Слухай онлайн
Cуспільство

Розвиток Львова: тотальна забудова чи світові тенденції?

Про останні світові тенденції та перспективи забудови Львова Гал-інфо поспілкувалось з головним архітектором міста Антоном Коломєйцевим.

Антоне, у львів'ян часто побутує думка, що головний архітектор, це саме та людина яка забудовує місто, ріже дерева, планує смуги для транспорту? Можете якось розставити тут акценти?

Це посада, яка передбачає різноманітну діяльність в різних напрямках. Це з однієї сторони людина, робота якої спрямована на розвиток і зміни, в тому числі і на нову забудову. З іншої сторони, на стільки ж важливими є і питання збереження, наприклад, комфорту мешканців, які живуть поруч з новою забудовою, характеру цінного середовища і т.д. Це така позиція часом між молотом і ковадлом. Успіхом завжди є вихід на позиції консенсусу, порозуміння і взаємовиграшних здобутків.

З точки зору законодавства, це посада, яка є сильно урізана в правах. І навіть ті параметри містобудівних умов та обмежень, які готує управління архітектури, є дуже вичерпними і зводяться до відсотка забудови, максимальної висоти будівлі і щільності населення. Хоча це все є дуже умовні речі, якщо спробувати їх порахувати на практиці.

Раніше цих показників було значно більше. Ще давніше головні архітектори брали участь у прийомі об'єктів у експлуатацію, це була зовсім інша історія. Але на сьогодні маємо інші умови в яких і працюємо.

Загалом робота на 90% це спілкування: спілкування з іншими підрозділами ЛМР, спілкування з мешканцями, яких турбує будівництво поруч, людьми, які мають якісь цікаві ідеї до втілення у місті, спілкування з підприємцями, які ведуть свою діяльність в тимчасових спорудах, з забудовниками, яких в першу чергу цікавить бізнес складова, але вони розуміють, що потрібно знайти формат, який буде відповідати і законодавству і здоровому глузду. Це також спілкування з архітекторами, які втілюють ідеї бізнесу в архітектурні форми, які інколи є відповідальним і не обіцяють замовникам надмірні площі, а інколи йдуть за апетитами ринку і тільки їх посилюють. Дуже часто спілкування зі всіма сторонами приводить до занурення у деталі. Законодавство та норми передбачають, що забудову однієї і тієї ж площі можна зробити у різний спосіб, один варіант буде жахливим, а інший прекрасним. Діалог та пошук ідеального варіанту з точки зору архітектури та містобудування інколи також є роботою головного архітектора. Але це часто тільки тоді, коли є готовність з боку умовного забудовника, архітектора проекту, інших учасників процесу. Таким чином вдалось протягом року «врятувати» кілька крупних об’єктів, які на початку вводили мене в стан депресії, а після переосмислення надихають на нові багатогодинні дискусії про принципи і цінності.

Тобто головний архітектор міста це такий посередник, який максимально наближає бажання забудовників до нормативів та комфорту мешканців? Шукає баланс?

Насправді, нове будівництво часто розглядають, як те що протирічить комформу містян, як те що всім завдає незручностей. Візьмемо для прикладу житлову забудову. Нові помешкання купують не тільки люди з інших міст. В переважній більшості його купують самі львів'яни, які ніколи не мали власного житла або ж ті, хто покращують свої житлові умови.

Будь яке нове будівництво це так само нові можливості, розкриття потенціалів, збільшення добробуту мешканців. Я б не протиставляв власне будівництво і комфорт, навпаки - це дві речі які мають йти в парі. Будь яке нове будівництво має покращувати умови того, що маємо сьогодні.

Ми колись з моїм віденським колегою Андреасом Гофером спілкувались зі студентами Віденської політехніки, консультували їх, і один зі студентів запропонував замість історичної будівлі збудувати новий будинок. Професор зауважив: “В принципі немає проблем це все збудувати, але, чим ваша нова будівля є кращою ніж стара? Чи ми принесемо якісь нові якості в це середовище, які є важливішими за те що існує вже сьогодні?”. Це питання я собі постійно ставлю. І відповідь не завжди є очевидною, а аспектів у кожному окремому випадку є десятки.

Це не є проблема розвивати аби розвивати, зберігати аби зберігати. А питання в тому, чи ми покращимо за рахунок певної нової забудови життя в місті? І якщо нове будівництво дає можливість з одного боку зберегти архітектурно-урбаністичний характер міста, а з іншого молоді отримати першу домівку, чи бізнесу отримати певні площі для розширення діяльності, то ми даємо новий поштовх для цілого міста.

Чи може в місті, якимось чином з’явитись будівля про яку не знає головний архітектор?

Не може. Це буде незаконна будівля, чи самочинне будівництво. На жаль, таке трапляється. Навіть дрібні будівельні паспорти я підписую. Тому будівлі, погоджені належним чином мені відомі.

Але є ще поняття відхилення від первісних намірів того як виглядають погоджені будівлі. Часто це вводить в стан шоку. Коли ти бачиш об’єкт на який видавались містобудівні умови на зовсім інші наміри, а забудовники у співпраці з архітекторами перевернули все з ніг на голову. Воно навіть відповідає показникам, але не відповідає представленим візуалізаціям, об’ємам, ряду інших аспектів.

Зараз ми знайшли різні механізми як з цим боротись. Зокрема, підписуються гарантійні листи про наміри про те, що задекларовано на початку має послідовно і реалізовуватись. Не може об’єкт докорінно змінитись. І той підприємець, який брав містобудівні умови, несе відповідальність за це.

У Львові побутує думка, що варто припинити забудову міста, або перенести її за межі і розвивати Львів в ширину. Чи має така думка підґрунтя?

По-перше варто звернутись до хартії ООН Хабітат (хартія присвячується умовам проживання в населених пунктах, - ред.). Раз в кілька років проводять спеціальні конференції на яких присутні мери міст, архітектори, ін., і формують загальносвітову політику по розвитку міст. Це якраз стосується моделей розвитку міст.

Останній раз така хартія видавалась 2-3 роки назад. В різних країнах є різна специфіка розвитку, але є спільний знаменник для всіх, який стосується якості світового життя, екології, тощо. І основним постулатом є саме компактний розвиток міст.

Це те що урбаністи називають містом коротких відстаней?

Так, в тому числі і це. Адже чим компактніше ми живемо, тим менше є необхідність використовувати той самий автомобіль. Коли радіус міста є більшим за 4-5 кілометри, то це вже є автомобільне місто. Є необхідність використовувати автомобіль, або необхідна розвинута система метро.

Місто такого масштабу, як Львів, це чудове компактне місто. Це прекрасна трамвайно-тролейбусна мережа з потенціалом розвитку, це можливість також послуговуватись велосипедом або ж йти пішки. Ми можемо розвивати місто саме таким чином і бути успішними. Якщо ж ми підемо в ширину, збудуємо місто широке, але малоефективне з точки зору землекористування, то інфраструктура для такого міста буде просто фінансово непідйомною. Люди будуть активніше використовувати індивідуальний транспорт як безальтернативний. Задоволення таких потреб це – утопія, тому це шлях в нікуди.

А є можливість уникнення заторів?

Насправді, затори вони існують у різних містах. Інше питання чи є альтернатива, якою можна скористатись і приїхати швидше ніж автомобіль. Питання не в тому, чи я можу їхати автомобілем без корків, питання в альтернативі: чи я можу в будь який спосіб їхати швидше, в межах півгодини проїхати з одного кінця міста в інший. І це добре, що в нас з'являються виділені та відокремлені смуги для громадського транспорту. Поза зентром міста громадський транспорт повинен мати пріоритет, а на вузьких вулицях центральної частини він має домінувати.

Якщо повернутись до питання розширення міста чи його компактного розвитку, то “Місто коротких відстаней” це один з аспектів. Інший аспект це збереження земель сільськогосподарського призначення від забудови, цінних природніх середовищ. Нам потрібно припинити дивитись на поля навколо міста і думти: а чому б їх не забудувати? Успішні держави давно вже не мислять такими категоріями. Майбутнє саме в тому, щоб максимально раціоналізувати нашу поведінку щодо простору. Чим більш компактною є забудова, тим вона ефективніша, тим менше становить загроз зокрема для екології.

Але чи не зупиняємо ми місто в розвитку таким обмеженням? Не можна безкінечно ущільнювати місто?

Зараз ми маємо близько 750 тисяч мешканців і 182 км. квадратних площі. Але, якщо взяти для прикладу Відень, який вже з десять років визнається найкомфортнішим містом світу, то з точки зору щільності мешканців там показник значно вищий. У Відні на 1 кв.км. припадає 4600 мешканців та мешканок, у Львові це менше ніж 4000. Але не це нійбільге вражає. Щільнісь забудови міста там в рази більша ніж у нас. Тільки вдумайтесь в цифри. В них на одного мешканця припадає 42 м.кв житла, у Львові це 21 метр житла. Якщо змоделювати на Львів, то виходить, що в них вдвічі більше будинків. І це тілдьки житло. А ще в межі міста входить з одного боку річка Дунай і масив Віденського Лісу, а з іншого палацові комплекси, штаб-квартира ООН, і безліч офісних осередків і площ. Одним словом, щільність забудови, що припадає на один квадратний кілометр значно більша за львівську.

Якщо порівняти це все, то ми зрозуміємо одну істину - в них ефективніше використовується площа. При тому, що там залишаються і зелені зоні і подвіря. І нова забудова, там не є менш щільною ніж у Львові. Але стандарти українські і австрійські щодо створення комфорту в таких міських середовищах є відмінними.

Стандарти, до яких ми поступово приходимо у Львові, а львівські об'єкти часто беруть призи на різних архітектурних конкурсах, ведуть до того, що самі будівлі не є “окупантами” простору. Це будівлі, які формують міські простори. І шістнадцятиповерхова забудова з величезним подвір'ям є гірша ніж семиповерхова, де будинки стоять щільніше один до одного, де пляма забудови є більшою, але ці дворики є гуманними за своїми пропорціями, в них людина не відчуває себе загубленою. Це дворики без машин, озеленені, безпечні.

Який на вашу думку є ресурс міста Львова для продовження саме такого типу розвитку забудови та укрупнення?

По суті ми бачимо, що показники забудови у нас не є високими. Є можливість переосмислювати використання територій і шукати внутрішні ресурси для розвитку. Це не екстенсивна, а інтенсивна модель. Саме така, які і в більшості західноєвропейських міст. Але забудова має бути комплексною і комфортною. І, до речі, набагато мудріше вкладати кошти в існуючу інфраструктуру і посилювати її, аніж будувати міста «в полях».

Як ви вважаєте, чи можливо змінити сам підхід до забудови. Чи не варто спробувати перебудовувати або зводити нові будівлі замість старих ? Зокрема в нас є цілі квартали хрущівок? В них і терміни експлуатації закінчуються.

Терміни це досить умовна річ. Часто дуже спекулятивна. В більшості таких будинків є нормальний технічний стан. Інша справа, що потрібно проводити санацію. Для цього є різні програми, які успішно працюють у Львові, зокрема “теплий кредит”. Також є питання встановлення ліфтів в таких будинках.

Хочу сказати, що приклади такої трансформації цілих територій є. Є досить успішні приклади, зокрема в Німеччині. Потрібно враховувати норми житла про що я вже говорив. На одного німця припадає приблизно 40 м.кв житлової площі, тому вони припинили ремонтувати будівлі 60-70 років, а почали зносити їх і будувати нові. Тому, що площі такі як там є, 35 м.кв для однієї людини, вже не відповідають їх потребам.

Cанація та надбудова крупнопанельного будинку у місті Магдебург

Але в них є також прекрасні зразки модернізації. Це може чудово працювати для нас. До будинків доставляються ліфти, переплановуються квартири, навіть може знижуватися висотність будинку.

Є такий екологічний підхід Reduce, Reuse, Recycle (скоротити споживання, повторно використовувати, переробляти, - ред.) і якщо так відноситись до забудови, то необхідно максимально використати все те, що вже збудоване. Адже зносити цілі райони і будувати щось нове, це величезні енергетичні втрати, яких у світі сьогодення потрібно уникати.

Також варто врахувати, що у нас люди досить рідко змінюють житло. Є вже сформовані спільноти, мешканці добре комунікують між собою, люди свій простір сприймають досить чутливо і ми кожен раз, навіть з новим будівництвом близько до цих районів, намагаємось максимально знайти точки дотику щоб не зашкодити існуючому житловому середовищу.

Приклад реконструкції будівлі за рахунок добудови балконів.

Також потрібно враховувати правові механізми для таких рішень. У нас це дуже складний процес.

Наприклад у німців в містах до 80 % людей не має власного житла, а орендує його. Вони платять ренту в розрахунку на те, що власник акумулює кошти на реновацію житла, заміну вікон, встановлення ліфтів, і т.д. І загалом це питання не архітектурне, воно більше юридичне і правове. В наших реаліях, ми можемо говорити про будь-які фантазії, зокрема і про знесення хрущовок, але вважаю, що воно не є можливим зокрема з юридичної точки зору, а ще не є наразі потрібним. Те над чим маємо працювати – це модернізація. І головне модернізація не тільки будинку, а й простору між будинками. Місто вже зреалізувало ряд подібних перетворень внутрішньоквартальних просторів, для прикладу простір позаду першої у Львові дев’ятиповерхівки на вул. Виговського. З правової точки зору форма ОСББ також дозволяє досягнути важливих змін, можна також думати про залучення інвестицій на взаємовигідних умовах.

Приклад реконструкції будівлі з міста Ляйнефельде.

Що на вашу думку сучасний Львів в плані архітектури? Чи мають шанс увійти в історію його нова архітектура?

Архітектурно-містобудівні процеси міста є досить тривалими. Для того щоб побачити ефект від якоїсь політики треба зачекати. Ми зараз частково вже маємо наслідки тої будівельної політики яка почалась 5-6 років тому і вони є позитивними.

Зараз ми маємо феномен нового значно якіснішого житла, будівлі такого типу ніколи не були найбільш акцентними в загальному середовищі, але вони не менш важливі за визначні громадські будівлі, адже це є середовище де мешканці безпосередньо проводять найбільше часу. І це житло за останні 5 років значно покращилось у стандартах.

У Львові, на мою думку, архітектура фонова, а саме будівлі, що формує комфортні вулиці, площі, дворики, є навіть важливішою ніж акцентні будівлі тієї ж опери, ратуші, музею. Хоча в архітектурному путівнику ми будемо мати музей - архітектор, театр - архітектор і т.д. Але рядова забудова це 90% і це та якість середовища в якому ми мешкаємо. Про якість такої нової архітектури маємо думати перш за все.

Більше того, акцентні будівлі це, як називають англійці, - space occupier, - окупант простору. А рядові будівлі це - space definer, - те що визначає простір. Ви можете зробити неймовірно велику площу, але вона буде гіршою ніж маленька, де людина не буде почувати себе самотньою. Відповідно мудріше забудувати якусь площу ніж залишити її вільною коли вона не буде працювати. І це ціла наука роботи з будівлями, що формують простори.

Але зрештою у Львові є чудові акцентні нові будівлі. Наприклад центр Митрополита Андрея Шептицького, нова будівля аеропорту, добудовується новий храм авторства Маріо Ботти, з’являються нові зразкові сучасні школи, якісні готелі, офісні та комерційні будівлі, нового дихання набуває історична субстанція, наприклад, Фабрика Повидла на Підзамчі. Думаю, настав час видавати путівник по сучасній архітектурі Львова. Що важливо, у містіє і нові громадські простори, зокрема меморіал Героїв Небесної сотні, площа Двірцева, площа Митна, оновлений проспект Свободи, цілий ряд пішохідних вулиць.

Загалом всі будівельні процеси, які відбуваються останні 10 років, свідчать, що містові вдалося використати з максимальною користю потенціал економічних успіхів і досягнень. Сподіваюсь, що суспільно-економічний розвиток і надалі сприятиме розвитку збудованого середовища.

Розмовляв Маринюк Андрій

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ