За десять років, що минули від часу виходу знаменитої книжки Миколи Рябчука «Дві України» (2003), ідеологічні та ціннісні відмінності між «Сходом» і «Заходом» відчутно пом’якшилися, а мова перестала бути основним маркером ідентичності.
Про це йдеться в новій статті відомого політолога.
Автор зазначає, що, по-перше, між міфологізованими «Сходом» і «Заходом» є величезний доволі амбівалентний регіон Центральної України, який пом'якшує крайнощі й затушовує контрастні відмінності.
По-друге, і «Схід», і «Захід» складаються з надзвичайно різноманітних субрегіонів зі своєю часом вельми виразною специфікою, що робить загальну картину ще більш заплутаною й гетерогенною.
Микола Рябчук наголошує, що поділ проходить за ціннісною, а не за мовною чи етнічною ознаками.
«По-третє, оскільки найголовніший, найпідставовіший український поділ має ідеологічний характер, то корелює він насамперед із цінностями, а не з мовою чи етнічністю респондентів, хоча й тут кореляція є суттєвою», – пише Микола Рябчук.
«І все ж ідеться саме про кореляцію — статистично значущу, проте не жорстко детерміновану залежність, як це буває у справді розколених (мовно, етнічно чи релігійно) суспільствах. Ідеологічний/ціннісний поділ проходить усередині всіх регіонів і всіх соціальних та етнокультурних груп — хоча й різною мірою», – зазначає політолог.
Політолог спеціально наголошує, що чинник мови набув другорядного значення і далеко не завжди свідчить про ідеологічні настанови носія.
«Серед усіх корелятів регіональний чинник залишається поки що найсуттєвішим, тимчасом як два інші чинники — мова й етнічність — поступилися в останнє десятиліття за своєю вагомістю чинникам віку й освіти», – зазначає він.
Це означає, що вірогідність емансипації з «русского мира» людей освіченіших і молодших є істотно вищою, ніж людей старших та менш освічених.
