Один з керівників Львівського органного залу Тарас Демко в розмові з журналісткою Гал-інфо розповів про особливості роботи Львівського органного залу в умовах війни та про промоцію української музики.
Тарасе, яку кількість концертів проводить Органний зал зараз?
Львівський органний зал працює дуже інтенсивно: у нас досить велика кількість концертів. Мені здається, в Україні немає жодного концертного закладу, який дає таку кількість публічних проєктів повʼязаних з класичною музикою. Однак ми беремо не кількістю, наша ціль – задовольнити культурні запити різної публіки.
Однакова музика не може всім подобатись. Тому потрібно створювати ті продукти, які будуть цікаві різним людям. І в нас досить широка пропозиція: від сольних речиталів до масштабних симфонічних проєктів, від ранньої музики до джазу і авангарду.
Але і репертуар і аудиторії постійно міняються. Потрібно реагувати на потреби часу.
До прикладу, раніше ми не проводили дитячі концерти. Цьому є пояснення: колись органний зал сприймався як “заганялово” для школярів, і не всі вони, очевидно, хотіли слухати те, що було для них нудним. Тож зараз багато людей мого віку не люблять органний зал, тому що мали поганий досвід з дитинства коли їх примусово сюди водили вчителі. Зараз, ці люди приходять сюди і говорять: “Вау, у вас так класно, так просто”. Тому ми з командою вирішили, що почнемо проводити дитячі події, коли навчимося робити це класно. І минулого року ми розробили тестову програму з інтерактивом для дітей від 3 до 9 років. Вони на цій події співають, грають, бавляться та можуть залишатися дітьми.
Також у нас є симфонічні концерти. З початку повномасштабної війни у нас базується симфонічний оркестр Луганської філармонії. Це вже окремий пласт культури – це великі комплексні складні симфонічні картини. Цей оркестр має у своєму репертуарі дуже багато різної музики, а особливу увагу ми з ними приділяємо українській музиці.
А хто зазвичай є слухачем симфонічної музики?
Це все справа смаку. Це питання про формування аудиторій. Деякі дуже люблять симфонічний оркестр, інші – фортепіано або сучасну музику тощо.
Чи погоджуєтесь ви з твердженням, що кожна людина мусить для себе обрати тільки один певний жанр?
Звичайно, що ні. Наш світ прекрасний тому, що є різний, це плюралізм. Всі люди різні, комусь може подобається одне, а завтра може подобатись інше, і це нормально.
Репертуар?
До прикладу частка української музики в репертуарі органного залу за четвертий квартал 2023 року – 12%, і це дуже багато. Найбільше у нас було німецької музики. Це не дивно, тому що німецька культура дала світові найбільше музики. На другому місці Франція. Якщо говорити про композиторів, то у нас приблизно 23% музики Баха, 8% – Брамса.
Я як один з керівників цієї інституції пишаюся переліком композиторів, які у нас в репертуарі: від золотої улюбленої всіма класики (Бах, Брамс, Бетовен) до сучасних відомих і молодих. Також відкриваємо нові імена чи віднаходимо старі забуті, наприклад, проєкти з музики молодих львівських чи харківських композиторів, або робота з архівними знахідками (Бажанський, Вербицький, Скорульський).
Наблизимось до життя органного залу до повномасштабного вторгнення і після. Яке воно? Чи відбулись кардинальні зміни?
Звичайно, що все змінилось. До повномасштабної війни наша інституція дуже стрімко розвивалася. Ми з Іваном Остаповичем (моїм колегою, з яким ми керуємо Львівським органним залом) поставили собі за мету провести кризовий менеджмент, побудувати команду, сформувати якісний репертуар, відновити та створити надійні мистецькі зв’язки. Нам із командою вдалося розвивати концертний зал, робота завжди кипіла.
Але коли почався карантин концертний бум сповільнився, як і всюди. Однак, жодного дня Органний зал не простоював і не пустував. В офісі чи дистанційно ми весь час активно стратегували, створювали цифрові проєкти і розвивали нашу стратегію Ukrainian Live, ціллю якої є глобальна промоція української класики. Створили додаток з українською музикою, який і досі дуже успішно функціонує і за який ми отримали премію “Цифровий проєкт 2020 року”.
Потім стало набагато страшніше і складніше. Реальність трансформується, а викликів щоразу більшає.
Органний зал припиняв свою роботу на якийсь певний час?
На початку 2022 року було таке відчуття, наче затишшя перед бурею. Були заплановані десятки проєктів, співпраць, фестивалі і багато іншого. І раптом 24 лютого….
Багато чого із раніше запланованого було скасовано, довелось коригувати плани. Як і всі українці, ми не знали чого очікувати, але наша команда жодного дня не складала рук.
Ми поставити собі за ціль, знати і робити те, що можемо робити якісно і дієво, ми мали дуже швидко і гнучно знайти спосіб бути найкориснішими. Саме в той час у всьому світі поза межами України був шалений попит на українську музику. І ми, власне за ці перші дні повномасштабного вторгнення в дуже тісній команді створили потужний проєкт “Ukrainian Scores” (українські ноти, - ред).
Це портал, де будь-хто охочий може безоплатно отримати ноти українських творів, надані за згодою композиторів. Тобто ми організували окрему роботу з пошуком нот, акумулювали їх та узгодили питання безоплатного поширення. За перші дні було вже сотні запитів з усього світу. До нас писали BBC, New York Times і дуже багато іншої іноземної преси. Це було відкриття: в Україні дуже потужно розвинута і багата класична музика, це дозволяє солідаризуватися всім, хто хоче підтримати Україну через музику. Ті люди могли виконувати українську музику, збирати кошти і передавати їх в Україну.
Я відчуваю, що через цей проєкт ми допомогли дуже багатьом людям, зібрати велику кількість коштів, а також привертати увагу до нашої культури і необхідності підтримувати нашу країну. Вірю, що це дуже важлива робота.
Чи змінилась кількість відвідувачів, вікова категорія після повномасштабного вторгнення?
З початком повномасштабної війни змінилися в першу чергу ми самі. Зараз потрібно працювати як ніколи багато. Виструнчили внутрішні робочі процеси, збільшили інтенсивність і якість роботи, саме завдяки цьому в нас зросла кількість публіки. І я б не пов’язував це зростання з війною. Зазвичай все навпаки – всюди спад, робота бізнесів погіршується. Ми розвинули окрему сторону дільності - підтримку і соціальну відповідальність. Завдяки програмі підтримки мистецтвом до нас можуть безкоштовно приходити ті, хто постраждали від війни, соціально незахищені люди. Мистецтво лікує душі, і ми бачимо це на власні очі.
Чи вдається вам планувати роботу в теперішніх умовах?
Я вірю, що потрібно планувати навіть в період невизначеності. Здається, як можна сьогодні планувати щось на цілий рік, це ж нереально. Але це необхідно. У Львівському органному залі зазвичай події анонсуються добряче наперед, концерти анонсовано на кілька місяців вперед, це дуже складно, адже вимагає великої концентрації, роботи з ризиками, рекламою, комунікаціями.
Ми абсолютно ні в чому зараз не можемо бути впевнені. Але ж що тоді робити? Ми повинні планувати, ми повинні працювати. А наші гості живуть в таких самих умовах. Багато людей купують квитки дуже заздалегідь, і мені здається це стає певним способом планувати життя, мати невеличкі мости, що поєднують тебе з майбутнім.
А що ж буде якщо проєкти скасуються? Виникне багато додаткової роботи, і ми її зробимо! Але ж що, якщо все-таки не скасується і все вийде, як заплановано? Питання риторичне, і це також надихає.
З яких країн приїжджали до вас виконавці до повномасштабного вторгнення і як це змінилось після? Їх кількість зараз зменшилась чи збільшилась?
До війни ми завжди запрошували багато іноземних виконавців. Кілька десятків чудових міжнародних співпраць на рік. З початку повномасштабного вторгнення ця кількість зменшилась. Іноземці бояться їхати в Україну, бо це небезпечно. Одного разу органіст, з яким був запланований концерт, написав довгий, дуже сумний текст, що його родина не відпускає приїхати до Львова. На щастя, завчасно програму було скориговано, і проєкт відбувся дуже успішно.
Раніше масштабні співпраці базувалися на загальних принципах, зараз ця модель співпраці зовсім інша. Виконавці їдуть сюди, щоб нас підтримати або висловити свою позицію. Зараз кожен запрошений артист це окрема історія про людяність і підтримку.
Крім концертів у вас проводять також багато виставок, як ви обираєте їх тематику?
Коли тематика сходиться з нашими мистецькими цінностями та стратегіями, тоді цей проєкт є в репертуарі органного залу. Галерею ми відкрили в 2019 році, після ремонту у коридорі і ніхто ніколи не міг подумати, що той коридор може стати галереєю. Але все сама вирішила архітектура і освітлення. Чудова стародавня архітектура з арками і нішами, це було дуже природне рішення - обладнати галерейний простір. В ніші картина ізольована від всіх інших картин і людина, коли стоїть перед певною картиною, то бачить лише її. Саме це формує нашу унікальність галереї. Коли ми формуємо експозиційну політику галереї, ми завжди орієнтуємось на те, яка пора року, який сезон, що актуальне в суспільстві.
Наприклад зараз, під час війни, дуже актуально робити щось, що посилює внутрішню ідентифікацію українців. Наприклад, зараз проходить виставка львівської художниці, яка називається «Коріння». Художниця малює коней і людей в різних формах, в різних кольорах, апелює до древності роду. Перед тим була виставка дітей з Маріуполя. Ми дуже тісно співпрацюємо з деякими інституціями, які релоковані до Львова.
Деяким інституціям ми допомагали релокуватися і освоїтися у Львові. Чудовою співпрацею гордимося із школою мистецтв із Маріуполя. Вони з перших днів переїзду були запрошені до органного залу малювати. Частина цих картин були експоновані. Кожна історія картини була зворушлива.
Чи вдасться органному залу повернутися до того життя, яке було до повномасштабного вторгнення? І чи є і цьому потреба?
До мирного життя звичайно, що так. Але я б не хотів повертатися до того життя – в розумінні стану. Тому що зараз ми як команда стали набагато міцніші, кращі, цікавіші. Ми багато чого бачили, багато чого пережили і зараз наша організація на значно вищому рівні, ніж це було три роки тому.
Який найбільший урок ви засвоїли під час повномасштабної війни?
Треба працювати дуже багато зараз і робити щось таке, що можеш робити тільки ти. Наша команда, наприклад, можу допомогти 50 тис. людей прийти сюди і послухати музику, яка розрадить їхню душу, це чудово і ми будемо це робити. І якщо ми, завдяки командній роботі можемо розвивати українську музичну культуру, то це однозначно вартує цього.
Розмовляла Макарук Оля
Редактура Юлії Лаврук
