Голова Українського інституту національної пам'яті 42-річний Володимир В'ятрович бере участь у передвиборчому турне партії "Європейська солідарність".
До її списку ввійшов під 25-м номером. Лідер партії, п'ятий президент України Петро Порошенко, на мітингах представляє В'ятровича як "батька декомунізації". Бо він розробив законодавство для однієї з найдієвіших реформ — декомунізаційної. В Україні перейменували понад тисячу населених пунктів і районів.
Партія "Європейська солідарність" заявляє, що відбувається російський реванш. У чому бачите найбільшу загрозу?
— Події, що відбуваються протягом останнього місяця, — особливо в гуманітарній політиці — не залишають сумнівів, що проросійські сили націлені на реванш. Намагаються організувати його незалежно від того, буде президент Зеленський їхнім союзником чи ні. Для цього достатньо його бездіяльності: не реагувати на спроби оскаржити в суді декомунізацію, закон про українську мову, реєстрацію Православної церкви України.
У Харкові проспекту Григоренка повернули назву Жукова. У Києві суд скасував перейменування проспектів Московського і Ватутіна на Степана Бандери і Романа Шухевича. Все робиться швидко. З розрахунку, що громадськість не встигне зорієнтуватися.
Тому потрібно бити в набат. І пояснювати людям, що відбуваються речі, які можуть поставити під загрозу багато зробленого за п'ять років.
Чи вдасться відстояти в судах проспекти Бандери?
— Якби це залежало від юридичних засад, відповів би, що так. Але суди ухвалюють радше політичні, ніж юридичні рішення. Як у справі перейменування проспектів Бандери й Шухевича в Києві. Суд тривав три роки. Позивачка, товарищ Бережна, не здатна була артикулювати свої претензії, і суддя, як виглядало, неготова вже була слухати ці безпідставні заяви, істерики. Процес затягували. І щойно влада змінилася — ми отримали несподіваний, нічим не обґрунтований, політично вмотивований результат. Щойно Інститут національної пам'яті отримає рішення суду — будемо подавати апеляцію.
Такі рішення виходять і від судів, і від місцевої влади, як у Харкові. Деякі — лунають від команди Зеленського, від партії Медведчука чи "Опозиційного блоку". Це збіг, узгоджена політика чи просто всі побачили, куди вітер віє після відходу Порошенка?
— Думаю, всього потроху. Але за цим стоїть Росія, яка використовує різні канали й інструменти. Це можуть бути люди, які є її "п'ятою колоною" в Україні — "Опоплатформа", "Опоблок". І люди із середовища Зеленського. Воно може не бути відверто проросійським, але через відсутність його чіткої позиції там є такі особи, як Дубинський, Бужанський та інші українофоби. Його команда чітко дала зрозуміти, що вони готові переглядати ухвалений закон про мову.
Це значить, країна не пройшла точку неповернення в питаннях декомунізації, політики національної пам'яті. Можливий відкат на позиції 2013 року?
— Не хочу сіяти паніки. Українці змінилися й готові захищати питання національної ідентичності. Проте сказати, що зворотного шляху немає, також не можу.
Політика в гуманітарній сфері формується роками. І як би багато не було зроблено за Порошенка — це лише п'ять років. Роботу треба продовжувати. Бо національна пам'ять руйнувалася десятиліттями.
Реванш не є неминучий, але можливий. Чи він станеться, залежить і від готовності українців захищати здобуте.
Ви писали у "Фейсбуці", що вас не залишать на посаді голови УІНП. Чому так вважаєте? З вами спілкувався хтось із команди Зеленського?
— Ні, ніхто. Але до мене доходили сигнали про пошуки альтернативи В'ятровичу. З таким посилом, що повна ліквідація УІНП може спричинити обурення громадськості, а от В'ятровича треба відсторонити.
А якби запропонували залишитися, погодилися б?
— Сумніваюся, що зміг би працювати з командою Зеленського. У її лавах є відверті українофоби.
Хто може очолити УІНП? Якими будуть ваші взаємини з Інститутом?
— Формально — мають оголосити конкурс на цю посаду. І я хотів би, щоб його очолила компетентна й проукраїнськи налаштована людина. А я в парламенті робитиму все, щоб допомогти роботі УІНП.
Ми давно маємо ідею створити закон, який зробив би Інститут нацпам'яті незалежнішим від політичних змін. Бо зараз керівництво цієї структури призначає уряд. А сам інститут може бути ліквідований постановою Кабінету міністрів. Ми в УІНП вивчили досвід інших пострадянських країн, де такого роду інституції гарантовані складною процедурою обрання і звільнення керівництва — за участю уряду, парламенту, президента і наукової громадськості. Розробляємо такий проект для України.
За вас змагалися партії, аби залучити у список?
— Я для себе розглядав дві можливості. "Європейська солідарність" і "Голос". Від обох партій почув спочатку пропозицію балотуватися в одному з мажоритарних округів Західної України. Відмовився. Бо вважаю, що теми, з якими я працюю, стосуються всієї України. Для мене принципово, щоб робота, з якою мене асоціюють, була невід'ємним елементом програми політичної сили. Такою партією є "Європейська солідарність".
Вас називають націоналістом, бандерівцем. Чи можна вважати "ЄС" партією, яка перейняла не лише проєвропейський, а й націоналістичний електорат?
— І Порошенка, і його команду можна назвати тими, хто втілив у життя ключові положення програми українських націоналістів 1990–2000-х. Це, нагадаю, "ОУН-УПА — державне визнання", що було зроблено 2015 року. Це позбавлення від комуністичного мотлоху на наших вулицях. Державний статус і права української мови, закріплені ухваленим цього року законом.
"Європейська солідарність" позиціонує себе як державницька сила. Її ключовою метою є розбудова Української держави.
Які у вас взаємини з Петром Порошенком?
— Зараз у нас повне взаєморозуміння. Котрий день їздимо по Західній Україні, наступного тижня (інтерв'ю відбувалося 29 червня. — ГПУ) будемо у Центральній Україні. Порошенко мене на сцені представляє як "батька декомунізації".
Чи відкриваєте в Порошенкові нові сторони після його відходу з президентства?
— Головну його сторону я відкрив для себе між першим і другим туром: він — боєць. Людина, здатна на рішучий крок. Таких політиків Україна потребує як держава, що перебуває у війні.
В'ятрович у виборчому списку — це плюс для партії чи ризик? Кажуть, ваші контакти з "Голосом" Вакарчука перервалися через те, що для них ви були занадто радикальним.
— По суті, так і є. Один з аргументів, який був озвучений мені як причина, чому не можу бути в команді "Голосу": Вакарчуку було б важко говорити з виборцями в Харкові, якби у списку був В'ятрович. "Голос" намагається дистанціюватися від питань національної культури й ідентичності. Я вважаю, це хибний підхід.
Днями активісти організації "С14" провчили провокатора, який координував напади на вас та УІНП 2017 року. Чи лунають погрози на вашу адресу зараз? Чи почуваєтеся в безпеці?
— Справи з моєю безпекою не покращилися. Бо навіть після згаданих вами нападів жодних кроків з боку правоохоронних органів щодо притягнення нападників до відповідальності не відбулося. Погрози лунають. Торік була спроба замінувати мій автомобіль. Я про це дізнався пізніше від СБУ, коли вони запобігли цій спробі.
За цим стоїть Росія. Йдеться не лише про погрози фізичної розправи, а й про юридичні інструменти. Слідчий комітет РФ оголосив мене "міжнародним злочинцем" — мабуть, сподівалися завдати незручностей у закордонних поїздках.
