Вселенський Патріархат розпочав процедуру щодо Томосу української автокефалії.
Про те, як має відбутися об’єднання Церкви в Україні, Гал-інфо поспілкувалося з Митрополитом Львівським і Сокальським УПЦ КП Димитрієм (Рудюком).
Владико, як Ви оцінюєте перспективу процесу об’єднання Церкви. Чи буде результат, на який усі так чекають?
Звісно, оцінюю таку перспективу позитивно, і результат, переконаний, буде такий, як треба. Тисячу років ми чекаємо на це. Справді, наші прагнення більш аніж тисячолітні. Щодо конкретики, то змушений сказати, що процес об’єднання неминучий, навіть якщо ієрархи з Московського Патріархату не будуть цього підтримувати. З низів почнеться об’єднання в Єдиній Помісній Українській Православній Церкві. Ми в це повинні гаряче вірити, бо якщо нині наяву ми бачимо відсутність єдності в Українському Православ’ї, то закономірність є такою, що ми будемо прагнути єдності.
В Московському патріархаті заявили, що потрібна їхня згода. Зрозуміло, що для того, аби у суспільстві був мир – згода потрібна. Але через те, що МП підконтрольний російській церкві, то згоди може і не бути ніколи. Власне, якщо вони не погодять, то що тоді?
Я насмілюся теж поставити запитання. Що було конкретно зроблено Московським Патріархатом впродовж цих 26 років для того, щоб зцілити рану розділення чи, як вони стверджують, "розколу" в Українському Православ’ї? Окрім заяв та намірів, - нічого. Вони чіпляли нам всілякі ярлики, звинувачували, принижували і більше нічого. Як тільки-но ми сідали за стіл переговорів і вели щирі розмови, одразу знаходилися ті, які ці процеси припиняли і відкидали нас назад. МП в Україні за час від Помісного Собору 1-3 листопада 1991 р., який тоді одноголосно висловився за автокефалію, нічого в цьому напрямку не зробив, а навпаки, зневілював і далі продовжує зневажати в серцях своїх вірних слово «автокефалія», придумуючи до нього всілякі побрехеньки і гасла на кшталт «автокефалия - путь в унию», «автокефалия - путь в ад» і таке інше.
Я, розважаючи над цими процесами, згадую неодноразові їхні звернення до нас про покаяння, про «уврачевания раскола». Правда, були певні проблиски, але вони належали конкретним людям, конкретним особам, таким, як очільник УПЦ МП митрополит Володимир Сабодан. Хотілося завжди вірити, що він щиро підтримував процеси об’єднання, але, на жаль, він пішов від нас у засвіти. Так ось, початок процесу набуття автокефалії Українською Церквою покладено, і є процес зцілення ран розділення. Що мала б робити справжня Церква? Радіти! Радіти тому, що ці, на їх думку, відпалі від Церкви люди повертаються в канонічній статус визнаних Вселенським Православ’ям. Але я цієї радості не бачу. Я не бачу простої євангельської Христової любови до нас з боку так званих канонічних. Христос радів заблудлій овечці, а вони її готові покинути заплутаною в хащах, поміж гілок і бур’янів. Принаймні останнім часом їхня позиція дуже промовисто про це говорить. Тому їхня згода на визнання чи не визнання... А як Ви думаєте, вона нам потрібна? Нам потрібна згода Церкви-Матері, мачуха просто повинна з цим змиритися. Я прошу очільників УПЦ МП і її спікерів, вийдіть до ЗМІ і заявіть: «Ми радіємо за те, що брати з УПЦ КП та з УАПЦ на кінець осягнуть свої віковічні прагнення - здобудуть автокефалію».
Чи може позитивне вирішення цього питання привести до розколу в МП, коли частина священників з парафіями відійде в Помісну Церкву?
Такий варіант розвитку подій дуже ймовірний. Все буде залежати від їх провідників, тобто єпископату. На сьогодні ми знаємо, що підписи під зверненням до Церкви-Матері Константинопольської Патріархії про надання автокефалії Українській Церкві одноголосно поставили ієрархи УП КП та УАПЦ. Але я не чув, щоб такий підпис поставив хтось з ієрархів УПЦ МП, хоча там такі є, які могли б це зробити, але поки-що не зробили, і це розчаровує, бо їхні дії розходяться з їхні словами та досить тверезими, інколи, особистими заявами.
Помісна церква об’єднає у собі УПЦ КП та УАПЦ? Про які Церкви ще йдеться?
На разі і поки що йдеться тільки про ці Церкви. Інші до Єдиної Помісної Української Православної Церкви могли б доєднатися, тобто також влитися у цю Церкву.
Як зараз відбувається процес об’єднання з УАПЦ?
Поки що ніяк! Але ми віримо, що процес визнання, надання автокефалії, нас має об’єднати.
Якщо буде наданий Томос української автокефалії, то що тоді? Які подальші кроки і чи передбачений перехідний період? Як це відбуватиметься на практиці?
Тут можна лише гадати. Але я не звик до цього, як не звик підтримувати якісь чутки чи плітки. Нам чітко заявлено, зокрема є слова Президента України, що він не може розкрити всі карти. Це означає, що він знає більше. Я думаю, що ті, хто безпосередньо перебуває у серці цього процесу, знають якісь деталі. Я не посвячений у них, тому не буду цих думок розвивати.
Чи є сьогодні якесь спілкування з УПЦ МП? Зокрема, чи є таке спілкування у Львові?
Спілкування у напрямку автокефалії нема. Ми більше спілкуємось на тему наших місцевих стосунків. Вони нині не прості, тому що народ дуже схвильований, я б сказав, він хвилюється і переживає сьогоднішні процеси, як і вся Україна. Прагне Української Церкви. Не наводячи ніякої конкретики, хочу сказати, що я інколи поринаю в такі собі роздуми, на теми що, мене особливо хвилюють. Я не прихильник силових методів, не прихильник того, щоб церковні проблеми вирішувались бійками і протистоянням. Тому з огляду на це, на всі процеси, які нині нас турбують, я готовий заявити: не може бути такого, щоб прохання православних українців про автокефалію не почув Бог і ті, від кого це нині залежить - від Всесвятійшого Вселенського Патріарха Варфоломія та Синоду Константинопольської Церкви.
Статус незалежної Української Церкви вистраждали мільйони українців. Конкретному і прикладному історичному процесові здобуття автокефалії цього року виповнюється 100 років. 1 січня 2019 року ми відзначимо 100 років "Закону УНР про автокефалію У.А.П.Ц.". Директорія УНР наприкінці 1919 р. відправила до Стамбула проф. О. Лотоцького у справі здобуття Томоса про автокефалію, і він у своїх спогадах «Сторінки минулого» про ці процеси згадує.
Ми нікого не хочемо принизити цим, або якось нашкодити комусь, але не треба нас повчати, годувати розкаянням чи якимись канонічними нормами. Коли я спостерігаю за тим, як нас ненавидять, як нас вбивають на своїй споконвічній території, як відбувається побиття школяра в передмісті Санкт-Петербурга за те, що він народився в Україні, як знищують українські книжки і бібліотеки у «цивілізованій першопрестольній Москві», моє серце не може бути спокійним. Воно не може любити. Я прошу спікерів УПЦ МП стати на захист всього українського на території Російської Федерації, і, можливо, тоді можна буде ще щось полагодити в тому процесі примирення, якщо такий коли-небудь настане.А ось АВТОКЕФАЛІЯ неодмінно буде, бо з нами БОГ! Святійший Патріарх Філарет, втішаючи та розраджуючи нас, неодноразово говорив: «Бог створить такі умови, що автокефалія буде», - і ці умови настали!
Нагадаємо, як раніше повідомляло Гал-інфо, 19-20 квітня в Стамбулі у резиденції Вселенського Патріарха в районі Фанар відбулося засідання Святого і Священного Синоду Константинопольського Патріархату.
Заступник глави Адміністрації Президента України Ростислав Павленко в ці дні перебував у Стамбулі, де передав офіційні звернення щодо Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні від єпископатів УПЦ Київського Патріархату та УАПЦ, а також від Президента України, яке було підтримане рішенням Верховної Ради.
Відтак, Вселенський Патріархат розпочав процедуру щодо Томосу української автокефалії.Наступне чергове засідання Синоду очікується наприкінці травня цього року.
