Слухай онлайн
Культура

Чоловік, який декомунізував театр Заньковецької

Ярослав Синчук вже десятий рік поспіль працює в Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької у Львові.

Сьогодні він працює на посаді начальника по ремонту та експлуатації приміщень, а починав із звичайного інженера. Розповідаючи про роботу, пан Ярослав намагається не вживати займенник «я», а говорить – «ми», «команда». Та попри повсякденну скромність Ярослава Синчука одразу зрозуміло, що він справжній «роботяга».

Фото: Олена Ляхович
Фото: Олена Ляхович
Фото: Олена Ляхович
1/3

У дитячому будинку я пропрацював два роки

«За освітою я інженер-будівельник тепло-газового постачання, завершив політехнічний інститут. Спершу працював на заводі газоапаратури. Потім – два роки заступником з адміністративної роботи в дитячому будинку №1, що на Гвардіській вулиці. Фактично там жив. За час роботи у дитбудинку нам вдалось багато, що зробити. Ходив на різні підприємства, у кого міг просив побутову техніку, підшипники, щоб відремонтувати пральні машини. І знаєте, на щастя, на прохання ніхто не відмовив, бо у тому будинку понад сотні діток було. 

З часом директор заводу попросив мене знов провернутись на завод. Важко було йти, бо дуже до дітей звик. Пам’ятаю, один хлопчик Саша Невідомий по-особливому любив мене. Навіть хотів всиновити його, але я на той час не мав такої можливості. Та й директор дитбудинку попереджала працівників, щоб ті не прив’язували до себе сиріт, бо діти в кожній жінці намагаються побачити свою матір, а у кожному чоловікові – батька.

Після двох років роботи у дитячому будинку я знов повернувся на завод. Але вже невдовзі завод реорганізували. Після цього я потрапив до театру Заньковецької».

Випробувальний термін інженера

«3 вересня 2007 року я вперше прийшов до дирекції театру. Мені тоді було 51 рік. Мав переживання, що через поважні роки можуть не взяти. Після співбесіди мене взяли на випробувальний термін. Мене провели по театру, показали що і як тут – так я потрохи ознайомлювався з роботою. Ми зробили повний огляд приміщень: від підвалу до горища, дивились, що і де потрібно відремонтувати, полагодити і відразу ж ставили до роботи.

Через п’ять років у 2012 році мене підвищили до посади начальника».

Надзвичайна подія

«Пам’ятаю, як зранку 7 січня ми з родиною збирались до церкви. І тут я почув дзвінок з театру, сказали, що потрібно терміново приїхати. Виявляється, що у сусідів зверху сталась пожежа, і під час гасіння вода потекла донизу. Тоді залило все з третього поверху через гримувальні №8, №9 і до першого, ми мусили аж до самого вечора приводити театр до ладу. У тій ситуації найважливіше було задля безпеки знеструмити весь театр Заньковецької.

Був ще один такий випадок, але то вже у серпні. Тоді на даху прорвало ринву (водостічну трубу). І вода заливала театр. Добре, що якраз у цей час ми ще всі були на роботі, наша команда швидко розібрались з цією проблемою».

Столяр, який зіграв свою роль в театрі Марії Заньковецької

Як Заньківчани попрощались із радянською зіркою

«Це був десь 2015 рік. Працівники театру попередньо зібрались обговорити доречність гіпсової зірки над сценою. Актори театру були рішуче налаштовані позбутись цієї згадки про комунізм. Та без риштування було не обійтись, бо зірка висіла на висоті десь метрів чотирнадцять.  Встановили цілу металеву конструкцію, і нам вдалось прибрати з видного місця цей радянський символ».

Фото: Олена Ляхович
Фото: Олена Ляхович
Фото: Олена Ляхович
Фото: Олена Ляхович
Фото: Олена Ляхович
1/5

Театр закрито на ремонт

«Сьогодні в театрі триває ремонт. Думаю десь до кінця жовтня протягнеться. Ми задоволені робою підрядників, які взялись за цю роботу. Зі своєї сторони наші технічні працівники допомагають бригаді як можуть. Директор Андрій Мацяк стільки робить для театру, шукає інвесторів, подає цікаві ідеї, тому ми стараємось все зробити найефективніше та якомога якісніше, щоб його не підвести.

Зокрема, зараз перестеляють підлогу: зривають старе покриття, натомість клеять фанеру, прикручують її, поверх набивають паркет. Також змінюють туалети. З двох кабінок роблять три, бо це традиційна картина, коли глядачі антракт проводять в черзі до вбиральні.

Ремонт в театрі в мене на першому місці. А ще я мрію побачити оновлений фасад театру. В мене вже вдома питаються, коли почнемо в квартирі робити ремонт, а я й кажу, що спершу в Заньковецькій завершимо, тоді вже й у себе можна буде робити. Але моя маленька онука не розгубилась і почала розмальовувати стіни, так би мовити, щоб прискорити початок ремонту».

Театр Заньковецької змінить колір: кіновар на смарагд

Город як хобі, онука – сенс життя

З неймовірної теплотою Ярослав Синчук говорить про свою онуку, яка частий гість театру.

«Вона вчиться в музичній школі, ходить до третього класу. Її улюблений актор – Василь Коржук. Якось він подарував їй квіти, то її радості не було меж. Ви знаєте, так хочеться жити, коли бачиш щасливу онуку. Деколи послухаєш її, і не віриться, що такі мудрі речі говорить маленька школярка. Вона справжня помічниця по дому.

А на городі мені допомагає зять, 16 соток обробляємо. Знаєте, коли я на грядках, то це справжній відпочинок: набираюсь сил, отримую задоволення. Деколи люди дивуються як дивляться на мене, коли я несу сумки з городу, але я люблю це. Навесні посаджу помідори, огірки, потім і кавуни, і дині тощо. Добре мати свої овочі свіжі, без хімії.

Якось сусід в мене питає: «Славко, а навіщо ти живеш, якщо ані куриш, ані п’єш?».

А я кажу: «Живу заради дружини, дітей і улюбленої онуки. Для мене найголовніше – щоб діти були здорові, жили у щасті та злагоді».

Олена Ляхович, Гал-інфо.
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...