Neshchodavno Sekretar Rady natsionalnoi bezpeky ta oborony Oleksii Danilov svoimy slovamy vchynyv spravzhnii “bum” obhovoren v interneti shchodo mozhlyvoho perevedennia ukrainskoi movy z usim zvychnoi kyrylytsi na latynytsiu.
Foto: Depositphotos
Chomu zh nespodivano z’iavylas taka propozytsiia?
Varto pochaty z toho, shcho tsiu temu v Ukraini obhovoriuiut vzhe ne vpershe. Naprykintsi bereznia 2018 roku podibnu propozytsiiu vysunuv todishnii ministr zakordonnykh sprav Ukrainy Pavlo Klimkin. Vin zaklykav hromadskist pochaty obhovoriuvaty pytannia mozhlyvoho vykorystannia latynytsi odnochasno iz kyrylytseiu. Prote todi vidpovid vid Rady bula odna: “Tse pytannia sohodni ne na chasi”.
Pershyi zastupnyk Holovy Komitetu Verkhovnoi Rady Ukrainy z pytan nauky i osvity Oleksandr Spivakovskyi zaiavyv, shcho perekhid na latynskyi alfavit tiahne za soboiu velykyi shmat roboty v osvitnii sferi, adzhe treba perepysuvaty vsi pidruchnyky, metodychni posibnyky, tobto ves osvitnii material.
Lunala y dumka pro te, shcho takyi variant plavnoho perekhodu iz paralelnym vykorystanniam kyrylytsi ta latynytsi oznachatyme "faktychnu trymovnist v kraini — dvi ukrainski ta rosiiska". Todishnii holova Ukrainskoho instytutu natsionalnoi pamiati Volodymyr Viatrovych vvazhav, shcho ukraintsi otrymaiut prosto shche odnu liniiu rozriznennia, yaka niiak ne dopomozhe spilnomu rukhu do Yevropy, a zmina pysma mozhe vidihraty protylezhnu rol ta "posylyty rusyfikatsiiu", adzhe zvychna kyrylychna rosiiska dlia bahatokh (osoblyvo starshykh liudei) bude prostishoiu u vykorystanni, nizh neznaioma latynska ukrainska.
Zahalom za kyrylychnu abetku boriutsia vzhe kilka stolit. Varto lyshe zghadaty istoriiu.
Istoriia kyrylychnoi abetky
Ukrainski zemli minimum trychi led ne pereishly na latynsku abetku. Vpershe tsia tema bula opryliudnena u 1834-mu rotsi, koly u lvivskomu tyzhnevyku «Rozmaitości Lwowskie» halytskyi movoznavets ta etnohraf Yosyp Lozynskyi opublikuvav svii material pid nazvoiu "Pro vprovadzhennia polskoi azbuky v rusku pysemnist".
Prote neabyiakyi stosunok do tsoho mav i polskyi etnohraf, literator i polityk Vatslav Zeleskyi. Shche u 1833 rotsi vin vydav svoiu knyhu "Ruski ta polski pisni halytskoho narodu" (pol. «Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego»). Tse bula zbirka polskykh ta ukrainskykh narodnykh pisen. Prote naivazhlyvishe te, shcho pisni v nii buly nadrukovani z vykorystanniam polskykh liter.
U vstupi do knyhy vin takozh vyslovliuvav spodivannia, shcho nezabarom usi slovianski narody pereidut na latynku i pryiednaiutsia do yevropeiskoi literatury.
Yakshcho zvernutysia do znovu do teorii Lozynskoho, to same pid vplyvom V. Zaleskoho i slovenskoho movoznavtsia E. Kopitara vin zaproponuvav zaminu v ukrainskii movi «mertvoi» kyrylytsi na polskyi alfavit (abetsadlo). I dlia naochnoho perekonannia v dotsilnosti perekhodu na latynytsiu 1835 roku vin navit vydav svoiu etnohrafichnu pratsiu «Ruske vesillia» (orig. Ruskoje wesile), yaka bula nadrukovana latynskymy bukvamy. Prote propozytsiiu ne vzialy do uvahy.
Khocha tsia sproba pryzvela do tak zvanoi “Azbuchnoi viiny”, yaka tryvala z toho chasu ponad dva desiatky rokiv.
V 1859-mu rotsi vzhe cheskyi filoloh Yosyf Yirechek zaproponuvav zaprovadyty latynytsiu na vsikh ukrainskykh zemliakh, yaki perebuvaiut pid vladoiu Avstro-Uhorshchyni. Vin khotiv zaprovadyty v takyi sposib ukrainsku pysemnist, ale na osnovi cheskoho alfavitu. Odnak i tsia sproba tezh bula nevdaloiu.
Proty takoi reformy vystupyly yak moskofily, tak i ti intelihenty, yaki skhvalyly sam proiekt Yirecheka. Sered nykh - Yosyp Lozynskyi ta hreko-katolytskyi mytropolyt Lvova Spyrydon Lytvynovych, adzhe vony vvazhaly tsiu zminu politychnym ta kulturno shkidlyvym aktom dlia ukraintsiv.
Obhovorennia temy latynytsi v ukrainskii movi tryvalo duzhe dovho i ne zavzhdy publichno, ale toi fakt, shcho vona aktyvizuvala kulturne zhyttia Halychyny i stala vazhlyvoiu podiieiu v naukovomu i suspilno-politychnomu aspektakh, ye bezsumnivnym.
Oskilky Ukraina ne mala zhodnoho derzhavnoho statusu ni v KhIKh stolitti, ni na pochatku KhKh-ho, a abetku tak i ne bulo zatverdzheno, to kozhen vydatnyi myslytel vyrishyv vykorystovuvaty take pysmo yake yomu pidkhodylo. Tak, vlasnyi alfavit buv u Maksymovycha, Kulisha, navit toho zh Drahomanova.
Varto skazaty i pro te, shcho sproby perevesty ukrainske pysmo na latynytsiu buly y za chasiv Radianskoho Soiuzu. U 1920-kh rokakh tse proponuvaly zrobyty linhvist Mykola Sulyma ta pysmennyk Serhii Pylypenko.
Sohodennia
Yakshcho hovoryty pro sohodnishniu sytuatsiiu, to movnyi ombudsman Taras Kremin zaiavyv, shcho pytannia zastosuvannia kyrylytsi v ukrainskii literaturnii movi ne piddaietsia zhodnym sumnivam ani z filolohichnoi, ani z naukovoi, ani z politychnoi tochky zoru.
Vin vvazhaie, shcho zberezhennia ukrainskoho pysma ye zakhystom ukrainskoi movy ta zabezpechenniam funktsionuvannia yii yak derzhavnoi.
Na dumku Kremenia, zberezhennia kyrylychnoho alfavitu - tse pytannia zberezhennia tradytsii. Sered yoho arhumentiv - bezlich faktiv, naiholovnishym iz yakykh ye te, shcho naibilsha kilkist ukrainskykh tekstiv, doslidzhen, litopysna tradytsiia, starodruky ta ukrainski pisni napysani ukrainskoiu abetkoiu, tobto kyrylychnym shryftom.
Odnak ombudsman takozh zauvazhyv i naholosyv na tomu, shcho latynytsia chastkovo taky prysutnia v ukrainskomu prostori.
Detalnishe pro vplyv perekhodu na latynytsiu v istorychnomu konteksti zhurnalisty Hal-info pospilkuvalysia z movoznavtsem, folklorystom, doktorom filolohichnykh nauk LNU Yaroslavom Harasymom.
“Tse pytannia rozghliadaiut vzhe ne vpershe. Odnak yak u mynulomu stolitti, tak i v nash chas vony dovely svoiu nedotsilnist i nespromozhnist.
Ye pytannia: shcho same my peresliduiemo tsym? Yakshcho my khochemo dystantsiiuvatysia vid Rosii, shcho ye naivazhlyvishym arhumentom dlia deiakykh, to tse, yak na mene, duzhe dyvnyi sposib. Potribno prosto vyvchyty svoiu istoriiu i na kozhnomu krotsi predstavliaty yii takoiu, yakoiu vona ye, a ne takoiu, yakoiu poshyriuie yii Moskva, tse bude naikrashche. A vesty rozmovy pro te, shcho my blyzki do Rosii cherez kyrylytsiu cherez nashe zvychne pysmo, ye absoliutno bezpidstavnym i ne potribnym nam zaraz”, - komentuie Yaroslav Harasym.
Takozh vin naholosyv, shcho vazhlyvym chynnykom vidmovy vid latynytsi ye te, shcho vykorystannia tsiiei abetky niiak ne spryiatyme vidobrazhanniu zvukovoi systemy ukrainskoi movy, a natomist prosto viditne nashu istoriiu.
Yak zhe vplyne masshtabna zmina abetky na kulturnu skladovu derzhavy?
Pro tse zhurnalistam vdalos pohovoryty z dyrektorom Naukovoi biblioteky odnoho iz naistarishykh universytetiv Ukrainy - Lvivskoho natsionalnoho universytetu imeni Ivana Franka, doktorom istorychnykh nauk, Vasylem Kmetem.
Na yoho dumku, taki umohliadni idei spriamovani peredusim na niveliuvannia kulturnoho prostoru, yakyi isnuie zaraz mizh zakhidnoiu kulturoiu modelliu i skhidnoiu aziiskoiu, a takozh ye shche odnym krokom do buferyzatsii ukrainskoho prostoru.
“Chesno kazhuchy, ya ne duzhe rozumiiu lohiky i suti initsiatyvy, yaku proponuiut. Adzhe mova yde pro te, shcho stavytsia pid sumniv odyn iz vazhlyvykh elementiv tsyvilizatsiinoho rozvytku ukraintsiv. Tse ne pro yakis politychni rishennia, a pro kulturni protsesy, yaki rozvyvaiutsia za pevnoiu lohikoiu, vyznachaiutsia pevnoiu spetsyfikoiu, etnohenetychnymy tradytsiiamy i bahato chym inshym. My hovorymo pro te, shcho khochut zrobyty yakyis duzhe tsikavyi eksperyment.
Paradoks poliahaie v tomu, shcho initsiatoramy takykh zmin duzhe chasto staiut liudy, yaki maiut realni potreby z osmyslenniam i vyvchenniam nashoi ukrainskoi movy. Meni duzhe tsikavo slukhaty, yak vystupaiut initsiatory toho proiektu - ti khto realno v pryntsypi movoiu ne volodiiut. Tobto faktychno mova yde pro te, shchob yikhnii surzhyk poklasty na latynsku abetku”, - rozpoviv Kmet.
Za yoho slovamy, yakshcho ydetsia pro bibliotechnyi vymir, to, bez sumnivu, kliuchove pytannia tut - tse tekhnichnyi riven, a same zdatnist tekhnichno vidpovidaty suchasnym vymoham i zapytam.
“My bahato rokiv pratsiuiemo iz riznym prohramnym zabezpechenniam. My vyvchaly zakhidni konvertatsiini systemy, de mozhna zaity v kataloh i napysaty bud-iakoiu movoiu slovo i otrymaty rezultat poshukovyka zi vsima mozhlyvymy movamy i hrafikamy. Problema poliahaie tilky v tomu, shcho tekhnolohichno ukrainski resursy i ukrainski intehratory z ministerstv niiak ne spivdiiut z tiieiu modelliu, nas tam nemaie.
Suchasnyi riven tekhnichnoho rozvytku u sviti dozvoliaie zastosovuvaty usi neobkhidni konvertatsiini systemy dlia toho, shchob liudyna, yaka pyshe hretskoiu hrafikoiu, latynskoiu, yaponskoiu, kytaiskoiu chy bud-iakoiu inshoiu mohla pochuvaty sebe komfortno v movnomu prostori. Systema znakiv-dekoderiv nemaie nichoho spilnoho z tym, shcho pov’iazano z kulturnym i mentalnym rozvytkom pevnoho natsionalnoho etnichnoho sotsiumu.
A teper zghadaimo nash potochnyi riven i podumaimo, yakyi udar otrymaiut literatura, nauka, ti resursy, yaki sohodni funktsionuiut i vyzhyvaiut praktychno bez derzhavnoi pidtrymky, pislia otrymannia otakoho konkretnoho posylu z takym priorytetom”, - zaznachyv Vasyl Kmet.
Dumku pro te, shcho takyi perekhid khochut zrobyty dlia toho, shchob viddalytys vid Rosii, istoryka takozh spryimaie skeptychno.
“Osobysto dlia mene prosto smishno viddavaty rosiianam vse te, shcho nalezhyt nam tilky dlia toho, shchob buty inakshymy vid nykh.
I navit yakshcho my tse ne vykorystovuiemo, chomu my povynni usvidomleno pozbutysia tsoho? Navishcho utynaty pam’iat zamist toho, shchob yii rozvyvaty?
Hlobalnyi svit naibilshe tsinuie toho, khto zdatnyi sebe identyfikuvaty v nomu, ne rozmytysia, a same identyfikuvaty. Ya prosto ne bachu pidstav sohodni vziaty svoiu kulturu, tradytsiiu, svoiu istoriiu i podaruvaty pivnichno-skhidnomu susidovi.
Ukrainska kultura bula i ye tsilkom intehrovana v yevropeiskyi svit, tilky treba troshky vmity tse pobachyty. Kyrylytsia ne bula pereshkodoiu dlia nashykh predkiv, koly mova yshla pro spilni zakhody, boiovi dii chy kulturni proiekty. Tse duzhe shtuchno prydumanyi kontekst, yakyi nibyto vypravdovuietsia ekonomichnoiu dotsilnistiu, odnak tse nemaie nichoho spilnoho z tsym. Tse mozhe harantuvaty lyshe odne: podalshe pryshvydshennia marhinalizatsii, buferyzatsii toho kulturnoho prostoru, yakyi pevnym chynom ne vpysuietsia v kontekst myslennia pevnykh politychnykh proiektiv”, - naholosyv Vasyl Kmet.
Varto zaznachyty, shcho tsia dumka zbihaietsia iz bachenniam Hlavy Natsionalnoi komisii zi standartiv derzhavnoi movy Orysi Demskoi, yaka vvazhaie, shcho Ukraina ne perevodytyme derzhavnu movu na latynskyi alfavit, oskilky tse pryzvede do vtraty velykoho plasta ukrainskoi pysemnoi kultury.
Vona naholosyla, shcho naslidky takoho perekhodu matymut duzhe velyki kulturni vtraty, shcho ye neprypustymym.
Pobachymo, shcho zh bude dali...
Pidhotuvala Sofiia Yasin
* Транслітерація кириличного тексту здійснена відповідно до постанови Кабінету Міністраів України №55 від 27 січня 2010р "Про впорядкування транслітерації українського алфавіту латиницею ".
Незакінчена війна знову в ділі: кирилиця проти латиниці
Нещодавно Секретар Ради національної безпеки та оборони Олексій Данілов своїми словами вчинив справжній “бум” обговорень в інтернеті щодо можливого переведення української мови з усім звичної кирилиці на латиницю.
Чому ж несподівано з’явилась така пропозиція?
Варто почати з того, що цю тему в Україні обговорюють вже не вперше. Наприкінці березня 2018 року подібну пропозицію висунув тодішній міністр закордонних справ України Павло Клімкін. Він закликав громадськість почати обговорювати питання можливого використання латиниці одночасно із кирилицею. Проте тоді відповідь від Ради була одна: “Це питання сьогодні не на часі”.
Перший заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Олександр Співаковський заявив, що перехід на латинський алфавіт тягне за собою великий шмат роботи в освітній сфері, адже треба переписувати всі підручники, методичні посібники, тобто весь освітній матеріал.
Лунала й думка про те, що такий варіант плавного переходу із паралельним використанням кирилиці та латиниці означатиме "фактичну тримовність в країні — дві українські та російська". Тодішній голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович вважав, що українці отримають просто ще одну лінію розрізнення, яка ніяк не допоможе спільному руху до Європи, а зміна письма може відіграти протилежну роль та "посилити русифікацію", адже звична кирилична російська для багатьох (особливо старших людей) буде простішою у використанні, ніж незнайома латинська українська.
Загалом за кириличну абетку борються вже кілька століть. Варто лише згадати історію.
Історія кириличної абетки
Українські землі мінімум тричі ледь не перейшли на латинську абетку. Вперше ця тема була оприлюднена у 1834-му році, коли у львівському тижневику «Rozmaitości Lwowskie» галицький мовознавець та етнограф Йосип Лозинський опублікував свій матеріал під назвою "Про впровадження польської азбуки в руську писемність".
Проте неабиякий стосунок до цього мав і польський етнограф, літератор і політик Вацлав Зелеський. Ще у 1833 році він видав свою книгу "Руські та польські пісні галицького народу" (пол. «Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego»). Це була збірка польських та українських народних пісень. Проте найважливіше те, що пісні в ній були надруковані з використанням польських літер.
У вступі до книги він також висловлював сподівання, що незабаром усі слов'янські народи перейдуть на латинку і приєднаються до європейської літератури.
Якщо звернутися до знову до теорії Лозинського, то саме під впливом В. Залеського і словенського мовознавця Е. Копітара він запропонував заміну в українській мові «мертвої» кирилиці на польський алфавіт (абецадло). І для наочного переконання в доцільності переходу на латиницю 1835 року він навіть видав свою етнографічну працю «Руське весілля» (orig. Ruskoje wesile), яка була надрукована латинськими буквами. Проте пропозицію не взяли до уваги.
Хоча ця спроба призвела до так званої “Азбучної війни”, яка тривала з того часу понад два десятки років.
В 1859-му році вже чеський філолог Йосиф Їречек запропонував запровадити латиницю на всіх українських землях, які перебувають під владою Австро-Угорщині. Він хотів запровадити в такий спосіб українську писемність, але на основі чеського алфавіту. Однак і ця спроба теж була невдалою.
Проти такої реформи виступили як москофіли, так і ті інтелігенти, які схвалили сам проєкт Їречека. Серед них - Йосип Лозинський та греко-католицький митрополит Львова Спиридон Литвинович, адже вони вважали цю зміну політичним та культурно шкідливим актом для українців.
Обговорення теми латиниці в українській мові тривало дуже довго і не завжди публічно, але той факт, що вона активізувала культурне життя Галичини і стала важливою подією в науковому і суспільно-політичному аспектах, є безсумнівним.
Оскільки Україна не мала жодного державного статусу ні в ХІХ столітті, ні на початку ХХ-го, а абетку так і не було затверджено, то кожен видатний мислитель вирішив використовувати таке письмо яке йому підходило. Так, власний алфавіт був у Максимовича, Куліша, навіть того ж Драгоманова.
Варто сказати і про те, що спроби перевести українське письмо на латиницю були й за часів Радянського Союзу. У 1920-х роках це пропонували зробити лінгвіст Микола Сулима та письменник Сергій Пилипенко.
Сьогодення
Якщо говорити про сьогоднішню ситуацію, то мовний омбудсман Тарас Кремінь заявив, що питання застосування кирилиці в українській літературній мові не піддається жодним сумнівам ані з філологічної, ані з наукової, ані з політичної точки зору.
Він вважає, що збереження українського письма є захистом української мови та забезпеченням функціонування її як державної.
На думку Кременя, збереження кириличного алфавіту - це питання збереження традицій. Серед його аргументів - безліч фактів, найголовнішим із яких є те, що найбільша кількість українських текстів, досліджень, літописна традиція, стародруки та українські пісні написані українською абеткою, тобто кириличним шрифтом.
Однак омбудсман також зауважив і наголосив на тому, що латиниця частково таки присутня в українському просторі.
Детальніше про вплив переходу на латиницю в історичному контексті журналісти Гал-інфо поспілкувалися з мовознавцем, фольклористом, доктором філологічних наук ЛНУ Ярославом Гарасимом.
“Це питання розглядають вже не вперше. Однак як у минулому столітті, так і в наш час вони довели свою недоцільність і неспроможність.
Є питання: що саме ми переслідуємо цим? Якщо ми хочемо дистанціюватися від Росії, що є найважливішим аргументом для деяких, то це, як на мене, дуже дивний спосіб. Потрібно просто вивчити свою історію і на кожному кроці представляти її такою, якою вона є, а не такою, якою поширює її Москва, це буде найкраще. А вести розмови про те, що ми близькі до Росії через кирилицю через наше звичне письмо, є абсолютно безпідставним і не потрібним нам зараз”, - коментує Ярослав Гарасим.
Також він наголосив, що важливим чинником відмови від латиниці є те, що використання цієї абетки ніяк не сприятиме відображанню звукової системи української мови, а натомість просто відітне нашу історію.
Як же вплине масштабна зміна абетки на культурну складову держави?
Про це журналістам вдалось поговорити з директором Наукової бібліотеки одного із найстаріших університетів України - Львівського національного університету імені Івана Франка, доктором історичних наук, Василем Кметем.
На його думку, такі умоглядні ідеї спрямовані передусім на нівелювання культурного простору, який існує зараз між західною культурою моделлю і східною азійською, а також є ще одним кроком до буферизації українського простору.
“Чесно кажучи, я не дуже розумію логіки і суті ініціативи, яку пропонують. Адже мова йде про те, що ставиться під сумнів один із важливих елементів цивілізаційного розвитку українців. Це не про якісь політичні рішення, а про культурні процеси, які розвиваються за певною логікою, визначаються певною специфікою, етногенетичними традиціями і багато чим іншим. Ми говоримо про те, що хочуть зробити якийсь дуже цікавий експеримент.
Парадокс полягає в тому, що ініціаторами таких змін дуже часто стають люди, які мають реальні потреби з осмисленням і вивченням нашої української мови. Мені дуже цікаво слухати, як виступають ініціатори того проєкту - ті хто реально в принципі мовою не володіють. Тобто фактично мова йде про те, щоб їхній суржик покласти на латинську абетку”, - розповів Кметь.
За його словами, якщо йдеться про бібліотечний вимір, то, без сумніву, ключове питання тут - це технічний рівень, а саме здатність технічно відповідати сучасним вимогам і запитам.
“Ми багато років працюємо із різним програмним забезпеченням. Ми вивчали західні конвертаційні системи, де можна зайти в каталог і написати будь-якою мовою слово і отримати результат пошуковика зі всіма можливими мовами і графіками. Проблема полягає тільки в тому, що технологічно українські ресурси і українські інтегратори з міністерств ніяк не співдіють з тією моделлю, нас там немає.
Сучасний рівень технічного розвитку у світі дозволяє застосовувати усі необхідні конвертаційні системи для того, щоб людина, яка пише грецькою графікою, латинською, японською, китайською чи будь-якою іншою могла почувати себе комфортно в мовному просторі. Система знаків-декодерів немає нічого спільного з тим, що пов’язано з культурним і ментальним розвитком певного національного етнічного соціуму.
А тепер згадаймо наш поточний рівень і подумаймо, який удар отримають література, наука, ті ресурси, які сьогодні функціонують і виживають практично без державної підтримки, після отримання отакого конкретного посилу з таким пріоритетом”, - зазначив Василь Кметь.
Думку про те, що такий перехід хочуть зробити для того, щоб віддалитись від Росії, історика також сприймає скептично.
“Особисто для мене просто смішно віддавати росіянам все те, що належить нам тільки для того, щоб бути інакшими від них.
І навіть якщо ми це не використовуємо, чому ми повинні усвідомлено позбутися цього? Навіщо утинати пам’ять замість того, щоб її розвивати?
Глобальний світ найбільше цінує того, хто здатний себе ідентифікувати в ньому, не розмитися, а саме ідентифікувати. Я просто не бачу підстав сьогодні взяти свою культуру, традицію, свою історію і подарувати північно-східному сусідові.
Українська культура була і є цілком інтегрована в європейський світ, тільки треба трошки вміти це побачити. Кирилиця не була перешкодою для наших предків, коли мова йшла про спільні заходи, бойові дії чи культурні проєкти. Це дуже штучно придуманий контекст, який нібито виправдовується економічною доцільністю, однак це немає нічого спільного з цим. Це може гарантувати лише одне: подальше пришвидшення маргіналізації, буферизації того культурного простору, який певним чином не вписується в контекст мислення певних політичних проєктів”, - наголосив Василь Кметь.
Варто зазначити, що ця думка збігається із баченням Глави Національної комісії зі стандартів державної мови Орисі Демської, яка вважає, що Україна не переводитиме державну мову на латинський алфавіт, оскільки це призведе до втрати великого пласта української писемної культури.
Вона наголосила, що наслідки такого переходу матимуть дуже великі культурні втрати, що є неприпустимим.
Побачимо, що ж буде далі...
Підготувала Софія Ясінь
