Все почалося рівно три місяці тому, 8 вересня, й впродовж 13 тижнів градус напруги нерівно, але поступально зростав. Продуктова й товарна блокади супроводжувались погрозами вимкнення світла, які врешті-решт не залишились голослівними. Підрив ліній електропередач 21 листопада погрузив Крим у часткову пітьму, та блокадники не збирались на цьому спинятися й невдовзі анонсували початок морської блокади.
На тлі Києва – як, до речі, й на фоні Москви – активісти здавались рішучими та спроможними змінювати порядок денний. Київ самоусунувся й посів суто очікувальну позицію – чи то неофіційно санкціонуючи дії блокадників, чи то елементарно не маючи (передовсім моральної) змоги перепинити підтримувані в суспільстві дії. Кремль тим часом вдавав, що товарна та енергетична блокади ніяк не позначуються на півострові, а проте виглядав дещо непереконливо й зраджував інфраструктурну непідготовленість до несподіваних викликів.
А тоді 8 грудня подачу електроенергії на півострів було частково відновлено, що, на думку частини суспільства виглядало на #зраду та прояв слабкості (Києва? кримських татар?). Гал-інфо розібралося, що принесла тримісячна блокада Криму й які перспективи має продовження акції у майбутньому.
Business as usual
Попри окупацію Криму Росією, і в 2014, і в 2015 році між півостровом та континентальною Україною зберігалися економічні відносини, що усталилися ще в попередній період. Торгівля з півостровом регламентувалася на підставі ухваленого влітку 2014 року закону про Вільну економічну зону «Крим», що запроваджувалась в інтересах олігархату.
«Єдина мета цього документа, – зазначав свого часу Павло Казарін, – дозволити українським олігархам працювати в Криму, уникаючи виниклих юридичних перепон… Завдяки ВЕЗ вони мають змогу безмитно провозити товари в Крим, продавати їх, а податки платити в російський бюджет. Чорна діра з сумарним товарообігом до 1 млрд доларів на рік». Не слід забувати й поширення необмеженої контрабанди й корупції на пунктах перепуску між Херсонською областю та півостровом.
Понад те, business as usual із окупованою територією виглядав не лише аморальним з етичної точки зору, але й вельми сумнівним із юридичної. Активісти постійно звертають увагу на те, що контракти на постачання енергії на півострів укладалися з «Крымским федеральным округом» (що де-факто засвідчує визнання окупації), проте в уряді благополучно стараються забалакати тему.
А тим часом саме контракти на постачання енергії в Крим виглядають і найбільш порочними у стосунках з півостровом. Як показало дослідження Дзеркала тижня, поставки енергії в Крим прямо зав’язані на залежності України від поставок антрациту з Росії (вірніше, із окупованих територій Донбасу). Міністр енергетики та вугільної промисловості Володимир Демчишин упродовж року не тільки не зменшив залежність України від даного типу вугілля (що потрібен для 7 з 14 наших ТЕС), але й продовжував імпорт з Росії електроенергії, при цьому обмежуючи потужності наших ТЕС та АЕС (докладніше в матеріалі ДТ).
Активісти й держава
Ініціаторами блокади Криму виступили лідери кримських татар. 8 вересня під час спільної прес-конференції Рефата Чубарова, Мустафи Джемілєва та менш відомого активіста Ленара Іслямова прозвучала обіцянка від 20 вересня зупинити перетин кордону із АРК для вантажних автомобілів. Втім, до реалізації акції, що відразу знайшла надзвичайно широку підтримку в суспільстві, долучилася й низка не кримськотатарських громадських організацій (зокрема, «Правий сектор») та ветерани АТО. Вже 22 вересня в коментарі Гал-інфо народний депутат Ігор Луценко, перебуваючи на одному із пунктів перепуску, висловив переконання, що блокада є всеукраїнською, а не тільки кримськотатарською акцією.
Там же він припустив, що в столиці негласно підтримують дії блокадників й, якщо не сприяють, то принаймні не заважають її розгортати. «Те, що силові структури з розумінням ставляться до акції, говорить про те, що найвище керівництво держави загалом її підтримує», – сказав Ігор Луценко. Пригадуючи контекст тих подій (на початку жовтня мала відбутися зустріч із Путіним в рамках Нормандського формату), варто думати, що Київ справді принаймні толерував тиск на Крим із метою актуалізації теми півострова.
Надмета, цілі й мішені
Акт, що покликаний змусити когось до чогось (а блокада належить до цього типу актів), оперує за визначенням із двома базовими елементами: із мішенню (кого слід примусити) й метою (до чого примусити). Виглядає на те, що організатори акції відсампочатку не мали єдиного розуміння ні щодо першого, ні щодо другого елементу й, відтак, діяли певною мірою непослідовно.
Очевидно, загальною надметою блокадників, що рефреном лунала під час усіх виступів ініціаторів акції, виступала деокупація Криму – завдання, яке апріорі було недосяжним не тільки за допомогою засобів, які мали в наявності активісти, але й за допомогою важелів, які мала (і має сьогодні) держава.
«Якби мене спитали, чи це дасть якийсь ефект з точки зору повернення Криму, то я б відповів, що жодного, – відреагував на початок блокади Криму в коментарі Гал-інфо політолог Юрій Романенко. – Проблема Криму взагалі не може бути вирішена діями України, яка опинилася в епіцентрі масштабної глобальної гри. Проблема Криму буде вирішуватися зовнішніми акторами, виходячи з тієї констеляції світових гравців, що складеться на момент вирішення конфлікту».
Втім, так само, як і озвучувану активістами надмету, аналогічно не слід розглядати у якості справжньої цілі блокади й ті (на позір реалістичніші) 5 вимог до Москви, що їх висунули активісти 20 вересня. Нагадаємо, йшлося про забезпечення прав і свобод кримських татар та медіа на окупованому півострові.
Річ у тім, що аналіз мотивів та дальших дій блокадників змушує думати, що ці вимоги були радше приводом й поштовхом до блокади. Тим часом в процесі розгортання акції кристалізувалося справжнє досяжне завдання: повернення витісненої на маргінес проблеми Криму до суспільного дискурсу України та світу й перегляд Києвом подвійних стандартів в стосунках із окупованою територією.
«Це був порив розпачу. Активісти бачили, що з боку української влади стосовно Криму нічого немає, окрім заяв», – зазначив у коментарі Гал-інфо засновник громадської організації «КримSOS »Алім Алієв. Його підтримав Павло Казарін.
«З одного боку, ясно, що цілі, які первісно ставилися блокадниками (наприклад, звільнення політичних в’язнів), не були досягнуті (тут велике питання, чи вони в принципі могли бути досягнені, оскільки Кремль рідко йде на поступки в ситуації прямого тиску). Проте одним з реальних досягнень енергетичної блокади стала легалізація товарної блокади. Згадайте, що товарна блокада тривала десь півтора місяці, й Київ, хоч і не заперечував проти неї, проте до останнього не міг визначитися зі своєю позицією. Й лише після того, як активісти різко підвищили ставки, Київ був вимушений врешті визначитися, й Кабмін своїм рішенням заборонив рух вантажних автомобілів через кордон», – нагадав журналіст.
Із Херсонського степу – у законодавче поле
Власне кажучи, у такий спосіб мірою наростання напруги на кордоні з півостровом головною мішенню учасників акції поступово став Київ, а не Москва, а метою – переформатування законодавчого поля, що регламентує стосунки з півостровом. Це дозволило призупинити стихійну (обґрунтовану політично, але за великим рахунком незаконну) блокаду півострова й зосередитися на формальних змінах.
«Ми не відступили, ми перейшли в нову фазу. Блокада не завершується, вона переходить в нову стадію – в плані законодавчих ініціатив, які вже внесені в парламент. Так що наша акція має певний результат: нас почула держава. І тепер блокада переходить на законодавчий рівень», – зазначив учора, 8 грудня, Ленур Іслямов.
Його слова сьогодні, 9 грудня, повторив із трибуни Верховної Ради Рефат Чубаров. За його словами, учасники громадської блокади припинили блокування опор ліній електропередач лише на два тижні, доки Верховна Рада не ухвалить офіційну заборону електропостачання на окуповані території. Відповідний законопроект був зареєстрований напередодні, 8 грудня, Оксаною Сироїд. Очевидно, що після сьогоднішньої заяви Путіна про небажання продовжувати контракт з Україною щодо поставок енергії на півострів, Україні буде психологічно простіше порвати цю пуповину й законодавчо оформити енергетичний розрив із Кримом.
Втім, постає запитання: що далі?
На часі – стратегія
Далі – тільки стратегія. Блокадники підійшли до реалізації двох важливих речей: актуалізації теми Криму та перегляду економічних стосунків із окупованою територією. Та проте для деокупації Криму цього замало. Вона може бути досягнена тільки у разі наявності чітко визначеної стратегії.
Брак стратегії сьогодні виглядає найбільшим слабким місцем Києва, зазначає Павло Казарін. Дальші кроки залежать від загального бачення, проте саме цього загального бачення Київ досі не сформулював. На загал, з точки зору експерта, існують дві магістральні моделі поведінки Києва щодо Криму.
«Одна стратегія може виходити з посилки: доля Криму знаходиться не в руках кримчан, а в руках Кремля, тому завдання України має полягати у всеохопному послабленні Москви з тим, щоб в разі краху Росії Кремль став більш зговірливим. Інша можлива модель виходить з посилки, що значущим фактором для повернення півострова є також лояльність самих кримчан до України, відтак, політика Києва має враховувати їхню реакцію на кроки Києва. Кожна з цих двох моделей передбачає своїм методи та інструменти», – сказав публіцист.
За два місяці виповниться два роки російської окупації Криму. Емоції мають вщухнути й запанувати холодний розрахунок. Час сідати за стіл й виробляти чітку стратегію.
Сергій Стуканов.
