Тютюнник Юрій (Георгій) Йосипович (20.04.1891, с. Будище Звенигородського пов. Київської губ., тепер Черкаської обл. – 20.10.1930, Москва)
Військовий і громадсько-політичний діяч, публіцист, викладач, кіноактор; голова Українського військового клубу ім. гетьмана П. Дорошенка (весна 1917), член Української Центральної Ради (1917), начальник революційного штабу м. Києва (кін. 1918), начальник штабу 1-ї Задніпровської стрілецької бригади 3-ї Задніпровської стрілецької дивізії (поч. 1919), командир бригади (у складі 1-го Верблюзького та 2-го Херсонського полків) 6-ї стрілецької дивізії Красної армії (з квітня 1919), начальник штабу повстанських військ Головного отамана Херсонщини і Таврії М. Григор’єва (травень 1919), отаман повстанського загону (1500 козаків), отаман 2-го повстанського корпусу (1919), командувач Київською групою Армії УНР (у складі 5-ї Київської і 12-ї селянської дивізій, полку морської піхоти, частин Залізничної дивізії та корпусу Січових Стрільців; 1919), командир Волинської групи та заступник командарма Першого зимового походу (12.1919 – 05.1920), командир 4-ї Київської стрілецької дивізії (1920), в. о. командувача Армією УНР (1920), член Вищої військової ради Армії УНР, начальник Партизансько-повстанського штабу (1921), командарм Української повстанської армії Другого зимового походу (листопад 1921); військове звання – поручник 32-го Сімферопольського запасного полку російської армії, Генерального штабу генерал-хорунжий Армії УНР.
Делегат 2-го українського військового з’їзду. Арештований ЧК. Пішов на співпрацю з совєтською владою. Викладав у Харківській школі червоних командирів тактику партизанської війни (курс “Стратегія і тактика громадянської війни”). Автор книги “З поляками проти Вкраїни” (Харків, 1924). Автор праць з історії Визвольних змагань українського народу та сценаріїв кінофільмів, зокрема до кінофільму О. Довженка “Звенигора” (1928; у співавторстві з Михайлом Йогансеном і Олександром Довженком). У художньо-документальному фільмі “П.К.П.” (“Пілсудський купив Петлюру”) Ю. Тютюнник зіграв самого себе. Страчений.
Роман Коваль (м. Київ)
