У Львові презентували книгу «Аристократ духу. Життя та спадщина Блаженного отця Климентія Шептицького (1869 – 1951)».
Книга вміщає у собі матеріали конференції, присвяченої життю та діяльності Праведника народів світу та блаженного католицької Церкви о. Климентія (Казимира графа Шептицького).
СЛОВО З НАГОДИ ПРЕЗЕНТАЦІЇ МАТЕРІАЛІВ КОНФЕРЕНЦІЇ «АРИСТОКРАТ ДУХУ»
У нелегкому 2015 році Україна як на державному так і церковному рівні святкувала 150-ліття від дня народження праведного митрополита Андрея Шептицького. Святкування мали різноманітний характер – науковий, популярний, пасторальний, тощо. Проте, вони мали на цілі приблизити нам постать людини, пастиря, якого ми називаємо Мойсеєм Українського Народу.
Слід пригадати, що бути Мойсеєм - це не є легкий шлях. На це дуже недвозначно натякає Іван Франко у своїй поемі «Мойсей», у якій, як стверджують літературні критики, Каменяр зобразив саме митрополита Андрея. То хто ж такий Мойсей?
«Се Мойсей, позабутий пророк,
Се дідусь слабосилий,
Що без роду, без стад і жінок
Сам стоїть край могили.
Все, що мав у житті, він віддав
Для одної ідеї,
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився для неї».
Ці рядки з поеми приводжу не просто так. На мою думку, ювілей 150-ліття від дня народження праведного митрополита Андрея показав усім нам, що, навіть у Львові, не говорячи про цілу Україну, він справді є «позабутим пророком», якого дехто хто призабув, дехто взагалі не знав, а дехто дуже добре знав, тому і боїться до сих пір. Та водночас, згаданий ювілей спонукав багатьох тих, які не знали ближче праведного митрополита Андрея, познайомитися докладніше з ним та з його спадщиною, яку він залишив для нашого Народу, Церкви, а зрештою і світу.
Минуло три роки від того часу, а вже за цей час, який є часом страшним війни з московським агресором, війни, у якій щоденно гинуть люди, постать митрополита Андрея стала справді дуже популярною. Про це свідчить і запит на літературу про нього, і кількість науково-практичних конференцій, не говорячи вже про чисельні пасторальні заходи.
Феноменальним у процесі пізнання спадщини митрополита Андрея є те, що відкриваючи її, ми неодмінно зустрічаємося з тим, хто, на взір Пресвятої Богородиці, стояв у тіні його діяльності. Очевидно, що ним був його рідний брат Казимир, який у монашому покликанні прибрав собі ім’я Климентій і якого святий Папа Іван Павло ІІ в часі своєї апостольської подорожі в Україну у 2001 році проголосив блаженним Католицької Церкви.
Поза всякими сумнівами ще при житті праведного митрополита Андрея блаженного Климентія Шептицького вважалося його найближчим співпрацівником. У життєписі митрополита Андрея, що його написав на засланні у 1958 році ісповідник віри патріарх Йосиф Сліпий, автор досить чітко звертає увагу на те, що «говорячи про митрополита Андрея, не можна не згадати його брата Казимира, і то дещо докладніше. Бо він був надзвичайно відданий своєму братові – і співробітником, і правою рукою майжу у всіх ділах. Доповняв він Митрополита у практичному переведенню великих планів. Водночас він був гальмом у відважних і не раз ризикованих потяганнях і заходах та лив холодну воду, як говорив сам о. Климентій, на розжарений запал вулканічної вдачі свого брата. При тому він його дуже любив і шанував».
Наступного року ми святкуватимемо ще один ювілей – 150 ліття від дня народження блаженного Климентія Шептицького. Переконаний, що він стане часом, коли ми ще більше зглибимо та належно оцінимо роль обидвох братів Шептицьких у історії України як держави, Української Церкви і Українського Народу в цілому. Вже на рівні церковному згадка про цей ювілей знайшлася Постановах цьогорічного Синоду єпископів УГКЦ, вчора Львівська обласна рада проголосила 2019 рік – роком блаженного Климентія Шептицького і у Верховній Раді є зареєстрована Постанова про відзначення цієї дати на державному рівні.
У цьому контексті матеріали конференції, які сьогодні презентується достойній публіці у виданні «Аристократ духу» є як ніколи своєчасними. Ба більше, це видання є справді унікальним, оскільки в ньому чи не вперше у історії зібрані наукові дослідження фахівців, які в науковий спосіб опрацювали біографію о. Климентія і таким чином представили для нас і майбутніх поколінь джерельний матеріал для подальшого дослідження цієї постаті. З цієї нагоди від імені Архиєпископа і Митрополита Львівського, як також від імені Постуляційного центру монастирів Студійського Уставу складаю сердечну подяку п. д-ру Андрієві Шептицькому за прекрасну і вельми корисну ініціативу представити матеріали конференції, яка проходила в Любліні у 2014 році, тут, у Львові, в часі непересічної події - Книжкового форуму. Сьогодні також є час і місце, щоб ще раз подякувати усій родині Шептицьких за те, що дали Українському Народові і усій Христовій Церкві таких великих світочів як праведний митрополит Андрей і блаженний Климентій Шептицький.
Дозвольте мені з цієї нагоди сказати декілька слів і про особливість постаті о. Климентія Шептицького. Ті, які цікавляться його особою, досить часто називають його просто братом Митрополита, монахом, архімандритом Студитів, мучеником за віру Христову чи так як гласить назва публікації, яку сьогодні презентуємо – Аристократом духу. І таким він і дійсно був. Його твори, які вже побачили світло денне є виразним підтвердженням цього.
Сьогодні я б хотів звернути увагу на декілька рис його особи, які є дуже важливими для сучасної людини. Читаючи його листи, які він адресував чи то митрополиту Андрею, чи то рідному братові Станіславові – генералу польського війська – у вічі в першу чергу кидається його людяність і надзвичайна делікатність та вразливість його душі.
Передовсім це досить замітно у його листуванні з його рідним братом Андреєм. В одному з листів, від 27 січня 1918 року, якого він його пише до нього з Інсбруку знаходимо прості, а водночас глибокі слова, які свідчать про те, наскільки великою була між ними братня любов і розуміння, а водночас взаємна турбота:
«Мій найдорожчий! (…) Нині туга за днями, котрі ми спільно прожили. Дякую за ті 3 тижні з цілого серця, а прошу конечно, абись шанував здоровля, бо єще на много працї для Господа Бога має вистачити. Цілую руку. Твій цілим серцем у Господі брат Климентій».
А ось інший лист, який о. Климентій пише митрополиту Андрею з Унева у 1926 році:
«Мій найдорожчий! Пусто і скучно в Уневі по Твоїм виїзді, але то вже наша доля всіх на землі – безнастанно прощатися. Дякую ще раз за ті дні і за ре колекції (…) Цілую Твою руку і про благословенство прошу для нас всїх».
У того, хто слухає ці слова чи читатиме їх, мимоволі може виникнути питання про те, звідки у о. Климентія така делікатність душі і братня любов? Відповідь дає він сам – так їх виховала матір Софія Шептицька. У своєму творі про Маму, який Постуляційним центром монастирів Студійського Уставу готується до видання і який Казимир написав у 1910 році перед вступом до монастиря, Казимир дає виразно зрозуміти вплив матері на синів:
«Моя Матусенько, поміж дорогими пам’ятками, які залишилися після Тебе, однією з найдорожчих є образок, на якому представлений сидячий Господь Ісус з великим тяжким хрестом на Його правому рамені. На образку ‒ напис Твоєю рукою: «Його єдиного слухай, Йому єдиному будь послушний».
Я почув Його слово, а тепер для мене найважливіше завдання, справа життя або смерті ‒ якнайскорше Його послухатися.
(…) Ти захищала, як левиця, своїх синів від кожного морального зла, Ти захищала в їхньому житті закон Господа Ісуса ‒ навіть якби це було пов’язане для Тебе з втратою їхньої любові. Ти захищала від зла, повторюючи часто кожному з нас, що воліла б бачити нас неживими, як бачити, що ми вбили наші душі тяжким гріхом».
У цих словах криється, мабуть, головний секрет успіху, якого досягли у своєму житті брати Шептицькі, зокрема Андрея і Климентій. Ним була жива віра і любов бо Бога, яка спонукала їх творити, любити, прощати. І все своє священиче і монаше життя о. Климентій базував саме на цьому.
Ось як доказ уривок з його листа до брата Андрея від 10 вересня 1917 року:
«Мій найдорожчий Отче! Перепрошую, що пишу олівцем, но в келії нема чорнила. Реколекциї ці є велика ласка Божа. Но помолися прошу при Службі Божій, аби я вповні використав її і щоби Ісус Христос тим самим ставав ся мені в житю чим раз більше чим повинен бути для монаха і священника – всім!».
Комусь може здатися, що я занадто акцентую на духовному профілю о. Климентія Шептицького, а оминаю багато інших його чудових рис чи успішних сторінок життя. То правда, о. Климентій пройшов великий і гідний шлях життя: чудове виховання в родині, чудова освіта, прекрасна світська кар’єра, знаменний приклад самопосвяти Богові у монашому покликанні і врешті решт мученика смерть. Але провідною ниткою його життя, як виглядає з його листів, у яких він якнайбільше відкриває себе, була єдність з Богом і служіння ближньому. Ми б сьогодні це окреслили християнським гуманізмом.
Як я вже згадував, наближається прекрасний ювілей 150 ліття від дня народження о. Климентія Шептицького. Маємо надію, що протягом цього часу нам вдасться опублікувати максимальну частину пиьмової спадщини, яку він залишив по собі. Вона справді є унікальною і вартою уваги.
Та хочу звернути на важливість постаті блаженного Климентія у міжнародному контексті, яка під дану пору є надзвичайно важливою. Нещодавно побачило світ листування о. Климентія з його рідним братом Станіславом. Воно є цінне тим, що його авторами є дві близькі, рідні, а водночас протилежні постаті. З однієї сторони це є два рідні брати, графського роду, а з іншої два цілком відмінні лідери. Климентій – монах, священик, який присвятив своє життя служінню Українській Церкві і Українському Народові. Станіслав - генерал-майор цісарсько-королівської армії Австро-Угорщини, генерал-поручник Війська Польського. І ось у листуванні між собою вони постають перед нами як два велетні духа, які стоять понад усякого роду міжнаціональним розбратом і війною. З огляду на це, вважаю, що блаженного Климентія і Станіслава Шептицьких можна сміливо розглядати як символів теперішнього українсько-польського поєднання.
І ще одне. Ми є свідками того, як весь світ споглядає за в’язнями Кремля, зокрема за долею Олега Сенцова. Світові лідери звертаються з проханням до російської тоталітарної влади відпустити його і усіх несправедливо засуджених. Але імперія зла має свою логіку дій. 1 травня 1951 року у славному Володимирському централі помирав інший в’язень Кремля – Климентій Шептицький, екзарх Росії і Сибіру. Помирав у великій самотності. Єдиним другом, який залишився поруч був Господь. Імперія зла знищила мільйони людей, чудових людей і, парадоксально, світ це знає і нічого не може чи не хочу діяти. Приклад о. Климентія, приклад сучасних в’язнів Кремля вчить нас, що імперію зла не можна зруйнувати ядерною чи навіть найбільш технологічною зброєю. З нею слід боротися зброєю, якою вона не має – це є правда - правда про те, що подателем людського життя є Бог і що життя є найбільшою цінністю, що нею слід дорожити. Отець Климентій Шептицький не тільки цю правду один раз задекларував і забув, але був її вірний кожного дня як також у хвилі мученичої смерті.
Нехай приклади життя блаженного Климентія і праведного митрополита Андрея вчать нас щоденно як будувати своє власне життя і життя цілого Народу!
Юстин Бойко, синкел у справах монашества у Львівській архієпархії УГКЦ.
