Повномасштабна війна триває майже рік, а російська агресія проти України вже майже 9 років. За цей час війна вплинула на всіх нас та на всі сфери нашого життя, в тому числі і на літературу.
Починаючи із 2014 року, про війну написано сотні книг і читати їх потрібно для глибшого розуміння, осмислення, усвідомлення подій та, звісно ж, для винесення уроків.
Як повномасштабне вторгнення змінило смаки українців у літературі? Генеральна директорка видавництва Vivat Юлія Орлова у коментарі для Гал-інфо розповіла, що українці стали активніше купувати українську класику, а також зріс інтерес до історичної літератури та, відповідно, і до книг про війну. Автори продовжують творити. Виходять нові праці найрізноманітніших жанрів: від нонфікшину до поезії. Звісно, не всі ці книги будуть прочитані саме зараз, але всі вони, безперечно, важливі.
Юлія Орлова зазначає, що книга - це шлях до рефлексій, обдумувань подій що вже відбулися, але видавати книги про війну потрібно саме зараз, за свіжими слідами, коли правдивість спогадів і фактів не стерта плином часу.
Що почитати про війну? Книг дійсно існує надзвичайно багато, але сьогодні ми розповімо про 12 із них, які допоможуть глибше зрозуміти як психологічні, так і історичні та дипломатичні аспекти нашої війни.
"Інтернат" Сергія Жадана
"…Одного разу, прокинувшись, ти бачиш за вікном вогонь. Ти його не розпалював. Але гасити його доведеться й тобі…"
Цей роман ще до виходу назвали «найважливішим текстом про нашу війну». Події розгортаються на Донбасі у січні 2015-го. Шкільний вчитель Паша їде забирати з інтернату племінника, якого віддала туди мати. Весь роман — триденна дорога по хлопчика і назад, додому, повз людей у камуфляжі, через маленькі містечка, жителі яких не розуміють, що відбувається, і виступають пасивними свідками подій.
Досить незвичайна книга про війну, де вона скоріше відчувається, аніж описується. Історія про Пашу — не стільки про війну, скільки про почуття звичайної людини, коли поступово руйнується звичне життя, зникає впевненість у завтрашньому дні, а світ стає незрозумілим.
"Небратні" Максима Кідрука
"...я спробую пояснити, чому після трьохсот п'ятдесяти років більш ніж близького співіснування українці так і не стали росіянами. І найголовніше — чому ми готові помирати за те, щоб не стати ними."
Незвичний формат для автора: це не трилери Кідрука-письменника і не тревели Кідрука-мандрівника. Це документальна добірка, створена за ініціативи польського видавця. Під час презентації «Бота» в Польщі з'ясувалося, що більшість європейських журналістів не розуміють, що відбувалося на сході нашої країни.
Після розмови з видавцем Кідрук оголосив про початок роботи над своєрідною енциклопедією протистояння. Початок повертає нас до часів Хмельницького, щоб поступово, за хронологією, привести до Майдану, Криму та Донбасу. Автор розповідає про численні маніпуляції, пропаганду та відверту брехню росії про Україну. Кідрук підкріплює історичні факти власними спогадами та прикладами з життя.
"Батальйон Донбас. Записки добровольця" Ігора Родіна
"...людина, що йде на війну, починає життя з чистого аркуша"
Ігор Родін – військовий історик, що спеціалізується на подіях Першої світової та Громадянської воєн. В 53 роки він вступив до лав добровольчого батальйону «Дніпро», пройшов Іловайськ та рік у ворожому полоні. Після цього повернувся на передову.
Мемуари Родіна – це історія про війну та полон, про різних людей по обидва боки барикад.
«Батальйон «Донбас”. Записки добровольця» – третя книга автора. Дві попередні присвячені російській воєнній історії. Війна змусила його подивитися на все, що відбувається у світі, під іншим кутом та почати працювати над історією своєї країни.
"Мої вимушені канікули" Катерини Єгорушкіної
"...я хочу, аби, читаючи мою книжку, вони чітко усвідомлювали: це війна, яка відбувається у 2022 році в центрі Європи…"
Книга написана простою, лаконічною мовою у форматі щоденника 10-річної чи трішки старшої дівчинки Віри. Вона пише його, коли разом із батьками й меншим братиком переїжджає у підвал свого багатоповерхового будинку, ховаючись від обстрілів. Сім’я намагається пристосуватися до нової реальності та просто вижити: топити сніг, коли зникає вода, співати, вірити, що рідні у безпеці, коли зникає зв‘язок.
Крім щемкої історії про дитину у війні у книзі Катерини Єгорушкіної ви знайдете ще й поради й заспокійливі практики від психологині Світлани Ройз.
"Чорне сонце" Василя Шкляра
"...кажуть, герої не вмирають, але я хотів би, дуже хотів би, щоб вони замість бути героями жили. Тут, на землі, вони потрібніші, ніж на небі"
Головний герой — боєць полку “Азов”. Він розповідає про свої будні й про своїх побратимів після звільнення Маріуполя у 2014 році. Час від часу основна історія переплітається із спогадами про минулі битви й загиблих товаришів. Водночас герой визнає, що всі “азовці” зробили свідомий вибір бути тут.
Автор обережний з героїчним пафосом, але щедрий на кумедні моменти. Завдяки жартам герої твору враз набувають справжності: кожен з них має свою історію, іноді зовсім не вигадану. Особисте персонажів твору повною мірою підпорядковується суспільному: навіть після закінчення війни хлопці не поспішають повернутися додому, а збираються продовжити свою справу. Йдеться про повернення пам’яті зросійщеним українцям, яке досі актуальне та потрібне.
"Життя після 16:30" Олександра Терещенка
"...війна ніколи не така, якою її уявляєш та романтизуєш. Думаєш собі, що ти – Рембо, а потім все стає дуже стрьомно. Для прикладу, при першому ж пострілі у мене заклинив автомат, від хвилювання я не міг змінити магазин. Думав, що помру, не зробивши жодного пострілу. "
Миколаївський журналіст та відеооператор Олександр Терещенко в 2014 році пішов добровольцем на схід, брав участь в обороні Донецького аеропорту, є одним із легендарних бійців-кіборгів. Одного дня його життя розділилося на дві частини: до та після вибуху о 16:30. Він втратив око, праву руку та кисть лівої, зате, викинувши злощасну гранату із приміщення, врятував чотирьох побратимів. Ця історія — не класична література про війну, а посібник з виживання для тих, хто втратив кінцівки, переживає депресію та зневіру.
Книга складається з 38 глав, які автор називає маячнею. Деякі розділи свого часу з’являлися на Facebook Терещенка. Книга вперше побачила світ у 2019 році. Наразі доступне доповнене перевидання.
"Іловайськ" Євгена Положія
"...їх вела уперед не надія, їх вів уперед і додавав сили обов'язок."
Євген Положій — журналіст і письменник, який присвятив свою книгу мужності та героїзму військових, що пройшли через найбільшу поразку української армії за часів гібридної війни на сході України. Книга вийшла друком у річницю Іловайського котла.
Коли він збирав матеріал для книги, то спілкувався з бійцями різних батальйонів та підрозділів, вивчав джерела. У книзі всього 16 новел, а герої — бійці, які вижили та довірили автору свої історії. Проте варто пам'ятати, що ця книга — не документальна, а художня, тому поряд зі справжніми бійцями є й вигадані, хоч і з цілком реальними прототипами, персонажі.
"Укри" Богдана Жолдака
"….ще здалеку Мічурин побачив незвичну картинку: його бійці пороздягалися до плавок і порозлягалися на сонечку, а дехто неквапом натирав мочалкою піну — річ незвична в бойових умовах, однак означало це лиш одне: за пів години приїде штабна перевірка, а отже, ворожого обстрілу не буде."
"Укри" — це збірка новел Богдана Жолдака — письменника, драматурга та кіносценариста. Герої новел — відчайдушні та винахідливі хлопці та дівчата, які перебувають у зоні АТО. У центрі сюжету — АТО, однак цілісність досягається завдяки спільним героям у різних новелах.
Ця книга — це бойова проза про сучасне АТО та його героїв, які подібно персонажам «Енеїди» творять подвиги, жартуючи зі смертю. Паралелі з козаками досить очевидні, автор відверто любується бійцями, які навіть у дуже небезпечних обставинах зберігають здатність жартувати над ворогами і смертю. Попри це автору вдалося зробити акцент саме на динамічному екшені та уникнути пафосу з ура-патріотизмом.
"Сліди на дорозі" Валерія Маркуса
"...таке враження, що ми з росіянами все життя споконвіку жили за величезним парканом, і раптом цей паркан впав, а ми вперше побачили одне одного".
Це перша “жива” книга про війну на сході України. У романі описано досвід бойової служби на Донбасі з усіма звуками, запахами й смаками життя в окопі. Попри жорстокість війни чи завдяки їй, герой формує чітку громадянську позицію й переживає перезавантаження світогляду щодо себе й ворогів.
Водночас він свідомий недоліків України — зокрема її армії, яка ніяк не вичавить із себе радянщину. Крім того, герой зрозумів цінність любові й свободи, але чи матимуть сенс усі ці відкриття, якщо він просто загине?
"Доця" Тамари Горіха Зерня
"...навіть якщо довкола тебе немає України, навіть якщо там пустка і лід, навіть якщо там тьма єгипетська, у тобі самому України стане з головою, бо Україна — це ти"
Головна героїня, яку всі називають “доця”, бачить на власні очі окупацію Донецька й вирішує разом з побратимами сформувати групу опору для допомоги українським військовим. Дівчина чи не одразу усвідомлює, що розгортається війна за українську ідентичність, але стикається з байдужістю місцевого населення, яке пройшло через русифікаційну м’ясорубку ще до вторгнення росії.
Звичайно, є й ті, хто зумів зберегти національну пам’ять, але їм стає на заваді страх бути собою. Однак герої вірять, що потрібні своїй країні навіть з надламаними душами й засміченими головами: “Зараз? Зараз я думаю, що нам треба вижити і од русні відбитися. А там уже нас Україна прийме такими, як є, ми їй усякі придамося, і глухі, і німі, і безпам’ятні”. У це вірить і “доця”, яка, поппри все, не здається ворогам.
"Піхота", "Піхота 2", "Піхота 3" Мартіна Бреста
"…ти даси мені притулок в своєму бліндажі, скриєш мене в своїй траншеї, даси мені неврахований «покемон» і два цинки ЛПСів, Господи, закуриш і посміхнешся. Під пологом ночі я помолюсь тобі, Господи, так як вмію: трасерами, матом і любов'ю в серці."
Колись це був Олег Болдирєв — житель Донецької області, топ-менеджер телекомунікаційної компанії. Піжон у стильному костюмі та елегантних туфлях. А потім він перетворився у Мартіна Бреста, сержанта Збройних Сил України, безпосереднього учасника війни на сході України, який іронічно, чесно та іноді зло розповідав у фейсбуці про дев'ять місяців на передовій.
Записки Мартіна набули такої популярності, що перетворення їх у книгу не стало неочікуваним. Всі книги написані від першої особи. Тут є записки про атаки та перемоги, помилки та розчарування під час АТО, техніку, військову бюрократію, побут та людей, які воюють за свою країну.
"Точка нуль" Артема Чеха
"...часом я помічаю, що, окрім вартових, за цілий день у бік ворога ніхто так і не подивився. Іноді навіть вартові не дивляться. Байдужі до життя. Адже смерть – це те, що трапляється з іншими"
Психологічний термін “точка нуль” — означає існувати тут-і-тепер: Його чи не найкраще втілюють військові. "Точка нуль" Артема Чеха — це збірка есеїв, де описано не криваві бої на Донбасі, а хронічне “мінське перемир’я”, коли потрібно довгий час стояти не посту і нічого не робити. Герої називають свою війну "дивною", а своїм завданням вважають втримати стіну, межу, до якої вже дійшла ця війна..
Перед читачем постає не героїчна звитяга, а понура буденність, у якій солдати їдять, миються й ходять у туалет. Можна з певністю сказати, що цей роман не про війну, а про людину в ній, яка змушена чесно відповісти собі, хто вона й чого варта. А після того спробувати інший шлях. Можливо, цього разу він виявиться правильним.
Підготувала Вікторія Кульженко
