22 травня — День Героїв. І якщо ще три роки тому ця дата несла лише спогади про далекі події минулого століття, то з 2014-го вона вже конкретно стосується сьогодення, сповненого героїзмом наших співвітчизників.
Героїзмом тих, хто загинув на Майдані, хто добровільно став на захист українського кордону та рідних міст, хто в зоні АТО бореться з ворогом, хто, ризикуючи життям, їде на схід країни, щоб усіляко підтримати наших захисників. Ми є свідками й учасниками подій, які були б не можливими без таких людських якостей, як патріотизм, самовідданість і безстрашність.
Саме ними щедро наділені герої. Однак формуються такі риси характеру, як відомо, ще в дитинстві, у підлітковому віці, коли найбільше мріється, коли у найяскравіших тонах вимальовується майбутнє. Як із підлітків виростають віддані захисники Батьківщини, фахові офіцери, мужні та вмілі воїни? Про це розповідає начальник Львівського державного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут, полковник Збройних Сил Роман Саляк.
- Романе Семеновичу, за 24 роки в ліцеї ім. Героїв Крут свій перший військовий вишкіл здобуло чимало нинішніх українських офіцерів та прапорщиків, які брали й беруть участь у бойових діях. Отож, на вашу думку, що найголовніше у підготовці професійних військових?
Знаєте, вихованню наших ліцеїстів ми приділяємо таку ж саму увагу, як і навчальному процесу чи фізичній підготовці. На кожному кроці ліцеїст повинен відчувати дух патріотизму. Саме тому, ми запровадили практику, коли запрошуємо на зустрічі авторитетних людей, письменників, поетів... Таке спілкування, я певен, залишає в наших вихованців особливі враження, впливає на формування їх поглядів, цінностей.
Для прикладу, недавно ліцеїсти двічі побували в театрі ім. Марії Заньковецької. Велике враження на них справив Святослав Максимчук. Хлопці дивуються: от як він може на усі теми говорити віршами? Власне, ми повинні прищеплювати нашим вихованцям любов до культури. Це важливо, бо вулиця вчить не завжди доброму. Тож робимо все для того, щоб наші вихованці переросли отой "вуличний" негатив і обрали правильний шлях у дорослому житті.
Наступне наша турбота – щоб діти мали знання. Адже хай що говорять про так звану демократію у навчальних закладах, як на мене, без відповідальності вона переростає у вседозволеність. Коли до нас приїжджали американські освітяни, то ніяк не могли зрозуміти, що таке самопідготовка після уроків. Я їм пояснював, що після уроків діти самостійно виконують завдання, щоб закріпити новий матеріал. Американці довго не могли цього зрозуміти. Згодом, коли вони розповідали про проблеми в американських школах, настала моя черга дивуватися.
У виховному процесі підлітків має бути розумний примус, який базується на стимулі, зацікавленості, ідеї. Якщо ліцеїст показав за тиждень добру успішність, наступного понеділка під час звіту його ім’я назвуть у числі найкращих. Але коли ліцеїст упродовж тижня мав порушення дисципліни або отримав бали початкового рівня, то в суботу його не відпустять у звільнення. А погуляти він зможе лише кілька годин у післяобідню пору. Звичайно, нікому не приємно, коли тебе ганять.
Отож, виховання передбачає і пряник, і батіжок. У нас загальноосвітній заклад, тому ми повинні дати добрі знання. Додатково — військова та фізична підготовка. Хоч, загалом, наша молодь – прекрасна, але їй потрібно запропонувати певний напрямок, з нею треба працювати.
Адже на державному рівні досі не було єдиного бачення національно-патріотичного чи військово-патріотичного виховання. Хто що хотів, те собі й робив: то «кадетські корпуси», то ліцей ім. Молодої гвардії. Хто жив тою радянщиною, той так і виховував молодь. Не було єдиного державницького проукраїнського підходу. Молоді пропонувались різні цінності. Але наш ліцей не порівняти з іншими. У нашому колективі ніколи не було розбіжностей у питанні навчання та виховання підлітків: ми працювали й працюємо цілеспрямовано і в одному напрямку. У нашому музеї є прапор, який привезли волонтери із зони АТО. На ньому є підписи наших випускників, які перебувають у зоні бойових дій. До того ж, нині у нашому ліцеї вчиться більше як 30 дітей, батьки чи родичі, яких є учасниками АТО або, на жаль, загинули у зоні бойових дій.
- У який спосіб забезпечуєте морально-психологічну підтримку таких дітей? Чи є потреба в психологах?
У нас є і психолог, і капелани. Та найважливішою складовою цього процесу, на мою думку, є атмосфера в колективі. І вихователі, і учні ставляться з великим розумінням до цієї групи дітей. Тому не виникало якоїсь ситуації, яка б потребувала додаткового втручання. Ми надаємо і готові надавати всебічну підтримку. Ось тільки б ви почитали вірша, якого нам надіслав хлопчик, що вступає цього року до нас: його батько загинув на сході.
- Чи вплинули події на сході на вступну кампанію в ліцеї?
У 2014-му ми думали, що батьки і діти будуть боятись обирати військовий напрямок. Але вийшло навпаки: діти самі виявляють бажання вчитись у нас. Відчувається, що в них вже є оте внутрішнє відчуття патріотизму, необхідності боронити України. Тому й у 2014-му, й торік конкурс у нас був великий. А цього року станом на сьогодні маємо ще більшу кількість особових справ, які надійшли на вступ. Прийом документів триває до 10 червня. При цьому ми вже почали формувати другий потік набору.
Додам, що цього року наш випуск налічує 134 особи. 66 із них іде в Національну академію сухопутних військ, 27- вступатимуть у інші навчальні заклади Міністерства оборони та силових структур. Йдеться і про Державну прикордонну службу України, Службу безпеки України, Національну гвардію України, Міністерство внутрішніх справ України.
- Тема фінансування закладів освіти належить до тих питань, що, на жаль, ніколи не втрачають своєї актуальності. Чи вистачає ліцею коштів на весь навчально-виховний процес?
Хотілось б, звичайно, щоб фінансування було ліпшим, але завдячуючи тому, що в нас професійний та дружний колектив офіцерів-вихователів, викладачів, інших працівників, то даємо собі раду самі: чистимо, перемо, підшиваємо, прасуємо й намагаємось зразково виглядати. Тому не плачемо.
І нашим ліцеїстам є з кого брати приклад, як виходити зі скрутних ситуацій. Також ми возимо їх у Національну академію сухопутних військ, де вони знайомляться з технікою, відпрацьовують на полігоні військову підготовку.
До того ж організовуємо для ліцеїстів зустрічі з колишніми нашими випускниками, які беруть участь у спільний програмах з американцями, канадцями, великобританцями. До слова, вважаю, що такі міжнародні заходи вельми потрібні нашій армії. Тому що практика залякування, приниження, хамства, яка була поширена в радянській армії, частково перейшла до нас. Але такі підходи геть-чисто не притаманні військам НАТО та інших країн. Наші випускники в захопленні від участі в спільних програмах/
У 2013 році до нас приїжджали представники єдиної в США Академії сухопутних військ West Point. Ми проводили спільні змагання: хто більшу кількість разів підтягнеться, хто сильніший. І тут хочу похвалитися, що ми трішечки залишили їх позаду. Наші учні справили враження на американців, особливо, коли наш ліцеїст виграв у їхнього майора спаринг із армреслінгу.
Зате колишня влада скаржилась на нас. Представник Президента у справах дітей Ю. Павленко, коли приїжджав до нас на вшанування Героїв Крут, звернув увагу, що ми вчимо дітей військовій підготовці і поскаржився Табачнику, що наші ліцеїсти здобувають навики з володіння бойовою зброєю та з практичних бойових стрільб. Навіть про гранату нафантазував. Але ми стріляти – стріляємо, але гранати не кидаємо.
- Романе Семеновичу, ось переді мною лежать дві Книги — «Книга Пам’яті» й «Книга Мужності». Формують її, знову ж таки, випускники ліцею ім. Героїв Крут. Це історія нашого сьогодення з фактами, подіями й новими Героями. І про них треба розповідати, щоб згодом не «впиватись бромом…»
Знаєте, ми, українці, чомусь звикли наступати на граблі. Візьмемо, для прикладу, бій під Крутами. Перед тим армію розпустили, розігнали, і діти пішли захищати Україну. Щось схоже відбувалось і до 2014 року. Але врешті наша Армія відроджується, хоч і дорогою для нас ціною. І наші випускники є серед тих, хто героїчно віддав своє життя за Державу, і хто з честю і мужністю сьогодні й далі бореться за Незалежність. Ось ці дві Книги й розповідають нам про це.
Так, Указом Президента України № 890 від 21 листопада 2014 року Золотою зіркою (думаю, що вже б мав бути Золотий Тризуб) посмертно нагороджено нашого випускника Устима Голоднюка («Голуба каска»), який загинув 20 лютого на Майдані. Йому присвоєно звання Героя України.
Водночас за час проведення АТО загинули випускники різних років: підполковник Віктор Новіцький, капітан Олександр Петрищук, капітан Тарас Карпа, старший лейтенант Андрій Родич, старший лейтенант Назар Пасельський, лейтенант Юрій Думанський, молодший лейтенант Ігор Балабоскін, солдат Шайнога Микола та прапорщик Федір Ухарський. Його називали Федя, він з Одещини, круглий сирота… Пригадую, як прийшов подавати на вступ документи, зайшов до мене в кабінет і показує свої руки: «Я збираю ягоди в лісі і продаю їх, щоб жити…». Після ліцею він вчився в Одесі на десантному факультеті, але не закінчив Академію, став прапорщиком і загинув в зоні АТО.
Загалом державні нагороди отримали більше як 60 осіб. До слова, наш випускник, командир батареї Костянтин Коваль підбив дві бойові машини ворожої піхоти і полонив 10 російських десантників, які ніби-то заблукали на українській території. На превеликий жаль, не дуже звертають увагу на цей великий його подвиг. Сьогодні він живе в орендованій квартирі, у нього двоє дітей, досі капітан, досі командир батареї. Я звернувся до Комітету солдатських матерів, щоб якось відреагували на цю ситуацію. Пообіцяли, що підуть із цим питанням до міністра Оборони.
Також діти офіцерів нашого ліцею несуть службу в АТО. Це і син полковника Супрігана, котрий в перші дні був важко поранений, але тепер знову рветься на передову. Загалом у нашому ліцеї працює 5 офіцерів-вихователів, діти яких воювали або воюють в АТО. Власне, я переконаний, що мужність і героїзм наших випускників сформувались також і завдяки патріотичному вихованню, фізичному вишколу, які вони пройшли у нашому ліцеї.
(Додамо, що син полковника Романа Саляк Олег Саляк неодноразово брав участь в АТО).
