Працівники Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» вивчають підшивки видання «Gazeta Lwowska» за 1941 та 1942 роки, які їм для опрацювання передали працівники архіву Управління СБ України у Львівській області.
Про що писало офіційне щоденне друковане видання «Gazeta Lwowska» в період німецької окупації Львова в коментарі Гал-інфо розповіла наукова працівниця Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», доктор гуманітарних наук Олеся Ісаюк.
«Gazeta Lwowska» виходила щодня та мала один розворот.
За словами дослідниці, це не перше її ознайомлення з пресою воєнного часу.
«Раніше я вже переглядала україномовну та польськомовну періодику періоду німецької окупації. Це те джерело, яке містить дуже багато інформації та показує окупаційний період з незвичної точки зору», - сказала Олеся Ісаюк.
Як жартували в окупованому Львові. Карикатури 1941-42 років
Підшивка 1941 року розпочинається із випуску за 10 серпня. Тоді Галичина тільки увійшла до складу генерального губернаторства. Попередніх номерів від 1 серпня у цій підшивці нема. Розпочинається підшивка із святкового недільного видання.
«Вже з першої газети видно суттєве пропагандистське навантаження. Ми маємо можливість порівняти стиль двох тоталітаризмів – радянського і нацистського. У якісь мірі це фактично воєнна хроніка очима газети, яку видавали в окупації. Це пропаганда у відповідному стилі. Все дотичне до Радянського Союзу зображується у протиставленні – освічена Європа і дикий Схід. З іншого боку, помітна німецька прискіпливість до фактів. Тут багато дат, географії, подаються детальні карти та фото з фронту», - зазначила Олеся Ісаюк.
В першій же газеті розміщене фото сина Сталіна Якова Джугашвіллі, який потрапив у полон.
«Власне, як не дивно, але, паралельно із центральними газетами, «Gazeta Lwowska» була однією із перших, де це фото з’явилося у відкритому доступі, про що свідчить хронологія», - підкреслила Олеся Ісаюк.
За словами дослідниці, гасла пропаганди, як радянської, так і нацистської, вони ідентичні: Ми лицарі світла, довкола одні вороги. Вперед до перемоги за будь-яку ціну!
«У цих газетах часто трапляються традиційні для польської та української преси передруки літературних творів. Це, зазвичай, написані на побутові теми повісті, історичні екскурси. Бачимо, наприклад, історію маршу на Москву», - зазначила Олеся Ісаюк.
Окрему шпальту займали приватні оголошення, де можна знайти геть усе.
«Також були урядові оголошення. Це має цінність, бо дозволяє реконструювати у який спосіб поступово розширювалися репресії проти євреїв, які переросли у Голокост. Як їх поступово обмежували, потім заганяли в гетто і, зрештою, вбивали.
Є оголошення, що євреям не можна купувати на ринку до 10 год. ранку. Справа у тому, що продуктові ринки починали працювати з 5 ранку, щоб мешканці могли купити свіжу їжу. Однак в 10 год. на цих ринках вже нічого не було, і селяни поспішали додому. Саме селяни з навколишніх сіл були основними продавцями на таких торговицях у місті. Це не просто дискримінаційний акт. Якщо замислитись, то це позбавлення частини міського населення доступу до свіжої та якісної їжі», - наголосила Олеся Ісаюк.
Також в газеті часто зустрічаються оголошення у стилі «подайте вістку».
«Особливо їх багато було на початку липня 1941 року, коли всі шукали раніше арештованих чи мобілізованих родичів. Пошук рідних людей і надія на те, що вони живі, - тоді це було пріоритетним питання, яке турбувало мешканців Львова», - зазначила дослідниця.
Олеся Ісаюк звернула увагу на статті про виявлення захоронень в околицях Києва.
«Траплялося так, що часто нацистські війська під час наступу натрапляли на сліди масових захоронень чи просто знаходили залишені тіла розстріляних людей. Тут маємо зразок публікації про щось подібне», - пояснила Олеся Ісаюк.
Фактично, у кожному випуску газети є ціла серія ілюстрацій на воєнну тему.
«У чому різниця між сучасною пресою та тогочасною? Нині цінують оперативність та інформативність. З огляду на ритм сучасного життя журналістам не залишається часу на стилістичну чи художню обробку тексту. Тоді ж було інакше. Навряд чи сьогодні редактори пропустили б такі заголовки. Наприклад, «Затираються сліди воєнної завірюхи в нашому місті». Відчувається поетичність заголовку. У той час від журналіста реально вимагали літературних здібностей», - сказала вона.
Окрім того, часто публікувалися детальні карти із лінією фронту. В матеріалі подавали пояснення про те, що відбувається на воєнних фронтах.
Також в газеті є колонка «Вільна трибуна».
«В задумі цю рубрику віддавали охочим виступити, наповнювалася вона з листів до редакції. Насправді ж її часто використовували з метою видати за «голос народу» потрібну інформацію», - пояснила Олеся Ісаюк.
На перших шпальтах друкували інформацію про поразки Червоної армії. Наприклад, стаття «Чорний день радянської авіації. 27 літаків збили німецькі, угорські та італійські льотчики».
Інформація за серпень 1941 року про введення нових окупаційних грошей, на заміну радянським.
Про самого Адольфа Гітлера писали у газеті мало. Стаття про нього з’явилася у випуску за 2 жовтня 1941 року, а передувала їй стаття у номері за 1 серпня того ж року.
«Усе пізнається у порівнянні. Справді, цікаво подивитися на тогочасну радянську періодику і порівняти, як часто там з’являлися вожді», - зазначила дослідниця.
Вона звернула увагу на цікаву новину опубліковану на першій шпальті про те, що у радянських парашутистів знайшли ампули з тифом.
«Це страшна воєнна хвороба. На той час до сучасного рівня гігієни було далеко. Вакцина проти тифу була дорога, тому це було дуже серйозною пересторогою, бо тиф – це була страшна загроза. Німецька пропаганда намагалися показати радянських агентів, що вони родом з пекла. Тому для людей того часу, це було, як нині скандал із сибірською язвою. Це діяло на людей ідентично», - пояснила Олеся Ісаюк.
У газеті не було дуже багато реклами. Однак вона мала цікаві маркетингові ходи.
«Є ціла серія публікацій про наступ на Москву. Бачимо повідомлення від 13 жовтня 1941 року: «Велика кількість військовополених та воєнної здобичі перед остаточним знищенням Совєтів». Є також публікація за 22 жовтня 1941 року про здобуття Сталіно, це сучасний Донецьк», - наголосила Олеся Ісаюк.
Окрім того, на першій шпальті також була інформація про те, що «великий муфтій Єрусалиму, незламний борець за визволення арабів, за голову якого англійці призначили високу плату, знайшов безпечний захист у Південній Італії».
«Окремої уваги заслуговує публікація «Сталін спадкоємець царизму». Один із улюблених сюжетів пропаганди, який подавав сталінізм, як черговий етап розвитку російського імперіалізму. Це робили для того, щоб зіграти на почуттях народів, які потерпали від російської імперії та Радянського Союзу», - сказала дослідниця.
9 грудня 1941 року ціла передовиця газети була присвячена статті «Тихий океан у полум’ї війни».
Також є публікації про спробу висадки в Криму у березні 1942 року.
Заслуговує на згадку святковий Великодній випуск 1942 року. Тут на передовиці опублікували великодній кант з XVІІ ст.
Фото радісного німецького солдата із термометром сповіщає: «Нарешті вище від нуля».
«Це про східноєвропейську зиму та про те, як її переживала німецька армія», - пояснила Олеся Ісаюк.
Також у 1942 році з’явилася стаття, присвячена моді у воєнний час: «Як вдягнутися модно і практично». На той час вже йшлося більше про практично. Бо мода у тодітоді зводи до комбінування, перешивання та дошивання речей. В газеті бачимо модні силуети».
Ще одна публікація про Адольфа Гітлера з’явилася на шпальтах «Gazeta Lwowska» за 28 квітня 1942 року. Це передрук його промови перед Рейхстагом.
Окрім того, публікували і матеріали про Беніто Муссоліні.
«У цих газетах є уся хронологія подій, але викладена через призму німецької пропаганди. Зустрічаємо детальну інформацію про бої під Харковом із описом втрат радянської армії. Також є виклад події на інших фронтах: про наступ на Єгипет, про успіх операцій у Африці», - зазначила дослідниця.
Цікавою є публікація про норми їжі, яку видавали у Львові за талонами.
«Варто розуміти, що викрадення, а потім повернення за оплату талонів на їжу було популярним злочинним бізнесом в окупованому Львові», - додала Олеся Ісаюк.
«Преса – це, фактично, дзеркало окупаційного життя і різних його проявів. Це газета урядова. Вона мала основні свої завдання: інформувати населення про офіційні документи, про важливі події у місті, було джерелом приватних оголошень», - зазначила Олеся Ісаюк.
