Багато з нас має малих дітей або бачив маленьких діточок при матері чи батькові. Від малої дитини можна навчитися дуже багато.
Наприклад, дивлячись на свого сина,бачу в ньому безкорисливу справжню любов. Ми, дорослі, заклопотані своїм повсякденним життям, справами, уподібнюємо свою любов до «пам’ятника».
Маю на увазі, людина знає, що таке любов, яка вона є, як нею ділитися та наповнювати одне одного, але повсякденність її каменує. І вона «Любов» стає скульптурою людського життя.
Проте має бути навпаки. Любов має бути живою. Вона має бути подібною до чогось живого. Наприклад на квітку. Для того аби вона росла і розцвітала потрібно декілька речей: посудина, земля, саме зерно і праця та час для цієї квітки.
Посудиною є ми самі. Ґрунтом є наша душа. А зерно - це людська душа. Праця - це молитва, читання слова Божого, добрі вчинки. А час - це життя.
Прості речі які знаємо, але не маємо часу аби над цим задуматися та відкоригувати себе та своє життя.
Але складність завши полягає в простоті. І чомусь найпростіші речі постають перед нами в наднедосяжності в нерозумінні.
Нам з кожним роком все важче і важче навчитися довіряти Богові, який відкриває шлях, розуміння і можливість реалізації цього простого людського завдання: «ЛЮБИТИ» і «БУТИ ВІДКРИТИМ НА ЛЮБОВ ТА НА ЇЇ СПРИЙНЯТТЯ І РОЗУМІННЯ».
Все це є на перший погляд неможливе. Але в Бога все можливо, адже Він є поряд з нами 24 години сім днів на тиждень, від моменту зачаття і аж до смерті, ба навіть і після. Ми нашою душевністю, частинкою та променем Божества єднаємося з Ним у вічності і для вічності.
Треба собі усвідомити, що «Бог не там десь», а «Він тут», як казав один святий, що «Він ближче ніж серце».
Тому дозволяймо своєю свобідною волею Богові бути в нашому житті, серці та душі. Бо там де є Бог – там є любов, спокій та мир. І дивлячись на своїх дітей на їхню безкорисливу любов до матері чи батька бачимо в тому моменті присутність Бога. Бажаю Вам і собі мати в своєму житті таких моментів якнайбільше.
