16 червня 1944 р. – загинув обласний провідник ОУН Михайло Шкамбара «Скала»; 16 червня 1945 р. – загинув курінний УПА Роман Мончаківський «Ромко»; 16 червня 1950 р. – загинув чільний діяч Григорій Ґоляш «Бей»; 16 червня 1950 р. – загинув хорунжий СБ ОУН Іван Яценко «Оса»; 16 червня 1971 р. – помер керівник ОУН – «Північ» Михайло Сорока.
16 червня 1944 р. – загинув обласний провідник ОУН Михайло Шкамбара «Скала»
Шкамбара Михайло (“Кедр”, “Скала”; 18.11.1914, с. Варваринці Теребовлянського р-ну Тернопільської обл. – 16.06.1944, с. Романів Перемишлянського р-ну Львівської обл.).
Навчався у Бучацькій гімназії. У 1932 р. він входив до складу організації «Добровільна пожежна охорона» («Straz Pozarna») у Варваринцях. Член товариства "Просвіта". Член ОУН. Засуджений польською владою за приналежність до ОУН на 8 років. Після засудження, Михайло Шкамбара відбував термін у тюрмі в м. Седльце (принаймні, до 1935 р.)
Повітовий провідник ОУН (1939-1941). Редактор газети "Теребовлянські вісті" (1941). Окружний провідник ОУН Чортківщини (1941-1942). Обласний провідник ОУН Львівщини (1942–16.06.1944). Загинув через необережність зі зброєю.
За матеріалами: Бабицький Андрій. Забутий герой Осип-Михайло Шкамбара
16 червня 1945 р. – загинув курінний УПА Роман Мончаківський «Ромко»
Мончаківський Роман (“Ромко”; 1918, Калуський р-н Івано-Франківська обл. – 16.06.1945, с. Берлоги Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл.).
У 1939-1941 рр. перебував закордоном. Служив у Дружинах Українських Націоналістів та 201-му шуцманшафт-батальйоні (1941-1942). Влітку 1943 р. перейшов до УНС, був чотовим під час вишколу куреня «Гайдамаки» в Долинському р-ні. Весною 1944 р. організував і очолив сотню «Заграва» на Калущині. Від вересня 1944 р. командир куреня «Промінь» на Калущині. Мав звання старшого булавного. Важко поранений в бою із НКВД в листопаді 1944 р. Підвищений ГВШ УПА до хорунжого з датою старшинства 15.04.1945 р. Загинув у криївці 16.06.1945 р.
За матеріалами: Дружини українських націоналістів. Біографічний довідник
16 червня 1950 р. – загинув чільний діяч Григорій Ґоляш «Бей»
Ґоляш Григорій Іванович („Бей”, „Шолом”, „Бульба”, „Модест”; 19.08.1910 с. Бишки, Бережанський р-н, Тернопільська обл. – 16.06.1950 м. Львів)
Член ОУН (1929), пройшов підстаршинський вишкіл у польському війську (1931), політв’язень польських тюрем, вишкільник повітового та окружного проводів Бережанщини, член Крайового проводу Оун західноукраїнських земель.
На доручення проводу ОУН вступає у дивізію „Галичина” (07.1943-07.1944), учасник боїв під Бродами. Командир сотні у Бережанській окрузі (1944) (ймовірно вишкільник при сотні), організаційний референт КП Поділля (1945-1947). Виконує спеціальні доручення Проводу ОУН у м. Львові (1947-1950). При затримані хотів застрілитися, врятували, потрапив у полон до групи МГБ (5.05.1950). зробив успішну спробу самогубства вискочивши із вікна 3 поверху Тюрми на Лонцького.
За матеріалами: Воєнна округа «Лисоня». Документи і матеріали/Упорядник: С. Волянюк
16 червня 1950 р. – загинув хорунжий СБ ОУН Іван Яценко «Оса»
Яценко Іван Іванович (“Євген”, “Оса”, “Юнак”, “230”; 1924, с. Яри Опішнянського р-ну Полтавської обл. – 16.06.1950, у лісі біля с. Верхній Лукавець Вижницького р-ну Чернівецької обл.). Закінчив середню школу (1942). Призваний до Червоної армії, закінчив школу молодших командирів. Спрямований на фронт, 28 березня 1943 р. потрапив до німецького полону, перебував у концтаборі. Закінчив розвідшколу. Повернувся на Україну через завершення війни. 30 червня 1945 р. затриманий СБ ОУН у Чорному лісі (Станиславівщина). Після перевірки та перевишколу, крайовим референтом СБ ОУН Карпатського краю Володимиром Лівим-“Митарем” скерований на Буковину. Референт СБ Вашковецького районного проводу ОУН (09.1945-1946), референт СБ Чернівецького надрайонного проводу ОУН (1947-06.1950), після загибелі Василя Паращука-“Макара” 1 грудня 1949 р., виконував обов’язки референта СБ Буковинського окружного проводу ОУН (01.-06.1950). Загинув у сутичці з опергрупою відділу 2-Н УМГБ Чернівецької обл. Хорунжий СБ (14.10.1947).
За матеріалами: Підпілля ОУН на Буковині. Документи і матеріали/Упорядник: Д. Проданик
16 червня 1971 р. – помер керівник ОУН – «Північ» Михайло Сорока
Михайло Михайлович Сорока (27.03.1911, с. Гнилиці Великі Підволочиського р-ну Тернопільської обл. — 16.06.1971, табір Дубравлаг, Мордовська АРСР, Російська РФСР)
Навчався в Українській чоловічій гімназії у Тернополі. Пластун куреня ч. 28 ім. Дмитра Байди Вишневецького в Українській чоловічій гімназії у Тернополі, куреня ім. Б. Хмельницького (м. Ржевниці, Чехія). Згодом його перевели у реальну гімназію у Ржевницях біля Праги, закінчивши яку, студіював архітектуру у Празькій політехніці, отримав диплом інженера-архітектора. Вступив до ОУН. Провід організації післав його на рідні землі з завданням формувати нові лави борців. У 1937 р. його ув'язнила польська влада; карався у тюрмах Чорткова, Станіславова та в концтаборі «Береза Картузька». З розпадом Польщі у вересні 1939 р. вийшов на волю та одружився з Катериною Зарицькою. Та вже у березні 1940 р. їх обох заарештовує НКВД; Михайла засуджують на вісім років таборів у Воркуті. Вагітна дружина залишається в тюрмі у Львові.
На засланні Михайло Сорока створив організацію ОУН — «Північ», або «Заполярні Соколи України». Відбувши термін, вперше побачив свого сина вже восьмирічним хлопчиком. Недовго втішався ним, бо був висланий на поселення у Красноярський край. У 1952 р. знову заарештований, засуджений на кару смерті, яку замінено 25-літнім тюремним ув'язненням. Винесли цей вирок на підставі повідомлення про діяльність ОУН — «Північ», яку описав, потрапивши за кордон, один з колишніх товаришів по неволі. Далі поневірявся у таборах Маґадану, Тайшету, Караганди, Кінґіру.
16.05.1954 р. вибухнуло Кінґірське повстання в'язнів. Михайло Сорока був одним з його ініціаторів. Воно протрималось сорок днів, але опір було зламано, повсталих подавлено гусеницями танків.
Останнє місце неволі Михайла Сороки — табір №17 у Мордовії, де, після чергового інфаркту, його прийняла мордовська земля.
Рідним і друзям, колишнім політв'язням, у вересні 1991 р. вдалося домогтися дозволу на перепоховання праху багатолітнього (29 р.) в'язня сумління у землю рідної України.
За матеріалами: Вічна ватра на Личакові (могили пластунів у Львівському історико-культурному музеї-заповіднику «Личаківський цвинтар»)
