1 травня (18 квітня) 1917 року створено 1-й український полк імені Богдана Хмельницького. Це був початок українізації військових частин російській армії.
Вимога про організацію 1-го українського добровольчого полку імені Богдана Хмельницького постала ще 29 березня 1917-го на установчих зборах українців-вояків київської залоги, коли було створено Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка.
За ініціативою клубу черниці Флорівського жіночого монастиря вишили для майбутнього полку прапор, а 1 квітня його освятили у Володимирському соборі.
Тим часом на Київському військово-розподільчому пункті зібралися майже три тисячі патріотично налаштованих мобілізованих солдатів із Чернігівщини, Полтавщини та інших регіонів України, які виявили тверде бажання зорганізуватися в Перший український полк і не погоджувалися ні на які компроміси.
Ситуація загострилася 27 квітня, коли «три тисячі», незважаючи на загрозу суворої кари за невиконання наказів, відмовилися вирушати на фронт.
Попри негативну реакцію Петрограда і військового керівництва (а також виконкомів київських Рад робітничих, військових і студентських депутатів), солдатів-українців після довгого зволікання врешті-решт підтримала Центральна Рада. 28 квітня вона прийняла резолюцію, в якій зазначала, що «не бачить іншого виходу, як сформувати з них український полк і задовольнити їх бажання вийти негайно на фронт у якості української військової одиниці».
1 травня Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка влаштував на Сирці військове свято «Перші квітки» за участю частин київського гарнізону і солдат із розподільчого пункту. Сирецьке поле прикрасили українськими національними прапорами, портретами Тараса Шевченка й гетьмана Павла Полуботка. За повідомленням газети «Нова Рада», свято супроводжувалось гаслами: «Хай живе автономія України!», «Хай живе славне українське військо!», «1-му Українському ім. Гетьмана Богдана Хмельницького полку – слава!». Три військові оркестри виконували національний гімн «Ще не вмерла Україна».
На пропозицію Миколи Міхновського вояки самостійно організувались у 1-й український полк імені гетьмана Богдана Хмельницького на чолі зі штабс-капітаном Д. Путником-Гребенюком, розподілившись на курені (батальйони), сотні (роти) й чоти (відділення). Першим до Богданівського полку записався визначний український артист Микола Садовський. Всього ж до полку увійшло понад 3500 осіб.
Після мітингу, о 17-й годині, колони Богданівського полку через все місто пройшли на Печерськ, до Маріїнського палацу, який став на той час місцем розташування Рад солдатських та військових депутатів. Останні не на жарт стривожилися, а виступи їхніх очільників (із закликами не зраджувати російської революції й їхати до своїх частин на фронті) супроводжували вигуками обурення або слухали з настороженим мовчанням. Дещо згладив ситуацію Головний начальник Київського військового округу М. Ходорович. Він наказав розмістити богданівців у казармах, видавати їм провізію та запропонував обрати делегацію для переговорів із Радою солдатських депутатів.
Богданівський полк влаштував під стінами палацу імпровізований парад, і лише потім солдати розійшлися по казармах.
Парад української військової частини в центрі Києва. Фото: www.istpravda.com.ua
Втім, наради й перемовини тієї ночі ні до чого не призвели. Як зазначає Михайло Ковальчук: «Заплановане на 2 травня спільне засідання Богданівського полку з київськими революційними організаціями так і не відбулося. Ймовірно, українська сторона просто втратила інтерес до безплідних дискусій з російською демократією, що не виявляла жодного бажання підтримати її вимоги… У штабі Південно-західного фронту перші звістки про самовільне створення в Києві українського полку зрозуміли як відкритий виступ українців проти Тимчасового уряду. Генерал А. Брусілов навіть віддав наказ ліквідувати «повстання». Коли ж фронтове командування одержало детальнішу інформацію про події, цей наказ було скасовано».
2 травня до головнокомандувача Південно-західного фронту генерала Олексія Брусилова прибула делегація Українського військового клубу імені гетьмана Павла Полуботка та Богданівського полку. Але тільки 4 травня військовий міністр Олександр Гучков після наради з Верховним головнокомандувачем Михайлом Алексєєвим дав дозвіл на формування окремого українського полку з запасних частин Київського військового округу. Щоправда, до полку дозволялося зарахувати лише 500 осіб, решта мали негайно вирушити до фронтових з’єднань. Тим не менше, для українського руху це була значна перемога.
