У християнській парадигмі лінійного та незворотного тривання час поділяється на період до Різдва Христового і після – сповідування втілення Божого Сина як однієї з Трьох іпостасей Пресвятої Трійці стало хронологічною межею.
У вічних пошуках “правильної” календарної системи сучасні суспільства також іноді схильні до формалізації подієвих значень, а також відходу від істин, досліджених у богослов’і Святих Отців та Учителів Православної Церкви першого тисячоліття. “Бог предвічний народився”, – колядуємо щороку, можливо, не замислюючись над поняттям “предвічності”, винесеного поза межі людського усвідомлення минулого. І суть багатостолітньої проповіді Різдва Бога, за словами св. Григорія Палами, полягала у прийнятті спадщини від народженого Спасителя, що дарував і нам дух всиновлення, “завдяки чому ми стали спадкоємцями Богові, співспадкоємцями Христа”. Найвищою ж наукою, що отримало людство, повчав видатний візантійський богослов, стало справжнє смирення як шлях подолання гордині та відновлення духовної особистості. Саме ці важливі істини були відображені і в богословських та літургійних текстах, і в традиції книжкової мініатюри, та єднали усіх, хто сповідував християнство.
Бо для секулярного суспільства спокусою залишається не лише календарний стиль, але й похибка у визначенні дати Різдва. Адже, якщо врахувати, що за свідченням Євангелій (Мф. 2, 1 і Лк. 2, 1-7) Христос народився під час правління юдейського царя Ірода (помер 750 р. від заснування Риму), та в час перепису, що відбувся в Юдеї в останні роки його правління, то сталася ця подія взимку 749/750 р. від заснування Риму, тобто приблизно на 4 роки раніше від точки відліку “нової ери” Нехай же радість урочистого відзначення наших “зимових свят” єднає українських християн та нагадує, що незалежно від означуваної дати ХРИСТОС НАРОДИВСЯ! Славімо Його!
Джерело: Наукова бібліотека Львівського національного університету імені І. Франка
