У Києві 10 квітня відкрили безоплатний освітньо-реабілітаційний центр "Трініті ХАБ" для людей із порушеннями зору.
Ідея створення хабу належить видавництву "Антологія", яке видає в Україні книги шрифтом Брайля та МБФ “Здоров'я майбутнього”.
Журналістка “Гал-інфо” поспілкувалось із директором Іваном Лукасевичем про створення хабу, послуги, які надаються та плани на майбутнє.
Пане Іване, розкажіть, будь ласка, історію створення “Трініті ХАБ”.
Публічно ми почали працювати 10 квітня. Проте взагалі наш центр створений, 27 червня минулого року. Свою роботу ми почали у серпні, можна сказати, з найважчого випадку – реабілітація Андрія Смоленського – людини, яка втратила зір і дві руки. В практиці ми, на жаль, не знайшли, як займатися реабілітацією таких людей, але ми з ним працюємо донині.
Ми вважаємо, що є досить непогані успіхи в плані реабілітації і його адаптації до життя. Основна місія реабілітаційного центру – це максимально повернути людей, які втратили зір, до звичного життя. Андрій Смоленський у 27 років втратив дві руки, зір повністю, 70% слуху, а також він має порушення смаку і порушення нюху. Тобто в нього порушені практично всі п'ять сигнальних систем, з допомогою яких людина контактує з зовнішнім світом. І, зокрема, в нього порушена функція, яка у 80% отримує інформацію – зір.
До того ж він не має тактильної чутливості, тобто навіть якщо йому зараз поставити біопротези, він не зможе відчувати їх. Але ми йому декілька тростин придумували, винаходили, і зараз будемо готуватись до виставки. Наші тренери будуть їхати на виставку у Франкфурт уже цього місяця, і подивимось, які є досягнення у світі науки, технологій щодо реабілітації людей, які втратили зір.
Ось так із серпня 2023 року ми почали працювати. Після цього ми співпрацювали з такими партнерами, як клінічна лікарня “Феофанія”, лікарня “Оберіг”, Superhumans Center, медичний реабілітаційний центр МВС “Пуща-водиця”, де наші тренери зараз теж проводять реабілітацію.
Розкажіть, будь ласка, про послуги, які надаються у “Трініті ХАБ”?
Багато є програм реабілітації, ми теж їх використовуємо, але в нас є родзинки. В чому ці родзинки полягають? По-перше, у нас є унікальні теплоприлади, тобто новітні, сучасні прилади, які користуються у світі для реабілітації і навчання людей, які втратили зір. По-друге, у нас є те, чого ніхто цього не пропонує – іпотерапія і верхова їзда. І по-третє – в нас залучено до реабілітації спортивну частину, тобто фізичну культуру і спорт. У центрі є 10 видів спорту, якими займаються люди, які втратили зір.
Ми хочемо їх максимально соціалізувати, щоб вони відчули якість життя. Звісно, дуже важливо навчитися організуванню простору, роботі з гаджетами, самообслуговування, сплаті комунальних платежів і так далі. Але ми вважаємо, що людині важливо повернути якість життя, щоб вона ще мала дозвілля.
На нашу думку, реабілітація закінчується після того, як людина працевлаштована. Тобто може забезпечити собі життя. Якраз минулого тижня зустрічався з нашими партнерами, які нам допомагали з ремонтом – це благодійний фонд “Солідарність”. Ми з ними спілкувалися на цю тему. Вони готові надати роботу 10 людям із порушенням зору, і ми зараз цих людей готуємо.
Яка взагалі наразі ситуація із працевлаштуванням людей з порушеннями зору у Києві?
Якраз зараз цим питанням займаємося, але в нас трошки інша філософія. Ми розмовляли і вели перемовини з народними депутатами, аби запровадити так звану шведську модель працевлаштування людей, які втратили зір.
Наприклад, людина все життя мріяла бути льотчиком, носити форму, але так склалося, що вона в силу певних причин втратила зір. І тоді ця людина приходить і говорить: “Я хочу у вас працювати”, і сама сфера повинна придумати, де їй працювати. До прикладу, їй скажуть: “Можеш у кол-центрі працювати, можеш працювати у диспетчерській, приймати повідомлення. Працюй, одягай форму і будь щасливий”.
Скільки загалом триває процес реабілітації?
Два цикли по 21 дні – тобто 42 дні. Це середній термін, яким передбачено оптимально реабілітувати людину. Але як показує досвід, краще завершити один цикл, 21 день, потім зробити перерву для того, щоб реабілітант і члени його родини усвідомили, на що йому потрібно звернути увагу. І тоді повернутися через певний час, і сказати: “Я б хотів акцент зробити ось на цьому”.
З якими складнощами стикався центр за цей рік роботи?
Поки що є небайдужі люди, ми справляємося. Взагалі наша філософія і корпоративна політика – ми надаємо послуги реабілітантам абсолютно безкоштовно. Але щодо фінансового питання, ми завжди просимо небайдужих людей покрити нам досить немало, але з іншої сторони, досить небагато – затратну частину. Тобто комунальні платежі і заробітну плату тренерам.
Ми не просимо коштів ні на сучасне обладнання, ні на якісь нові програми і так далі. Нам лише потрібна допомога, щоб закрити, хоча б, цю проблему, яка стосується утримання “Трініті ХАБ”.
Які ще проблеми? Ми наразі працюємо з Києвом, щоб завершити облаштування пішохідної частини тротуару від станції метро Лісова до локації “Трініті ХАБ”. Це 340 метрів погонних і це потрібно зробити для того, щоб створити умови для безбар'єрного і мобільного пересування людей, які втратили зір, до нашого центру.
Також зараз ми вирішуємо ще одну проблему – трансфер реабілітантів і наших тренерів. У нас наразі працює 5 тренерів, які мають глибоке порушення зору. Вони теж добираються громадським транспортом, і ми зараз домовляємося з різними перевізниками, щоб на пільгових чи інших умовах, ми могли здійснювати трансфер тренерів і реабілітантів, які приїхали в Київ і хочуть доїхати в реабілітаційний центр.
Які у вас плани на майбутнє?
Ми шукаємо зараз кошти, створюємо і проводимо ремонт “Трініті Хаус”, для того, щоб наші реабілітанти могли тут також проживати зі своїми рідними. Адже реабілітації повинні підлягати не тільки ті люди, які втратили зір, а й ті, які живуть разом з ними. Тому ми зараз розпочали ремонт “Трініті Хаус”, щоб мати можливість надавати якісно реабілітаційні послуги не тільки киянам, а всім охочим.
Плануємо протягом трьох місяців завершити там ремонт. Ми звертаємось до багатьох благодійників, щоб облаштувати умови для безбар'єрності і мобільності у будинку.
Також плануємо розширити кількість людей, які одночасно можуть проходити реабілітацію у центрі. Наразі це 60 людей, ми хочемо розширитися до 80.
Ви проводите лекції для сімей реабілітантів?
Так, звичайно. Обов'язково в нас є спеціальні відділи для супроводу родин. Все починається завжди з діагностики – встановлюємо на якому рівні надавати ті чи інші послуги людині і членам сім'ї.
У вашому центрі реабілітацію проходять і військові і цивільні?
Коли створювалась ідея “Трініті ХАБу”, планувалось, що це буде центр для цивільних і, зокрема, дітей. Але виклики часу нас спонукали до того, що ми працюємо також і з військовими. Вже навчилися працювати з тим, щоб надавати допомогу ветеранам. Як я казав, першим був ветеран Андрій Смоленський. Зараз надаємо послуги зокрема військовим Міністерства внутрішніх справ.
Взагалі “Трініті ХАБ” надає реабілітаційні послуги усім від 7 років. Незалежно від статі, статусу і так далі.
Також “Гал-інфо” поспілкувалось із тренерами “Тріні-ХАБ” про їхню роботу у реабілітаційному центрі.
Володимир, інструктор з фізичної терапії
“Я працюю над тим, щоб відновити руховий апарат реабілітантів. Оскільки вони мають порушення зору, відповідно здебільшого і рухаються мало. Для цього відновлюємо загальну розвиваючу фізкультуру, повертаємо назад пам'ять м'язам, щоб вони працювали. Вони роблять те ж саме, що і ми. Все залежить лише від фізіології людини.
Рекомендовано проводити такі заняття тричі на тиждень, але ходять рідше, тому що центр дає широкий спектр послуг. Сьогодні ми, наприклад, розробили весь руховий апарат, а завтра реабілітант сходив на танці, можна вважати, що це теж фізкультура. Післязавтра він сходив до психолога, потім на комп'ютер, потім телефон.
Вони дуже люблять грати у настільний теніс. У мене не виходить з ними грати – я завжди програю”.
Ігор, інструктор з інформаційних технологій
“Моя робота полягає в тому, що я навчаю незрячих, як користуватися мобільними пристроями, спеціальними сервісами та застосунками, використовуючи здебільшого смартфон із сенсорним інтерфейсом.
Це наше повсякденне життя, від ранку до вечора. Ми використовуємо смартфон за допомогою програми, яка проговорює все, що є у телефоні.
Також наразі є застосунки безпосередньо для незрячих, зокрема “Be My Eyes”. Тут реєструються зрячі волонтери і незрячі. Наприклад, я загубив навушник, телефоную по відеозв’язку волонтеру і кажу “Слухайте, мені треба допомога. Я десь тут загубив навушник”. Він бачить і каже: “Так, правіше, лівіше. Опа, от він під вами”.
До того ж з'явилася така функція, як “BeMyAI”. Тут можна зробити фото робочого місця, наприклад. Фотографія відправляється у чат GPT, він аналізує це зображення і видає опис.
За допомогою таких сучасних технологій ми якісно підвищуємо рівень нашого життя. Просто на “level God”.
Я цим користуюся ще давно, тому що я незрячий вже багато-багато років. І цього ми навчаємо наших реабілітантів у “Трініті ХАБ”, в нашому відділі інформаційних технологій”.
Наталя, психолог
“Коли люди приходять і вони не мають ні енергії, ні уявлення, що робити в цьому житті, ми створюємо мотивацію, виходимо із негативних станів, долаємо думки, що “я – тягар, я лише вантажу своїх рідних”.
Ми працюємо над тим, щоб спочатку себе повністю “розібрати”, а потім зібрати в новому стані, аби зрозуміти куди людина хоче далі рухатися.
Багато людей починають відкривати, що вони раніше хотіли чимось зайнятись, але зовсім не приділяли цьому час. А тут у них є можливість почати займатися тим, що подобається.
Також займаємось професійною реалізацією. До цього потрібно підготувати людину, а вона сама зможе піти і знайти роботу. Звісно, це важко, зараз це всім важко, але ж ту роботу, яку ти знайшов сам, ти цінуєш понад усе”.
Емілія, ерготерапевт
“У нас дуже широкий спектр занять – не лише приготувати щось їсти. До моменту приготувати ще треба навчити людину елементарно сервірувати стіл, прибирати, мити посуд. У нас є посудомийні машини, ми вчимо людей з порушеннями зору полегшити собі життя.
Також ми вчимося прасувати, прати. Звісно, пральні машини, вся техніка, вона у кожного різна, але ми навчаємо її адаптовувати. Наприклад, за допомогою тактильних міток шрифтом Брайля, можна адаптувати плитку, витяжку, мікрохвильову піч тощо.
Ми вчимо самообслуговувати себе. Інколи приходять люди, які не знають елементарних речей, не вміють зав'язати шнурівки навіть. Часто це пов’язано із гіперопікою зі сторони сім’ї. Ми пояснюємо своїм реабілітантам, що опіка може бути не вічною, і потрібно навчатися самим.
Підготувала Юлія Лаврук
