На День матері, бійці з передової згадують, та передають вітання своїм найріднішим людям
Матрос Олег:
Матуся я бажаю тобі в першу чергу здоров’я! Дякую тобі, що вчила мене життю. Дякую тобі за те, що давала мені поштовх в житті. Навчила бути чоловіком, вчитись та розвиватись. Я часто згадую твій борщ. Не сердись, що я часто буваю не багатослівний, коли телефоную тобі. Але ж ти знаєш – я тебе люблю. І завжди можеш на мене покластись. Я підтримаю тебе, щоб не сталось в цьому житті. Скоро повернусь до дому і з родиною обов’язково прийдемо до тебе всім гуртом.
Старшина Олександр Ліннік:
Мою маму звати Лідія Федорівна. Дякую тобі моя рідненька, що навчила мене бути чесним, справедливим та добрим до людей. І завжди захищати слабшого за себе. Будь здорова. Не хвилюйся. Я скоро буду дома з перемогою і зайду до тебе! А бійцям хочу сказати – дзвоніть своїм мамам частіше і кажіть, що у вас все добре. Навіть якщо це не зовсім правда. Бо немає нічого ціннішого в світі ніж материнське серце.
Військовослужбовець Микола:
Низько вклоняюсь тобі моя рідненька, що навчила мене поважати старших, не ображати менших, захищати слабших і бути людиною. Дякую, що навчила мене пишатись своєю історією. Відчувати, що я живу у державі. Бажаю тобі, моє рідне сонечко, бути здоровою, і дочекатись та побавити наших правнуків! Я завжди пам’ятаю та турбуюсь про вас. Мамо я знаю, що ви завжди буте мене любити і чекати. І доки ви в мене є, скільки б мені не було років – я ще дитина.
Військовослужбовець Микола:
Мамо! Ви навчили мене бути чоловіком, патріотом, любити країну. Завдяки вам я знайшов себе у житті. Всі найкращі риси в мене від вас! Не хвилюйтесь за мене! Виздоровлюйте, і чекайте мене з перемогою. Я вас дуже люблю! І дякую вам, за вашу молитву – мій найкращий оберіг.
Військовий лікар Галина:
Як мама, і як дочка… хочу сказати, що дякую матусі за життя. За всі дні, що я прожила на цьому світі. За кожен сонячний промінчик. За всі усмішки. За всі мої здобутки. Доземно вклоняюсь тобі. І нехай жодна з матерів наших захисників не впустить жодної сльозинки за своїми дітьми.
Тарас Грень
