Гал-інфо продовжує знайомити своїх читачів з невідомою стороною життя театру Марії Заньковецької. Цього разу нам вдалось розговорити головного балетмейстера драматичного театру – Олену Балаян. Як починалась робота хореографа із заньківчанами та з якими труднощами довелось зіткнутись – про це та інше читайте далі в інтерв’ю з хореографом.
«Журавлине пір’ячко»
Першу виставу в театрі Марії Заньковецької я зробила на початку 2007 року… Це ж скільки часу минуло…! Пам’ятаю, що ми готували тоді «Журавлине пір’ячко» – це японська народна казка. Мене запросили її зробити, мабуть, тому, що я була в Японії і вивчала їх національну хореографію. Тож, на основі отриманих знань про східні традиції ми додали у виставу пластичні елементи. У підсумку вийшла яскрава постановка, яка припала до вподоби як діткам та і їх батькам. Сьогодні вже ми не ставимо «Журавлине пір’ячко», як то кажуть, вистава своє відпрацювала.
Якщо порахувати, то у театрі я зробила вже понад 40 вистав. Спостерігаючи за глядачем, можу сказати, що йому завжди припадає до душі поєднання акторської майстерності з хореографічними елементами. І це не тільки народні танці, а й абсолютно різні напрямки: від танго до модерну і хіп-хопу.
Актори – це універсальні бійці
Безсумнівну можу сказати, що усі актори – це універсальні бійці. Заньківчани настільки вправно володіють своїм тілом та емоціями, що ледве не з першого разу у них виходить перелаштуватись з драматичної частини на пластичну. І це я говорю не тільки про наших молодиків та молодиць, це і старші люди.
Проте як хореограф хочу наголосити на тому, що у роботі в театрі, а не з професійними танцівниками, які зосереджені тільки на танці, є своя специфіка. До прикладу, при постановці танцю я завжди враховуй той фактор, що працюю не з технічно вимуштруваними колегами. Тому тут варто брати до уваги, що актори, попри свої старання, не володіють тією початковою базою, і що вони не зможуть виконати технічно. Наприклад, танцювальні зв’язки між елементами, підтримку партнера, зокрема, термінологію тощо. Навіть, якщо у підсумку результат вийде бажаний, то на це точно знадобиться більше часу.
Таємниці театру Заньковецької: загублена кімната без дзеркал
Глядач хоче розуміння того, що відбувається на сцені
Буває і таке, коли актор попри те, що танцює, має паралельно говорити слова, а той взагалі співати. Тому, враховуючи це, потрібно зробити так, щоб виконавцю ролі було легко поєднати рухи з голосом. У такому разі всі зв’язки потрібно дуже добре продумувати і підходити індивідуально до кожного актора. Тут варто довго посидіти над тим, щоб у підсумку отримати цукерочку, яку глядач з апетитом з’їсть. Просто так – два плескання та три притупування – не вийде.
До того ж, не можна забувати про те, що танець має невідчутно та невловимо вливатися в структуру самої вистави. Це не може бути просто танцювальний шматок, як концертний номер, який вставили у програму.
Якщо б так було, то це змусило б нашого глядача сидіти і думати, до чого це тут і що це таке було. Ми знаємо, що глядач хоче розуміння на сцені, а розуміння має приходити разом з правильною постановкою режисури та хореографії. Немов вода у річці, що перетікає з однієї водойми у іншу, так само і сюжетна лінія драматичної історії не має губитись.
Актори підкорили собі вальс
Я вже понад 10 років працюю в театрі та можу сказати, що найлегше заньківчанам дається вальс. Певно це тому, що цей хореографічний напрям вони опановують ще під час навчання у театральній школі. Я зараз говорю, про простий вальс на раз-два-три, який вони виконують ледве не на одному диханні. Та що там, вони можуть із задоволенням провальсувати на сцені хоч у продовж всієї вистави.
Інша справа, коли до бази додаємо вальсові зв’язки. Тоді, звичайно, вже йде навантаження і актори починають думати про те, що і як робити. Ось тут вже мають місцем наполегливі тренування підтримки та переходів.
Якщо говорити про народний танець, то переважно він дається напрочуд легко, хоча й не всім. Буває, що під час вистави потрібно станцювати бігунець. У такому випадку, потрібно трохи поганяти актора, щоб вінвона цей, здавалось би, звичайний український бігунець зробив на відмінно.
Танець сидячи не повториш
Я прихильник того, щоб перед кожною виставою, де є пластика, робити – як в нас це називається – «розводку». Думаю, що актор самостійно може повторити текст сценарію, але танець сидячи не повториш. Потрібно вийти на сцену, а тим більше, якщо це масовий танець, варто зробити розмітку сцени: де і хто стоїть, куди рухається.
Зі свого життєвого та творчого досвіду можу зробити один висновок. Коли тижні два немає вистави, а потім на третій–четвертий вона з’являється у репертуарі театру, то актор вже може забути один та другий рух. Це нормально, бо ми ж люди, а не комп’ютери з гігабайтами пам’яті. До того ж, в акторів м’язева пам’ять не так злагоджено працює, як розвинена мозкова – що спрямована саме на запам’ятовування величезних текстів..
Правильне дихання – запорука успіху
Бувають казуси, коли актори забувають рухи після слів, а буває, що забувають слова після рухів. Тому велике значення має правильне дихання. Працюючи хореографом у драматичному театрі, потрібно пам’ятати, що після того, як актор станцює, він одразу має говорити.
Тож, якщо на першу частину танцю йде якесь сильне фізичне навантаження, то на другу потрібно зробити так – навіть якщо це шалені емоції – щоб мінімізувати підтримки, складні зв’язки, аби актору було легше перейти до текстової частини.
Почути оплески
Коли актори танцюють і співають водночас, то це безумовно виглядає ефектно. Але варто враховувати те, що коли людина співає, то утворюється вібрація. Та є нюанс: якщо актор починає активно рухатись, то вібрація голосу ламаються і, як наслідок, пісня лунає зовсім не милозвучна. Тому рухи потрібно робити більш «слизькими» і «м’якими», для того, щоб голос не вібрував.
Специфіка щодо поєднання танцю з голосом – це дуже тонка річ, яку потрібно завжди тримати в голові, коли зшиваєш шматки тканини в одне цілісне полотно. І це все ми робимо заради того, аби у підсумку почути оплески глядачів.
