Як повідомили Гал-інфо в прес-службі UΛ:Перший, з 8 грудня на каналі стартує новий проект – "Суспільний університет"!
Самоосвіта – один із трендів останніх років. Вчитися стає модно, і люди все частіше самі шукають, коли й у якій формі це робити. UΛ:Перший пропонує ще один спосіб дізнаватися нове – разом із телебаченням! Новий проект "Суспільний університет" стартує в ефірі телеканалу у вівторок, 8 грудня, о 17:35.
Що таке медіація? Як навчитися залагоджувати конфлікти? Які секрети заховані у графіті Софії Київської? Як виховувати дітей, щоб вони досягли успіху в житті? Відтепер, увімкнувши UΛ:Перший, ви зможете "відвідувати" ненудні лекції – щовівторка і щосереди о 17:35. Ведучий проекту Геннадій Попенко разом з аудиторією у студії та знавцями найрізноманітніш
А про свою найулюбленішу лекцію, невтомну жагу до знань і головну формулу "Суспільного університету" Геннадій Попенко розповів в інтерв’ю.
Геннадію, чому саме така назва проекту? І як плануєте робити лекції цікавими?
Проект називається "Суспільний університет". Чому суспільний? По-перше, тому що UΛ:Перший – суспільний мовник. По-друге, долучитися до участі у проекті може будь-хто. А університет, бо тут можна отримати знання. Назва явна і зрозуміла. Передбачаю, що частина людей, почувши слова "університет", "лекція", подумають: "буде нудно". Адже, здавалося б, що цікавого можна вигадати у форматі лекції? Так-от, наша мета – зробити сам процес отримання знань максимально захопливим. У нас наприкінці програми звучить фраза: "Не треба гризти граніт науки, треба нею смакувати". Це не просто вислів – це наш підхід до роботи, до теми – до вибору лектора. Бо в кожній лекції, окрім, власне, знань має бути щось цікаве, таке, про що мало хто знає, навіть якщо тема доволі відома широкій аудиторії.
Для прикладу, яка це може бути тема?
Дивіться, коли ми говоримо про Софію Київську – всі про неї ніби знаємо: вчили в школі, ходили туди на екскурсію і про все проговорили. Це красива, але теж начебто нудна тема. А ми запросили лектора, який розуміється на давніх написах. І він розповів про графіті Софії Київської. Так, звичайно, коли ми говоримо про графіті, то згадуємо багато інших дотичних моментів, а не лише історію написів. Спочатку здається, що за цими корявими написами нічого немає, а насправді вони дають нам багато цікавої інформації. Наприклад, що жінки за часів Київської Русі були письменні й знали багато мов. І це були не лише представниці вищого світу, але й із нижчим соціальним статусом. Тобто графіті – це неспростовне історичне свідчення того, що жінки у той час були освіченими. І наш лектор із цих написів робив цілі історії, тож вийшла дуже незвична розповідь. І всі наші лекції в "Суспільному університеті" проходять приблизно у такому форматі.
Буде лише один чіткий формат чи плануєте якось урізноманітнюват
Після запису кількох програм ми вирішили, що у нас буде 2 типи лекцій. Перший – лекції про конкретні речі, історичні персони тощо. Другий тип – про більш просторові поняття, як наприклад, медіація чи мистецтво переговорів. Відповідно, це лекції не про конкретні речі, які можна відчути, взяти, вкусити, але це теж знання, просто іншого характеру. Тому в нас є один формат – конкретний прикладний, а інший – це знання про просторові поняття.
Кого запрошуєте лекторами? І чи є якісь певні критерії, за якими визначаєте, хто саме читатиме лекцію в "Суспільному університеті"?
Лектори проходять свого роду кастинг (сміється). Більшість наших лекторів мають телевізійний досвід – це люди, з якими ми вже працювали на інших проектах телеканалу. Тож якщо ми перебиваємо їх на півслові й починаємо переставляти камери, вони на нас не ображаються і ставляться до цього з розумінням. Також вони мають досвід правильної подачі інформації. Щоб стати лектором "Суспільного університету", в людини має бути дуже специфічна подача – розповідь повинна бути стислою з одного боку, а з іншого – треба лише за 20 хвилин ґрунтовно розкрити тему. Не всі так уміють.
А теми? Як визначаєте, що може бути цікавим для глядача, що його затримає на програмі?
Тематика не зосереджена у якихось рамках – ми обираємо найкраще і проводимо щось на кшталт вільних лекцій в університеті. Тобто людина не мусить прослухати курс певного предмету, наприклад, математики чи фізики. Вона слухає те, на що натрапила в ефірі. Якщо їй буде нецікаво, вона не дивитиметься саме цю лекцію, а потім може зайти в інтернет і знайти те, що саме їй до вподоби. Взагалі, ця програма не розрахована на тих, хто дивляться "Танцюють усі", "Х-фактор" тощо – вона розрахована на тих, кому цікаво дізнаватися щось нове. І якби я зупинився на цій програмі і там була б лекція, наприклад, про медіацію, я не знаю, чи слухав би я далі. А от конкретні речі, яких я не знав – про ті ж графіті в Софії Київській, чи будь-яка інша прикладна тема, я б обов’язково зупинився і послухав. Відповідно, хто наша цільова аудиторія? Це студенти та випускники вишів, які ще хочуть навчатися. І ці знання вони хочуть черпати не лише з інтернету чи книжок, а й з альтернативних джерел, як-от лекції "Суспільного університету". Також це дорослі люди років за 50. Вони часто дзвонять в ефір і розповідають щось, що ти не знав, цікавляться речами, про які ти б ніколи не подумав. Ти думаєш, що ці люди загрузли у чотирьох стінах своєї свідомості, а вони не лише постійно дізнаються щось нове, а й розповідають це нам.
Ви раніше вели програму "Подорожуй Першим", де ніколи не обходилося без екстриму і пригод. Тепер у Вас – лекції. Не нарікаєте на таку зміну?
Кожна людина має в собі багато граней і багато різних знань. Окрім прагнення шукати якісь нові світи, красоти і місця, куди б залізти, є ще й багато іншого. І тема знань мені завжди цікава. У нашій родині це прищеплювалося. Було дивно не знати елементарних речей, наприклад, столиць усіх країн, прапорів чи обрисів основних архіпелагів, або не знати найменший острів у світі чи найбільше місто тощо. Тому я в цій темі, й вона мені дуже близька.
Якщо говорити про два формати нашої програми, то мені більше до вподоби перший – прикладний. Психологія, конфліктологія – це, звісно, непогано, але в мене просто на це свій погляд. Я вважаю, що кожна людина може цього досягти, але просто потрібен час. А якщо їй непотрібно, значить вона може прожити без цього. Якщо хтось за своєю вдачею неконфліктний, то конфліктологія теж не знадобиться. Як в анекдоті: "Ви знаєте, я ні з ким ніколи не сварюся". – "А як вам це вдається?" – "Я просто ні з ким не сперечаюсь". – "Але це неможливо". – "Добре, це неможливо". Тож перший формат для мене більш природній. Мені подобається, що я тут можу здобути нові знання або, навпаки, вставити іноді щось своє, про що добре знаю.
Яка з уже відзнятих лекцій "Суспільного університету" сподобалася Вам найбільше?
Це була лекція про виховання дітей. Там була така дилема: що важливіше під час шкільної освіти – оцінка чи твердість характеру. Ми знаємо, що часто двієчники стають успішними бізнесменами, політиками, акторами чи кимось ще, а відмінники – пасуть задніх. Це свідчить про те, що людина працювала на оцінку, а от твердість характеру і наполегливість, які так потрібні у дорослому житті, у неї залишились недорозвинутими. Це, як на мене, дуже гостра і важлива тема для батьків, вихователів та й усього суспільства.
