20 лютого 1888 року в Тернополі народився Василь Олександрович Барвінський, композитор, диригент, педагог.
Представник одного з найдавніших українських родів. Його прадід Мартин був ректором Львівського університету, дядько Володимир – засновник впливової львівської газети «Діло».
Навчався в Львівській консерваторії, на юридичному факультеті Львівського університету та філософському факультеті Карлового університету в Празі.
Його творча та педагогічна діяльність пов’язана зі Львовом. Директор Вищого музичного інституту ім. Миколи Лисенка (1915-1939), голова Союзу українських професійних митців (1936-1939), очолював Львівську консерваторію (1939-1948) та Львівське відділення Спілки композиторів України.
До історії української музичної культури увійшов насамперед як автор музики для фортепіано. Написав першу прелюдію в українській музиці, першу фортепіанну сонату, перший секстет, перший квінтет. Активно концертував, автор численних статей і рецензій. Невтомно пропагував українську народну музику. Виховав кілька поколінь музикантів.
Як зазначає Наталя Кашкадамова: «Барвінського відзначали високі людські якості – доброта, толерантність, почуття гумору і жодної ксенофобії. Тож допомогу від нього у важкі часи мали й українці, і поляки, і євреї. Це – громадський діяч, який, нехтуючи власним часом, здоров’ям і безпекою, допомагав багатьом львів’янам у дні воєнної і повоєнної окупації».
Заарештований у 1948-му за сфабрикованим звинуваченням у шпигунстві. Відбув 10 років заслання у мордовських таборах, а його рукописи були знищені. Їх відновленням займався останні роки життя.
Помер 9 червня 1963-го у Львові, похований на Личаківському цвинтарі.
За рік був реабілітований, однак його твори ще 25 років вилучалися з концертів.
Підготував Сергій Горобець, УІНП.
