У середньовіччі при дворах королів та імператорів популярними були звіринці, або так звані зоосади. Що нам відомо про те, яку роль відігравали вони для репрезентації влади правителя?
Про це йдеться у матеріалі дослідниці Соломія Козак опублікованому на сторінці Центру середньовічних та ранньомодерних студій Symbolon у Facebook.
Тварини завжди були в полі уваги людського суспільства, і мали не лише господарську функцію, але й наділялись певними рисами і смислами, перетворювались в зооморфні образи. Крізь них людина формувала уявлення про себе та інших. Дикі звірі та хижі птахи віддавна подобались людям своїми рисами, яких їм бракувало: своєю силою, хоробрістю, інстинктами та красою.
За традицією римських імператорів середньовічні правителі використовували образи звірів для репрезентації влади та унаочнення власної могутності. Не лише геральдичні образи звірів, але й живі тварини виконували таку функцію. Воно й не дивно, адже ідея того, що правителю підкоряються навіть найнебезпечніші звірі, що він підноситься і над природою, і над людьми, явно була привабливою. Це змушувало визнати: тварини, які в природних умовах розтерзали би одне одного, живуть за волею правителя мирно, підтверджуючи тим його владу, навіть її сакральність.
Велич правителя вимірювалась і тим, які саме звірі жили у його звіринці. Перш за все, там мусили бути представлені такі тварини, які у багатьох культурах асоціювалися з могутністю: лев, тигр, леопард, барс, слон, орел тощо.
Не йшлось лише про небезпечних і сильних, «символічних» звірів. Було не менш бажано, аби король чи імператор міг дозволити собі рідкісних, нехарактерних для місцевої фауни тварин. Це були, зазвичай, подарунки послів від іноземних володарів, які ставали свідченням міжнародного престижу правителя.
Мабуть, чи не найбільш знаменитим таким подарунком був слон Абуль-Аббас, піднесений у 802 р. в дар Карлові Великому багдадським халіфом. То була справді знаменна подія, відзначена не одним тогочасним хроністом. Згодом впродовж середніх віків відомим був ще один подібний випадок, коли французький король Людовік IX Святий близько 1254 р. подарував англійському королеві Генріху ІІІ слона, якого він напередодні отримав від єгипетського султана. За словами Матвія Паризького, тогочасного хроніста, то був узагалі перший слон, побачений англійцями. Генріх ІІІ узагалі був у цьому плані щасливцем, бо окрім слона, він ще отримав у подарунок трьох леопардів від Фрідріха ІІ Штауфена.
Власне, не можна оминути увагою славнозвісний звіринець імператора Священної Римської імперії Фрідріха ІІ Штауфена. Він не лише розміщувався у столиці, але й мандрував усюди вслід за правителем. Верблюди, леопарди, пантери, леви, рисі, мавпи, безліч хижих птахів та знаменитий слон, подаровані імператору східними послами, не раз використовувались ним під час процесій чи військових кампаній в Північній Італії, якими він прославився. Цей звіринець настільки вплинув на сучасників, що ще наприкінці ХІІІ ст. про нього згадував хроніст Салімбене, який в дитинстві бачив таку процесію.
Але такі тварини, як леви та слони, все ж, були рідкістю, їх могли собі дозволити лише ті правителі, які контактували зі Сходом чи входили у середземноморську орбіту. Здебільшого впродовж раннього середньовіччя у Північній Європі «репрезентативним максимумом» були тури й зубри. Але якщо правитель здійснював італійські походи, як наприклад, у Х ст. Оттон І, то у його звіринці могли з’явитись леви. У Фрідріха Барбаросси були леви, папуги, страуси. У дружини Рудольфа І Габсбурга був дикобраз, якого вона чомусь подарувала базельським домініканцям. Щоправда, впродовж середньовіччя східні тварини усе частіше опинялись в північних краях, відтак до ХVI ст. відправити англійському королеві лева у Московію вже не видавалась чимось нереальним.
Деякі тварини з королівських звіринців здійснювали чималі мандрівки. Наприклад, знаменитий слон Соломон (Сулейман), подарований майбутньому імператору Максиміліану ІІ Габсбургу дочкою імператора Карла V Хуаною Австрійською, став першим слоном, якого побачили у Відні. На шляху туди, будучи родом з Індії, він відвідав Лісабон, Мадрид, Барселону, Геную, Мілан, Кремону, Мантую, Трентіно, Тіроль та Інсбрук, усюди викликаючи безліч захоплення.
Відомо і про цікаві випадки, коли тварина-дар не встигала живою дістатись до свого одержувача. Наприклад, у 1417 р. король Польщі вирішив подарувати римському (німецькому) королеві Сигізмунду Люксембургу незвичний дар – трьох спійманих «в литовських землях» зубрів. Щоправда, тварини не домандрували до свого потенційного власника, і вже біля Кракова їх довелось умертвити, бо вони себе надто буйно поводили: шлях до Констанца, де тоді на соборі перебував Сигізмунд, на практиці видався для них нездоланним.
Польський король викрутився із ситуації: наказав засолити їх, і вже як екзотичну страву таки відправити в Констанц, що таки мало своє репрезентативне значення. Однак найбільшого зубра, хоч і мертвого, вдалось засолити прямо в шкурі, тому жителі Констанцу могли сповна надивуватись незвичному звірові. Більше того, Сигізмунд наказав опісля відправити зубра вниз по Рейну до англійського короля, щоб і той теж міг помилуватись рідкісним звіром.
Читайте також: Голови кабанів та птахи смажені живцем: що їли на бенкетах у Середньовіччі
