29 січня в Україні відзначається День пам’яті Героїв бою під Крутами. 103 роки тому у важких умовах українські воїни прийняли важкий бій. Як оцінюється цей бій сьогодні?
Як використовують приклад учасників бою у теперішньому вихованні? – про це розмова із заступником начальника ліцею імені Героїв Крут з виховної роботи, капітаном Збройних Сил України Тарасом Гривулом.
Відомо, що 300 крутян часто порівнювали із спартанцями, які всі також загинули під Термопілами. Що насправді відбулося під Крутами?
Найперше – скажу, що порівняння бою під Крутами із давньогрецькими подіями романтичне, але вкрай некоректне. Треба відкинути ті сльозливі міфи, які так довго впроваджувалися у нашій свідомості. Тому так: не було ніяких смертників, які, мовляв, свідомо жертвували своїм життям, щоб хоча б так затримати ворога. Також не було ніяких «неозброєних хлопчиків, яких відправили на погибель». Сьогодні події 1918 року оцінюються, як успішна бойова операція, яка мала важливе значення для оборони держави. У той час головні боєздатні частини УНР були зайняті на інших напрямках. Тому з українського боку в бою брали участь менш чисельні, але добре озброєні підрозділи, які успішно протистояли силам ворога, які переважали чисельністю в 7-10 разів. Завдавши ворогові великих втрат, українські військові відступили. Проте одна чота (до 30 осіб із числа студентів та гімназистів), втративши під час бою орієнтири, заблукала і потрапила полон. Всі вони були більшовиками розстріляні.
Ще за часів Української Центральної Ради для зменшення довіри, поваги чи навіть лояльності до української влади з’явилася вигадана теза про начебто даремну загибель у бою під Крутами трьохсот гімназистів і студентів, які нібито навіть не вміли поводитися зі зброєю. Але це, повторюся, неправда. Проте правдиві факти загубилися в круговерті подій тих років. Навіть дата бою визначена приблизно – можливо, події відбулися не 29, а 30 січня.
Тобто легенда про бій під Крутами – шкідлива?
Колишній міф був навіть ворожим для України. В пам’яті людей залишалися тільки сльози – діти, які загинули, бо погані українські політики погано керували. Закладалася ідеологія вічної жертви із прямою образою українських військових. Бо уява пропонувала перелякану дитину. Це зовсім інша картинка, порівняно із реальністю – впевненими українськими воїнами, які успішно перемагали ворогів, що наступали з різних сторін. Тому насправді крутяни – це приклад виконання завдання, незважаючи на несприятливі обставини. І так ми сьогодні говоримо ліцеїстам.
Як Ви будете проводити відзначення 103 річниці бою в ліцеї імені Героїв Крут?
Зі зміною керівництва ліцею ми встановили Днем ліцею 29 січня – для належного вшанування героїв – учасників бою під Крутами. Цьогоріч через карантинні обмеження не буде масових заходів, наприклад, урочистої концертної програми. Проте пройдуть стрілецькі та спортивні змагання, конкурси читців та художній, англомовні вікторини та інтернет-акції (флешмоби, поширення інформаційного продукту тощо). Незмінними залишається меморіальний напрям – вшанування учасників бою під Крутами Ігоря Лоського та Андрія Лазаренка, які поховані на Личакові. Також згадаємо в молитвах наших крутян-випускників, які загинули в сучасній війні проти Росії.
Ліцеїсти, які під час війни обирають військову кар’єру, – хто вони?
Це мотивовані сміливі хлопці, які готові випробувати себе, усвідомлюють виклики, які стоять перед ними, і готові долати труднощі. Вони аж ніяк не супермени, але готові працювати над собою. Близько 20% із цих ліцеїстів – діти учасників бойових дій. Тобто, більшість із них усвідомлено роблять свій перший самостійний крок у житті.
Чим керуються юнаки, вступаючи до ліцею імені Героїв Крут?
Розумієте, військову справу треба любити. Це цілий світ зі своїми традиціями, порядками і можливостями. Тому юнаків приваблюють однострій, військова техніка, зброя, як зовнішні атрибути військового і впевненість, сміливість чи відповідальність, як психологічні характеристики. Всі хлопці хочуть стати найкращими, переможцями, відомими. І кожна нація, кожне суспільство формують відсоток людей із психологією воїна, захисника, командира. А гаслом нашого ліцею є слова «тут юність вчиться перемагати». Крутяни вчаться перемагати!
Але ліцеї військового типу так і не стали дуже популярними, інакше би їх створювали у кожній ОТГ Яка головна трудність під час навчання для ліцеїста?
Діти, які до нас приходять дуже різні. З них поступово формується єдиний колектив, який живе, вчиться чи працює разом. Вдома завжди батьки – пожаліють, підстрахують, нагадають чи скерують. А тут юнакам потрібно навчитися бути самостійним, бути собою і водночас постійно, день у день, жити без опіки, поруч із чужими людьми. Розпорядок дня також вимагає високої самоорганізації та сили волі. При цьому треба належно вчитися... Опинитися в такому ритмі життя і в таких умовах – непросто.
З іншого боку, саме такі люди будують державу. Не одноразовий ривок, після якого йде спад, відпочинок чи занепад, а щоденна наполеглива праця для високої мети.
Є ще також питання кадрів педагогів. Саме офіцери-вихователі, які навчають крутян військовим порядкам ліцейного життя, повинні бути досвідченими офіцерами, добрими педагогами, а ще – бути для вихованців прикладом. Об’єктивно, наш офіцер для ліцеїстів є другим батьком чи опікуном – можливо, вимогливим, але щиро турботливим.
Випускник-крутянин. Чим він відрізняється від випускника школи?
Зрозуміло, що найперше – краща фізична підготовка та поглиблені знання військової специфіки предмету «Захист України». По друге, більш чіткі плани на життя, адже хлопці вже могли себе перевірити у військовому напрямку. По третє, впевненість, організованість та більша цілеспрямованість у житті та роботі. Ще одна риса – вони набагато краще вміють працювати із підлеглими чи у великих колективах. А при цьому мають усвідомлене ставлення до патріотизму, до свого обов’язку перед людьми і державою. Нехай ці характеристики ще не сформовані повноцінно, але крутяни отримують правильні цінності та високі напрямні у житті.
Саме тому, наших ліцеїстів запрошують на навчання у вищі заклади освіти сектора оборони та безпеки. Вони вже на перших курсах стають командирами відділень чи взводів, впевнено здобувають професійні навички та стають дуже якісними офіцерами. Такі ліцеї, як наш, є частиною військової освіти держави і вони вкрай необхідні, бо забезпечують якісні кадри для безпеки.
За останні роки українська армія стала на шлях реформ. Наскільки мені відомо, в ліцеї імені Героїв Крут також пройшли великі зміни, особливо після зміни керівництва?
Після стану фактичної руїни, в якому ліцей перебував раніше, довелося починати з створення належного рівня навчальної та побутової бази. Це дуже важливий момент, щоб хлопці, які присвячують своє життя військовій службі, були впевнені, що суспільство належно цінує та підтримує їхній вибір. Цей підхід має стати аксіомю у ставленні до власної армії.
Зараз ми створюємо для крутян освітнє середовище, яке мотивує хлопців до навчання, до праці над собою, до усвідомлення результатів своїх дій. І ми віримо, що через декілька років вони зможуть брати відповідальність як за життя підлеглих, так і за розвиток країни.
Крім того, у ліцеї відійшли від примусу і покарань у взаємовідносинах з ліцеїстами. Сучасна система формування лідера у Збройних Силах України базується на довірі, яка підкріплюється компетентністю та справедливістю.
Вимоги до українських військових зростають – і на полі бою, і в питаннях міжнародної співпраці з НАТО. Тому зростають вимоги до підготовки офіцерів. І в умовах війни і гострої потреби військових кадрів, є ворожою диверсією легковажити ліцеями військового типу.
Але всі ці обставини змінилися раніше. Чому зміни в ліцеї розпочалися лише два роки тому?
Тому що в минулого керівництва, яке засиділося, ментально застрягло в глибокому минулому, не було розуміння нових реалій. Такий опір будь яким змінам ми насправді кожного дня бачимо у багатьох сферах – медичній, управлінській, освітній, науковій чи тій же мовній... Проте у питаннях військової справи і безпеки є свої особливості, тим більше під час війни.
Найефективніше виховання — те, котре базується на повсякденному прикладі. Найкращим прикладом для майбутніх військових є військові нинішні. Чи буде залучати до виховного процесу реальних учасників бойових дій керівник, який отримав орден «За мужність» в 99-му році, не виходячи зі зручного кабінету? На жаль, ні. Попереднє керівництво всіляко уникало контактів з військовими, які захищають державу у війні з Росією, справедливо побоюючись, що це підірве їх авторитет.
Ліцей – доволі замкнена спільнота, в якій дуже добре видно, хто і що робить. Фінансові і господарські оборудки чи недоліки прикривалися словами про патріотизм, повністю дискредитуючи це поняття. Тому і не сприймалися заклики чесності чи відданість обов’язку, про які говорили юнакам в рамках навчальної програми. Колишній директор п. Саляк навіть подав на мене в суд, намагаючись не допустити поширення інформації про реальний стан справ, який був ще недавно. Але ми перейшли до відкритості перед суспільством, перед дітьми та їх батьками, і формуємо у вихованців справжніх цінностей та розуміння честі офіцера, військовослужбовця. Завдяки цьому в нас з’явився реальний конкурс на вступ мотивованих юнаків. І сьогодні львівський ліцей стає прикладом для наслідування іншими областями.
Що ж стосується матеріально-технічної бази, то в умовах обмеженого фінансування її покращення вимагає неабияких зусиль і навичок ефективного використання коштів, уміння розставляти пріоритети, виходячи з потреб ліцеїстів і місії закладу. Як показав наш досвід, якщо є чітке бачення мети, і в неї не було включено власну вигоду, то навіть у складних економічних умовах досягнути можна дуже багато. Більше того, за умови прозорості роботи довкола такої мети формується справжня фахова команда однодумців як з середовища ліцею, так і з представників львівської громади, завдяки якій вдається зробити набагато більше.
Тарасе, давайте помріємо. Яким Ви бачите ліцей через декілька років?
Ми прагнемо створити високопрофесійну школу підготовки майбутніх офіцерів, які отримують у нас правильні напрямні для свого розвитку і зростання. Ми розвиваємо наші можливості для навчання та вишколу ліцеїстів та методичної підготовки вчителів предмету «Захист України». І всі разом ми працюємо для спільної мети – безпеки та розвитку України!
