6 жовтня 1910 року у місті Кам’янка-Стумилова (нині – Кам’янка-Бузька) на Львівщині народився Роман Кравчук (псевдоніми – Петро, Степовий, Максим, Семен та інші), член Проводу ОУН, заступник головного командира УПА, Лицар Золотого Хреста заслуги УПА 1 класу.
Навчався у Львівському політехнічному інституті. Брав участь в діяльності Пласту, належав до студентських та національно-громадських організацій, зокрема, до нелегальної групи «Українська націоналістична молодь».
З 1930-го Кравчук, разом із Василем Куком розбудовував підпільну мережу ОУН на території Золочівщини.
За націоналістичну діяльність польська влада у 1934 році заарештувала Кравчука та засудила на 5 років ув’язнення. У 1937 році його достроково звільнили за амністією, але вже 1938-го повторно заарештували. Польський суд засудив його до 8 років позбавлення волі. Строк він відбував в тюрмах Золочева, Сандомира та Тернополя. Там Роман продовжував гуртувати навколо себе українців-політичних в’язнів, проводив з ними виховну роботу, організовував страйки проти тюремних порядків і керівництва.
У 1940 році Кравчук став членом Центрального проводу ОУН(б), а згодом – заступником керівника Львівської крайової екзекутиви. Він був одним з тих, хто організовував антинімецьку діяльність ОУН, за що у вересні 1941 р. був заарештований гестапо і відправлений до концентраційного табору в м. Кракові. Після звільнення у червні 1942 р. його обирали членом Проводу ОУН, де 1943 р. він став організаційним референтом (керівником виконавчого органу). У серпні 1943 р. Роман Кравчук призначений керівником найбільшого організаційного ядра ОУН – крайового проводу на Західноукраїнських землях. Раніше цю посаду займали Степан Бандера, Іван Климів, Михайло Степаняк, Василь Охримович.
Радянські спецслужби багато років намагалися спіймати Романа Кравчука. Він дивом виживав під час їхніх облав. Один такий випадок описав у своїх спогадах керівник військового округу УПА на Львівщині Василь Левкович. У 1946 році чекісти під час облави на Рогатинщині виявили бункер з підпільниками, де були Роман Кравчук, Зиновій Благий і його охорона. Не знаючи, кого вони заблокували, вороги запропонували підпільникам здаватись, а отримавши негативну відповідь – вирішили підірвати криївку. Один з підпільників спробував вийти назовні та прорватись, але одразу ж був вбитий. Тоді Роман Кравчук і його охорона (десь 11 осіб) сховалися у підземних лисячих норах, розмитих дощами, які розташовувалсь поруч з бункером і мали в довжину кілька десятків метрів, заваливши за собою вхід. Чекісти блокували територію, підірвали бункер, але підпільникам вибухова хвиля не завдала серйозної шкоди і вони, хоч і настрашені, дивом залишились цілими. Потім оперативники обшукували нори, але не повіривши, що люди після вибуху могли вижити, так і не знайшовши підпільників, відзвітували про те, що у бункері був лише один повстанець. Через кілька днів, коли розшукова операція закінчилася, знесилені від нестачі їжі та повітря, але живі підпільники змогли вибратись зі свого сховища, щоб продовжити боротьбу. Вціліли вони виключно завдяки винахідливості Романа Кравчука.
У 1948 р. радянські спецслужби щодо Р.Кравчука завели розшукову справу-формуляр (згодом вона розрослася до 17 томів), а сам він отримав від оперативників оперативну кличку «Бегемот». Чекісти заарештували батька – Миколу Кравчука, катували його, але він не видав місця перебування сина. Щоб розв’язати затриманому язик, його допитували за допомогою агентурно-бойової групи, яка була переодягнена в повстанців. Вона успішно імітувала напад на машину МДБ, коли Миколу Кравчука перевозили з однієї тюрми в іншу, імітувала вбивство конвою, забрала Кравчука до себе в заздалегідь облаштований бункер у лісі і кілька днів допитувала. Однак і в цьому випадку Микола Кравчук не вказав місця, де був Роман. Побачивши, що результатів немає, чекісти Миколу Кравчука віддали під суд і в 1950 р. його разом із дружиною засудили до 10 років ув’язнення в ГУЛАГу.
У червні 1950 р., після загибелі Романа Шухевича, Роман Кравчук став заступником Головного командира УПА Василя Кука, водночас він залишився ще й керівником підпілля на Західноукраїнських землях. У тому році Р. Кравчук став членом Української головної визвольної ради (УГВР), де використовував псевдоніми М. Гончаренко та М. Лісовий. У 1951 р. його затвердили Головою Президіяльної Колегії УГВР – Президентом підпільного парламенту воюючої України. У 1950-1951 роках сили підпілля слабшали. У своєму звіті за 1951 рік Роман Кравчук зазначав, що сили ОУН(б) швидко тануть, а втрати в деяких округах складали до 60% особового складу підпільників.
Керівництво МДБ УРСР та МДБ СРСР дуже дратувала невловимість таких провідників ОУН(б), як Василь Кук, Роман Кравчук, Петро Федун. З Москви у Київ постійно надходили вказівки посилити їх розшук. 18 грудня 1951 р. міністр державної безпеки УРСР генерал-лейтенант М. Ковальчук для розшуку Романа Кравчука затвердив план чекістсько-військової операції, до якої залучено 4574 офіцерів та солдатів, з них 75 співробітників УМДБ по Дрогобицькій області і 78 співробітників УМДБ по Станіславській області, 110 службово-розшукових собак з 60 інструкторами, 500 курсантів учбового загону МДБ.
Під час цієї операції 21 грудня 1951 р. ворогам вдалося вийти на бункер, де переховувався Роман Кравчук. Він не здався живим і загинув у бою разом із двома друзями. Співробітники МГБ, після опізнання вбитих, закопали тіло Р.Кравчука 28грудня 1951 року у триметровій ямі з негашеним вапном на території «об’єкту № 39» УМДБ у Львівській області.
