“А це таки мистецтво, а не якесь там - "прикольно"
“Тригрошова опера”, Львів 2024
Львів завжди був великим театральним містом на культурній мапі України. Львівська опера, театр імені Лесі Українки, театр “Воскресіння”, Перший театр, Львівський академічний театр ім. Леся Курбаса, театр “І люди, і ляльки”, безліч театральних студій та театральних проєктів.
Окремо в даному переліку завжди виділялись два заклади національного значення: Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької та Національний драматичний театр імені Марії Заньковецької. І, якщо до Львівської опери ніколи не виникало питань щодо відповідності її національному статусу, то Театр ім. Марії Заньковецької в останні роки переживав не найкращі часи, які зокрема накладали свій відбиток і на художню складову його діяльності. Глибока криза театру припала на 2018-2023 роки. Це не могли не помітити в Мінкульті та зрештою втрутилися в ситуацію.
Відповідно, майже півтора року тому, у червні 2023 року, в.о. генерального директора - художнього керівника Національного академічного драматичного театру ім. Марії Заньковецької у Львові призначили одного із провідних українських режисерів Максима Голенка.
Одне з перших інтерв’ю на своїй посаді Максим дав саме редакції Гал-інфо для редакторського проєкту #ВідвертаРозмова_з. Тоді Максим Голенко розповів про своє бачення подальшого розвитку театру та плани повернути йому відповідність статусу Національного не лише де-юре, а й де-факто.
Чи вдалось це Максиму спробуємо проаналізувати в даному матеріалі нижче.
Понад десяток нових прем'єр лише за перший театральний сезон та не менш амбітні плани на другий. Відкриття нових сценічних майданчиків та невластивих раніше театру форматів. Це лише одна зі сторін нового Театру ім. Марії Заньковецької.
Першою та найгучнішою прем’єрою Максима Голенка на новій посаді стала постановка за однойменним романом класичної української літератури - “Земля” Ольги Кобилянської. Для реалізації цієї вистави Голенко запросив, ще одного провідного українського режисера Давида Петросяна.
Потім були не менш амбітні вистави з не менш значними режисерами та постановниками: “Червона рута” Наталки Ворожбит, “Вороги. Історія любові” Іцхака Башевіс Зінґера, мольєрівський “Тартюф”, якого поставив запрошений режисер з Литви Оскарас Коршуновас, нещодавня прем'єра “Чарлі та шоколадна фабрика” та “Я, “Побєда” і Берлін” на новому сценічному майданчику “Стрих” показали нове, сучасне обличчя заньківчан.
На жаль, залучення іменитих режисерів та постановників зменшило присутність на сцені звичних львів'янам власних - заньківчанських авторів. Однак, як показує світова практика, це звична річ на сценічних майданчиках Європи, коли новий очільник театру вибудовує своє бачення та свою програму, повністю оновлюючи репертуар.
Але і заньківчанським режисерам знайшлося місце в театрі. Зокрема, постановки Ігора Білиця, Назара Павлика, Вячеслава Жукова, Богдан Ревкевича присутні на всіх трьох сценах театру. Постановки улюбленця львів’ян, заслуженого діяча мистецтв України Ореста Огородника практично зникли з репертуару театру, однак він отримав змогу розвивати власний театральний проєкт, одночасно з акторською роботою в театрі.
Надзвичайно виграшною стала політика Максима Голенка залучення до театру нових акторських облич. Театр наповнила молодість і сучасність, що дало змогу значно розширити репертуарну палітру. А повернення до акторського складу Юрія Хвостенка та запрошення Римми Зюбіної вишикувало довжелезні черги до театральних кас, попри значне здорожчання квитків, чого вже давно не спостерігали на вул. Лесі Українки, 1.
Попри переважний позитив, були і не дуже вдалі проєкти, які намагались реалізувати нові заньківчани. Зокрема пластична драма “1984 OCCUPATION” Влади Білозоренко не викликала захоплення у вибагливих глядачів, все рідше з’являється на афіші театру, та, ймовірно, невдовзі взагалі буде списана з репертуару. Так само не викликала захоплення, зокрема і в автора цих рядків, перша імерсивна постановка в репертуарі театру - “Кайдаші”. Однак це лише підтверджує активний пошук, як нових форматів, так і нового глядача, який зараз триває в театрі.
Попри те, що в Максима Голенка, за його словами, план розвитку театру розрахований на п’ять років, в нього таки залишався незакритий гештальт - як перед львів’янами, так і перед собою. Постановка, яка у свій час і викликала сумніви в його здатності очолити Національний театр ім. Марії Заньковецької у Львові.
Мова про постановку, яка й познайомила львів'ян у 2021 році з на той час режисером та засновником “Дикого театру” Максимом Голенком - “Тригрошова опера” Бертольта Брехта. І, попри те, що дана п’єса стала найуспішнішою німецькою п’єсою ХХ століття, у Львові в 2021 році, вона викликала доволі сумнівні емоції. За даними Державної аудиторської служби України, вистава була показана глядачам 7 разів та була списана з репертуару, навіть не покривши витрат на постановку.
То невже Брехт та Голенко не змогли переконати глядача?
Схоже, це питання не давало спокою не лише автору цих рядків, але й режисерові Максимові Голенку, який вірив у свої сили та вирішив повернути виставу на велику сцену театру. Відтак, напередодні, 19 та 20 жовтня, відбулася друга прем’єра “Тригрошової опери” у Львові.
Як зазначив Голенко в коментарі на офіційному сайті театру, у час постановки “Тригрошової опери” в 2021 році це були свого роду акторські фантазії на закладені у творі теми. Однак тепер ми бачимо їх на власні очі.
“Ця вистава дорослішає разом з країною, відкриває нові сенси. Вона стала занадто актуальною. У ній є два контрастні світи. Війни та людей, які з неї повернулися – з болем та моральним правом голосу. І світ поза цією війною – де є корупція, яка паразитує на всьому, включаючи війну. У реальності ми зараз спостерігаємо появу людей зі зброєю, які бачили смерть. Коли вони повертаються у цей “мирний” простір – їм дуже важко, вони не знають, як пристосуватися до іншої реальності”, - зазначив Голенко.
На цей раз глядач побачив зовсім іншу виставу, в зовсім інших умовах та з зовсім іншими сенсами. Чого лише вартий чудовий режисерський хід зі світовим та звуковим камуфлюванням звуку пострілів на сцені, які могли викликати негативні враження та реакції в контексті війни, яка триває в Україні. А максимальне наближення вистави до пересічного львів’янина дало можливість впізнати наші реалії та додатково підсилили WOW ефект.
Ймовірно, саме ця “Die Dreigroschenoper” на сцені довела всім скептикам правильність напрямку, який зараз взяв театр, та показала, що театр ім. Марії Заньковецької подолав кризу та таки заслужено має статус Національного. І нарешті в театрі з'явилися вистави, які варто везти на сценічні майданчики Європи та світу, щоб показати, що в Україні можуть ставити визначні речі не гірше, або навіть і краще за своїх європейських колег.
Головний редактор Гал-інфо,
Андрій Маринюк
