми шукаємо клініку, яка б змогла провести операцію.
"Спеціальна комісія при МОЗ, яка відправляє дітей за кордон на операції, працює вкрай непрозоро"
Згодом ми звертаємось до МОЗ на відомчу комісію, яка дає дозвіл на лікування за кордоном, і відповідно фінансує. Однак, тут вся справа в фінансах - ми маємо надати відповідний пакет документів у МОЗ. Перше - це пакет документів, які тут можна зібрати за кілька днів. Також там передбачений висновок головного позаштатного спеціаліста МОЗ, де зазначаєтья, що пацієнт дійсно має такий діагноз, і таке лікування в Україні не проводиться. Тоді ці документи подаються на розгляд комісії у МОЗ, і тоді вже комісія дає свій висновок, що цей пацієнт може бути оформлений на операцію за кордоном за кошти держбюджету.
На превеликий жаль, я мушу сказати, що комісія ця працює вкрай непрозоро. Я, як заступник директора департаменту охорони здоров'я ЛОДА, не знаю складу цієї комісії, ми не отримуємо висновків цієї комісії про те, що вони там вирішили.
Ми знаємо тільки через батьків чи шляхом телефонних розмов, що комісія щось розглядала і прийняла якесь рішення.
На мою думку, перш за все треба збільшити розмір медичної субвенції на Львівську область. В нас є дуже багато потрібно пацієнтів, які б не потребували гемодіалізу, якби були вчасно проліковані належним чином на початкових етапах. Також треба забезпечити придбання відповідного медичного обладнання.
Обсяг субвенції навіть повністю не покриває виплати заробітної плати лікарям на Львівщині. Більше того, кожна область отримує різну субвенцію, оскільки її вираховують за вікостатевим коефіцієнтом. Для Львівської області цей коефіцієнт становить 0,8, для Дніпропетровської області - 1,5. Ми є на 15 місці серед усіх міст України за фінансуванням на медичні послуги на кожного мешканця.
"На Львівщині на кожну людину в рік держава виділяє 1200 гривень"
Із цих 1200 гривень 80% йде на оплату праці лікарів. Тобто, на самі медичні послуги залишається 400 гривень. Але з цієї суми потрібно ще вирахувати кошти на комунальні послуги, закупівлю препаратів та ще деякі витрати. Тож, опісля всіх розрахунків на саме лікування протягом року кожному львів'янину залишається близько 4% від вказаної суми.
"На харчування людини в медичному закладі на день виділяють 8 гривень"
Лілія Долінська, голова Ради ТВ ВГО АППУ у Львівській області
Я переконана, що наша медицина є достатньою фахова, доступніша. Єдине, чого у нас немає, це відповідного дорого медичного обладнання.
«Найфаховіші лікарі – це українські лікарі»
Ми усі є платниками податків, відтак, маємо тиснути на владу, що трансплантологію треба розвивати в Україні і не вкладати кошти у розвиток медицини інших країн.
Підготувала Тетяна Яценко.
