2 жовтня минуло 25 років від початку Революції на граніті, яку ще називають Студентською революцією на граніті. Ця революція, яка за своїм. Це була компанія широкомасштабних акцій, які організували українські студенти в 1990 році, яка тривала з 2 по 18 жовтня. Основна подія – довгострокове голодування учасників на Жовтневій площі ( сьогодні Майдан Незалежності) у Києві..
Основним поштовхом до голодування були вибори до Верховної Ради СРСР, на яких парламентську більшість створили комуністи, а демократи, сформувавши Народну Раду, у підсумку мали 126 мандатів. Це викликало масу незадоволення у націоналістів. Основними вимогами ж були перевибори на багатопартійній основі, закон про референдум, закон про громадські організації та об’єднання, а також проходження служби українських громадян лише на території своєї країни, стабілізація політичної і економічної ситуації в республіці, побудова правової суверенної Української держави та низка інших вимог. Протести закінчились підписанням договору, які гарантували її учасникам виконання вимог.
Про Революцію на граніті розповідає Ігор Коцюруба, який був одним з її лідерів та співкоординатором.
Що стало основою протестів?
«90 рік – це рік, коли за синьо-жовтий прапор саджали за грати. Незважаючи на це, в 1988-1989 роках почала відроджуватись українська нація, ми збирали гаївки, будували насипи січовим стрільцям, люди почали згадувати, що вони Українці. Паралельно створювалось студентське братство, яке було майже у всіх Вузах, яке і почало Революцію на граніті.»
Як почалась Революція на граніті?
«В перший день на протест вийшло 120 людей, що стало повним шоком для киян, які були надто залякані. Саме так і почалось студентське голодування, і ми сподівались, що за нами підніметься Київ і вся Україні. Ми вирішили що буде троє співголів Революції з різних регіонів України: захід – Маркіян Іващишин, якого згодом замінив я; центр – Олесь Доній; схід – Олег Барков. Всі протестуючі ділились на дві групи : з білими пов’язками – люди які голодували, та з чорними пов’язки – люди, які не голодували, але обслуговували акцію ( охорона, готували чай, прибирали та ін.) За 12 днів ми розбурхали Київ на стільки, що перекривали Житомирське шосе, потім - Хрещатик . 16 числа – піднялись всі вузи Києва, на Майдані налічувалось понад 100 тисяч людей.»
Як захоплювали Верховну Раду?»
«Верховну Раду ніхто не захоплював. Була студентська рада, яка налічувала 12 людей, мене обрали відповідальним за всі дії в місті Києві на 16 жовтня, що оголосили тоді ж на трибуні. Я обрав керівників груп прориву – Ростислава Дідуха та Петра Шереверу. До останнього моменту ніхто не знав, що ми будемо робити друге наметове містечко під Верховною Радою, а згодом і зайдемо в корпуси університету імені Шевченка. Але, все вдалось навіть краще ніж ми очікували, бо вдалось не тільки заплановане під Верховною Радою, а й захопити червоний корпус і згодом всі корпуси університету ім.Т.Шевченка та інших навчальних закладів Києва»
Чи були ви задоволені результатом?
«Майже, адже всі наші вимоги виконали, або обіцяли виконати. Адже основною нашою ціллю було те, що піднявся Київ, піднялась Україна. Це була перша акція, коли люди показали, що вони не хочуть бути в Союзі, а хочуть Незалежності. І вперше, нам, опозиційним силам, вдалось виступити на телебаченні.»
Чим ця Революція схожа на Революцію Гідності?
«Ми на останні свої гроші сідали в поїзд і їхали. А ще, і тоді, і зараз, люди йшли на самопожертву, віддавали себе на вівтар Незалежності України.»
Хто ще з львів’ян брав участь у протесті?
«Андріан Кліщ, керував охороною, Тарас Симущак – керівник медслужби, Олег Кузан – керівник прес-центру,Тарас Карпало та Мишко Канафодський – коменданти, Ростислав Дідух – керівник групи прориву. А також, Андрій Хавунка ,Андрій Рожнятовський, Андрій Посікіра, Андрій Салюк.»
Прес-центр ГО «Рабів до раю не пускають».
