Разом із першими променями теплого весняного сонця я вирушив у, здавалось би, найкращу подорож дня – відрядження у Трускавець.
Тим паче у мене була ще й важлива соціальна функція: я мав відвідати громадські слухання і зробити редакційний репортаж про те, як вирішують питання фінансування видобутку та доставки мінеральної води для відпочивальників Трускавця. Одним із механізмів покращення фінансування пропонується введення плати за вхід до всім знайомого трускавецького бювету. Це подія, яка врешті мала би змусити перетворити радянський атавізм бювет №1 у центр європейських сервісів з надання однієї з найцінніших лікувальних вод у Східній Європі Нафтусі. Саме за це взявся провайдер трускавецьких мінеральних вод – товариство «Трускавецькурорт», виступивши з такою пропозицією.
І з цього моменту я хочу побудувати журналістський матеріал, порушуючи правила викладу. Замість подачі подієвої інформації (про неї згодом) хочу описати свої емоції, які завжди вирують після подій перед написанням матеріалів.
Вертаючись до Львова я довго думав про те, чому мене переповнює стільки емоцій, що найбільше тривожить, як можна правильно сформулювати свої відчуття у тексті? І найкращим формулюванням був би такий опис: я відчуваю, що щойно мене випустили з клітки з дикими бізонами в зоопарку, куди я вирішив добровільно залізти, в цілях якогось нереального журналістського експерименту. На присутніх журналістів не зважали. Крик, перебивання доповідачів, хамство.
Без жартів, інтелігенція Трускавця, яка свою присутність анонсувала в соціальних мережах, здавалася випадковим натовпом. Норми етики спілкування були залишені надворі. Та що там етика, гості у більшості порушували ще й тематику зустрічі. Схоче, у кожного місцевого авторитета була своя політична програма, яку обов’язково треба озвучити саме на події, присвяченій платному входу у бювет. Тут і виступи про кандидатів у президенти, і заяви про російських власників різних трускавецьких бізнесів, і спогади якихось містечкових конфліктів 20-річної давності.
Слід віддати належне, що у деяких спікерів таки пробуджувалися згадки про тему події. Вони встигали висловлювати своє заперечення ініціативи, проте без жодних вагомих аргументів далі бралися до озвучення своїх політичних гасел. Єдиний, здавалося б, озвучений аргумент – бо в Трускавець не приїде турист – був підкріплений поясненням «так буде, бо так буде». Звісно про те, чому зменшується туристопопік при безкоштовній воді думати було зайвим. Були важливіші речі – встигнути озвучити свою політичну програму.
Слід відмітити, спроби ведучого навести лад у запитаннях залу розбились у перші ж хвилини. Слова приниження у його бік та перекрикування «поважними людьми» з міцними горлянками зламали всі наміри побудувати розмову конструктивно. У ведучого буквально трусилися руки. Коли я згодом, після слухань запитав його у чому річ, він зізнався у побоюваннях, що його поб’ють. Лише за те, що він вирішив модерувати подію.
Завершимо з емоціями заради соціального блага. Що ми бачимо? Будь-які ініціативи найбільшого платника податків курортного регіону піддаються критиці місцевої громади лише за те, що їм не подобається історія цього підприємства. Мовляв, власники мали причетність до олігархічних кланів. І не важливо, що дехто з критикуючих ще нещодавно вітав у Трускавці своїх однопартійців біло-синіми прапорами. Здається час «взяти все і поділити» пройшов, але, як виявляється, — ні.
І ось за цими інтрижками критикани, схоже, готові поховати економічну вигоду для міста. А саме: ініціативу збору коштів з туристів на користь видозміни основної точки курорту бювету мінеральних вод. І все тому, що «Трускавецькурорт» вирішив із громадою порадитися. Хоч і міг цього не робити, адже підприємство приватне. Навіть більше – в анонсі впровадження плати є чітка декларація: для трускавчан вода буде завжди безкоштовною. І крапка.
Тобто виявляється – найбільшим злом, на думку натовпу, є той, хто найбільше фінансує місто? Той, хто годує місто, хто допомагає підтримувати його жевріючу інфраструктуру? Кого в цивілізованому суспільстві носили б на руках?
Подібно на те, що «Трускавецькурорт», в міру своєї відкритості забуває про свою основну функцію – дбати за все, що принесе місту туристів, а отже гроші. І це якраз основна помилка, яку допускають вже який рік. Замість терміново ввести плату за воду, а це мізерні по сьогоднішніх мірках 10 грн. на день, товариство грається у відкритість з громадою, створюючи велику загрозу для міста. Адже все просто – економіка міста – це туристи та люди, що оздоровлюються, приїжджають скористатися сервісами та надрами в обмін на свої гроші. Гроші, у свою чергу, повинні йти на розбудову міста, збільшення користі від надр, забезпечення супутніх сервісів, що зможе привабити ще більшу кількість туристів, які у свою чергу залишать тут ще більше грошей. Це називається економічне зростання та розвиток. Це те, що відрізняє цивілізований світ від відсталих суспільств. Це те, за що повинні дбати великі підприємства та влада будь-якої країни.
А тепер питання – де у цій ланці так звана громада? Так, я теж її не помітив.
Адже основний бенефіціар економічної моделі – це влада, яка дбає про надходження до бюджету з двома основними функціями – добробут міста (читай європейський курорт) та держава (читай патрони для армії, яка забезпечує функціонування країни). І тепер головне питання - де тут громада і стадо крикунів? Де в цьому трикутнику перебувають ті, з ким «Трускавецькурорт» вже вкотре радиться?
Дивує позиція міського голови та його заступників, які, до речі, взагалі не прийшли на слухання. Замість прийняти вольове рішення, яке однозначно вплине на розвиток Трускавця, він поводить себе нейтрально. Невже тільки тому, що скоро вибори? Здається, місту потрібна ще якась рішуча сила, яка припинить чвари вольовим рішенням. Щонайменше – терміново посадити домовлятися сторони, які мають стосунок до справи. А це чіткий трикутник – влада-підприємство-туристична галузь. Рішення повинно бути миттєвим, бо до сьогодні радянський бювет може стати хрестом на могилі Трускавця буквально у найближчі місяці і навіть не роки. Про це зізналися практично усі сторони, що мали відвагу завітати на громадські слухання і не поговорити про свої політичні амбіції.
Ігор Капелюшний
