7 червня 1916 р. народився Петро Дужий, український письменник, чільний діяч Організації Українських Націоналістів
Петро Дужий (псевдо: «Опанас Скелястий», «Арсен Панасенко», «Григорій Граб», «Низовий», «В’ячеслав Романовський»; 7 червня 1916 р. – 24 жовтня 1997 р.) – український письменник, з 1944 р. референт пропаганди ОУН, почесний громадянин міста Львова (1996 р.)
Народився Петро Дужий 7 червня 1916 року в с. Карів, Рава-Руський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, тепер Сокальський район, Львівська область, Україна. Він був десятою з одинадцятьох дитиною Атанасія і Параскеви Дужих. Брат Миколи Дужого – діяча ОУН, члена УГВР, та Івана Дужого.
Петро Дужий був обдарованою дитиною. У чотири роки він декламував напам'ять у читальні села «Заповіт», «Розриту могилу», «До Основ'яненка» Тараса Шевченка.
У 1930 році успішно здав екстерном курс навчання першого і другого класів гімназії і став учнем третього класу Рава-Руської гімназії.
У 1932 році був прийнятий до підпільної організації юнацтва ОУН. У березні 1934 року у сімнадцятирічному віці Петро Дужий був уперше арештований польською поліцією і відправлений у Львівську тюрму Бригідки, де на той час перебував відомий націоналістичний діяч Зенон Коссак («Тарнавський»), який і став першим вчителем політичної боротьби Петра Дужого.
У 1941 р. Дмитро Мирон (псевдо «Орлик») покликав Петра Дужого та Пантелеймона Сака до своєї групи, яка мала проголосити Акт відновлення державності у Києві, подібно як у Львові 30 червня 1941 р.
31 серпня 1941 року Петро Дужий і Пантелеймон Сак були арештовані у Василькові під Києвом німецькою поліцією безпеки (СД). Пантелеймона Сака відпустили, а Петра Дужого вивезли до Львова у Тюрму на Лонцького, восени був звільнений (помилково). Скориставшись тим Дужий перейшов у підпілля під псевдонімом – В’ячеслав Романовський. З того часу він працював у Головній Організаційній реферантурі ОУН.
У травні 1942 р. Провід ОУН відправив Дужого на пост заступника і організаційного референта Крайового Проводу ОУН на південь України (Дніпропетровськ), з осені 1942 р., після загадкового зникнення Пантелеймона Сака–”Могили” (Крайового Провідника Київщини і суміжних областей), південний Провід під керівництвом Петра Дужого поширив свої межі на північ.
Під керівництвом Петра Дужого працювали Петро Федун (псевдо «Полтава»), Йосип Позичанюк, Зенон Тершаківець. В 1944 році Петра Дужого було прийнято до складу Головного Проводу ОУН на пост референта пропаганди, співредактора і редактора видань ОУН і УПА.
У червні 1945 р. заарештований НКВД, після півторарічних катувань засуджений до страти, яку замінено на 15 років таборів.
Восени 1960 року на вимогу урядів деяких західних держав Петра Дужого звільнили з ув'язнення і поселили у Запоріжжі під суворий нагляд. У травні 1964 року дружина Петра Дужого, Марія, з дому Юрчак, померла, а доньок Ларису і Мирославу, забрали на виховання її батьки до Львова. У жовтні 1965 року Петро Дужий одружився із Марією Макогон, яка повернулася із ув'язнення та поневірянь у Магадані та Воркуті. Вона відновила своє спадкове право на батьківський будинок — особняк. У ньому також оселився і Петро Дужий із своїми дітьми.
Не так легко жилося Петру Дужому у Львові. 27 жовтня 1977 року Петра Дужого через рукописи заарештували увосьме. Були допити, обшуки, конфіскація друкарської машинки, книжок. Усе це стало причиною тяжкого серцевого стресу і, може, власне це й врятувало його ще від одного вироку.
Але Петро Дужий не склав рук, а боровся, як міг: у 1980 році в Австралії під псевдонімом Опанас Скелястий (Скеля — Петро) виходить його збірка «Розкуте слово».
Але перенесені з юнацьких років нечувані муки, тюрми, знущання, приниження борця за волю України не могли залишитися безслідними. І після тяжкої хвороби 24 жовтня 1997 року Петро Дужий відійшов у вічність. Похований на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря.
