або, Що поганого українці зробили Василю Расевичу?
Статтю під назвою "Критики і контролери. Хто такі критики Зеленського і чого вони хочуть?", написану в кращих традиціях совєцької пропаганди, львівський історик Василь Расевич опублікував напередодні. У ній він заявляє про існування в Україні так званої "національної опозиції" до президента Володимира Зеленського в таборі якої “опинилася ледве не вся культурна та інтелектуальна еліта України, спікери громадянського суспільства, різноманітні активісти та розкручені експерти". Однак монобільшість президентської сили в парламенті не давала "опозиції" сильно нашкодити курсу Володимира Зеленського.
"Зеленський змушений був відбиватися на всіх напрямах. Доводити, що він не ворог і не зрадник України. Доказувати свій патріотизм так, щоб не втратити підтримки електорату на сході і півдні країни. І весь час рука об руку проти нього працювали партія “Європейська Солідарність”, Опозиційна платформа за життя і Росія", - зазначає у матеріалі Расевич.
Він заявляє, що “цих людей треба покарати, принаймні позбавити права працювати в медіа за тим самим принципом, за яким було заборонено будь-яку діяльність пропагандистам з відомства Ґьобельса”.
Знаково, що свій матеріал Расевич опублікував напередодні річниці події, яка стала початком епохи державної цензури і контролю за культурою в нациській Німеччині. У квітні 1933 року саме Геббельс дає вказівку відділу преси і пропаганди студентського союзу спланувати загальнонаціональну "Акцію проти негерманського духу". 29-річний берлінський бібліотекар, прихильник партії нацистів, Вольфганг Герман складає "чорні списки шкідливої та небажаної літератури" – усього понад 300 авторів. І 10 травня 1933 року на площі Опери в Берліні студенти-нацисти спалили близько 20 тисяч книжок "неарійського духу". Такі ж акції пройшли в 20 найбільших містах Німеччини.
Підсумовуючи, Василь Расевич приходить до висновку, що в Україні доведеться прийняти нові закони, щоб “запобігти повторенню руйнівних впливів на подальшу історичну політику та комеморативні практики”.
То кого ж Василь Расевич пропонує піддати новій цензурі та включив до своїх “чорних списків”?
Схоже, що крім відомих політиків та осіб приналежних до оточення “Європейської солідарності”, Расевич вирішив звести якісь особисті рахунки зі своїм вічним опонентом, творцем Українського інституту національної пам’яті Володимиром В'ятровичем, а також з українським журналістом, співтворцем медіаресурсу “Історична правда”, автором книги “Справа Василя Стуса” Вахтангом Кіпіані.
У коментарі Гал-інфо Володимир В’ятрович, зазначив: “Дуже чітко сказано, що мова йде про те, щоб не допустити продовження історичної політики, яку здійснював зокрема В’ятрович. Він повністю повторює тези російської пропаганди. Не випадково, як тільки на якійсь території України з’являється російська окупація, перше що вони роблять - це намагаються відмотати назад декомунізацію.
Василь Расевич продовжує залишатися послідовним, підтримуючи тези російської пропаганди. Він весь час дуже критично ставився до історичної політики Ющенка, зате абсолютно спокійно ставився до історичної політики Януковича. Його бісило від часів коли я створював Український інститут національної пам’яті. Однак він публічно і гаряче підтримував російський проєкт меморіалізації Бабиного Яру.
Думаю, що для росії було принципово важливим, щоб був саме якийсь львівський історик, який буде виразником відверто проросійських поглядів. Чому пішов на це Василь Расевич? Напевно питання до нього. Чи мова про якийсь матеріальний інтерес, чи про страх перед росією, який обумовлений якимись шантажами? Мені важко сказати.
Навіть зараз, коли всім остаточно стало зрозуміло, що для росії було принципово небезпечно, те що робила Україна проводячи декомунізацію, він намагається представити все таким чином, ніби вся робота яку проводив зокрема УІНП є шкідливою.
Зараз він хоче свою проросійську позицію прикрити тим, що нібито прикриває Президента Зеленського і вимагає притягати до відповідальності всіх тих, хто його критикує”.
Другий з фігурантів “списку Расевича”, журналіст Вахтанг Кіпіані повідомив Гал-інфо, що заяви Расевича заслуговують не коментарів, а лише нагадування про напрям русского корабля.
То хто ж такий Василь Расевич? Та що поганого йому зробили українці?
Львівський історик та публіцист Василь Расевич, давно відомий своїми суперечливими висловлюваннями. Він неодноразово звинувачував українську владу в створенні “штучної історії України”, потуранні “розквіту неонацизму” та “глорифікації ОУН і УПА”.
Зокрема, у 2018 році, на 4-році російсько-української війни, Расевич на російському телеканалі RTVI заявив, що “УІНП спотворює історію України”.
“З історії України вибирається все, що має антиросійський зміст і з цього створюється концепція національної боротьби України за свою незалежність, демократію, самостійну Україну. В цьому випадку тут є “підводні течії”, адже ці національні герої, майже всі мають західноукраїнське походження. Вони довгий час не сприймались українським суспільством, як загальнонаціональні герої. І в центральній Україні другі герої - люди, які перемогли в 2 світовій війні”, - зазначив Расевич.
В інтерв'ю ВВС Україна з приводу розбіжностей у трактуванні Волинської трагедії 1943 року Василь Расевич заявив: “Має відбутися серйозна ревізія історичної науки і історичних концептів, які стосуються УПА. Має бути проведена деБандеризація трактувань другої світової війни. І тоді ми зможемо шукати певні позитивні сторони в УПА. Допоки в центрі подій є група Степана Бандери це є неможливо”.
Загалом, якщо перечитати статті Василя Расевича, то зазвичай українці за його версією масово знищували поляків, вбивали євреїв, та були колаборантами. Хоча б одне добре слово про українців в історичному контексті там знайти важко. Якщо російські пропагандисти рубають ці тези дуже грубо, то Василь Расевич повторює їх тонко і майстерно, з притаманною публіцистичною вишуканістю.
“То не дивно, він це робив завжди. Це чоловік, який будував свою кар'єру ще з студентських часів, коли на історичному факультеті дуже активно співпрацював з університетським партфункціонерам. Потім пішов в армію, де вступив в партію. Повернувся доучуватись в університет автоматично ставши комсоргом історичного факультету. Далі його доля якось звела з апаратом Кучми. І він будував свою кар'єру десь в консульстві Австрії. Потім опинився в Інституті українознавства, де під нього було створено відділ україно-австрійських стосунків.
Колись він зробив допис, що ще у студентські часи ходив у спецбібліотеку, де йому видавали заборонену літературу. Я одразу йому відкоментував що “Штірліц спалився”. Відомо кому тоді видавали заборонену літературу. Але довести я цього не можу.
На своєму шляху він багато кого "зрізав", хоча ніколи з себе нічого путнього не представляв. Він використав багато зв'язків з відомими та поважними людьми. Потім опинився в УКУ, та й загалом багато де був.
У нього позиція нереалізованої особи, яка вважає себе конформістом, який завжди буде проти чогось. Але ця позиція проявляється так, що він завжди проти україноцентричності”, - сказав у коментарі Гал-інфо директор Національного музею-меморіалу “Тюрма на Лонцького”, львівський історик Руслан Забілий.
