Про те, чи можна говорити у часі війни про демобілізацію, чим вона відрізняється від ротації та хто несе відповідальність за механізми мобілізації, розмовляли з військовим експертом, полковником запасу ЗСУ Олександром Поронюком.
Поки до торгових центрів та спортивних залів у пошуках ухилянтів заглядають працівники ТЦК, уряд готує зміни до Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу”. За словами народного депутата від фракції “Європейська Солідарність” Олексія Гончаренка, майбутній закон повинен закріпити право військовослужбовців на демобілізацію після 18 місяців служби. Таке право також мають отримати: “військовослужбовці з інвалідністю 1 та 2 групи; ті, хто повернувся з полону; військовослужбовці, які є усиновлювачі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти- сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати таке утримання”.
Проте слід звернути увагу, що політики, громадські діячі та журналісти неодноразово помиляються, коли говорять про право демобілізації у часі війни. Натомість сьогодні для військовослужбовців можливою є ротація.
“Про демобілізацію ми можемо говорити виключно тоді, коли буде в нас перемога і ми завершимо війну. Тоді техніка заводиться в пункти постійної дислокації військових частин та підрозділів, солдати її обслуговують і поетапно звільняються з лав Збройних Сил України, інших військових формувань”, - пояснює військовий експерт Олександр Поронюк.
У чинному Законі України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” визначено термін поняття “демобілізація”. “Комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу”, - таким є визначення демобілізації.
Натомість ротація - це послідовна, регулярна заміна особового складу, що виконує бойове завдання, на інших військовослужбовців. Олександр Поронюк пояснює, що держава повинна сформувати такий комплект: ті, хто перебуває безпосередньо на лінії фронту, ті, хто в резерві, і ті, хто в глибокому тилу. “І от відбувся певний етап - 3 місяці, наприклад, або пів року - повинні вивести той підрозділ, а на їхнє місце повинні стати ті, що стояли позаду, і ті підтягуються. Це ідеальний порядок, який називається ротація”, - зазначає військовий експерт.
На початку війни у 2014 році ротація була більш можливою для проведення, адже ще не було такого загострення військових дій. З початком повномасштабної війни з росією у 2022 році багато частин, які готувалися до заміни на позиціях, цього не зробили через стрімке загострення бойових зіткнень з російськими окупантами. “Зараз в рази піднялась кількість вогневих уражень, бойових зіткнень щодо того, як було до 2022 року, і тому про такі ротації зараз дуже дуже складно вести мову”, - пояснює Олександр Поронюк.
Водночас питання механізмів ротації та її законодавчої визначеності залишається гострою проблемою для українців. Адже військовослужбовці не повинні залишатись в окопах роками. Для тих, хто тривалий час перебуває на фронті, також важливо проводити час із родиною, відпочивати, відновлювати сили.
Нагадаємо, що 8 грудня на Майдан Незалежності у Києві вчетверте сім’ї військовослужбовців вийшли на пікети з вимогою демобілізації своїх рідних, які перебувають на фронті. Раніше, у листопаді, люди збирались на мирні акції у Полтаві, Тернополі, Житомирі, Львові та інших українських містах.
Проведення ротації, на думку Олександра Поронюка, можливе лише за умови проведення якісної мобілізації. У першу чергу, відповідальність за ці механізми лягає на органи влади та ТЦК.
“Питання мобілізації - це не сьогоднішнє і не вчорашнє питання. Це питання є в основному Законі України - в Конституції, де написано, що за національну безпеку відповідає держава. Тобто люди, які приходять до вищих органів влади: Верховної Ради, Офісу Президента, Міністерств, силових структур, обласних структур, органів самоврядування, - вони всі несуть персональну відповідальність за мобілізацію. Основа вимога держави, суспільства зрештою, у тому, щоб ми мали мінімальні втрати на війні і максимальний ефект від використання Збройних Сил і інших військових формувань. І це основне завдання вищого військового та політичного керівництва”, - зазначає експерт.
Водночас українці повинні самостійно усвідомлювати свій громадянський обов’язок та бути готовими до боротьби з російськими окупантами. Неоднозначною є позиція громадськості щодо масових рейдів ТЦК проти ухилянтів у громадських місцях. Олександр Поронюк звертає увагу на те, що всі забувають про існування Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, а також про обов'язок кожного громадянина чоловічої статі, коли оголошений воєнний стан, - зайти у свій територіальний центр комплектування.
“Ми повинні розуміти, що від того, наскільки ми будемо дієздатні, наскільки ми будемо готові захищатися і перемагати російських агресорів, настільки у нас будуть перспективи незалежної процвітаючої держави”, - додає військовий експерт.
Спілкувалась Марія Твардовська
