Слухай онлайн
Cуспільство

Львівська освіта на карантині, тому школа переїхала додому до учнів

Як то кажуть: якщо учень не йде до школи, тоді школа йде до нього додому.

Фото Дрогобицька міська рада

В Україні очіковано Уряд продовжив режим карантину у зв’язку з поширенням коронавірусу – до 22 травня. Водночас з 11 травня українці зможуть, не порушуючи закон, відвідати салон краси, стоматолога та врешті-решт випити горнятко ароматної кави. Наскільки це врятує малих підприємців – сказати важко. Проте газета Ратуша знає точно, що чекає на дошкільнят та школярів через карантин та як організована їх навчання сьогодні.

Дошкільна освіта

Мар’яні 22 роки і вона працює в одному з львівських приватних садочків. Дівчина розповіла, що карантин майже не вплинув на інтенсивність роботи у їхньому дошкільному закладі освіти. Зустрічі з дітьми як відбувались з понеділка по п’ятницю, так і продовжуються у звичному режимі, тільки тепер через екран комп’ютера.

 «Садочки працюють в онлайн-режимі: щодня є заняття та різні цікавинки. Щодо розминок -- то вчитель фізкультури виходить в ZOOM до дітей, а тренери надсилають відео з правами.

Тож, життя у садочку триває тільки наразі поза його стінами. Тому відпустку за власним бажанням нікого не відправляли, і без грошей вихователів не залишили», -- розповіла Мар’яна.

Вихователька пояснює, що за її спостереженнями приватні садочки більш відповідально та інтерактивно бідійшли до вирешешення проблеми з карантином.

«Думаю, що приватні садочки знайшли вихід, як задовольнити вихованців та працівників у часі пандемії коронавірусу».

Шкільна освіта

Галина Телюк працює вчителькою в львівському ліцеї №2. У часі карантину її призначили відповідальною за організацію дистанційного навчання. Про свої враження, позитивні та негативні кейси вона розповіла читачам газети Ратуша.

 «В умовах карантину всі заклади освіти Львова працюють. Навчаємо дітей дистанційно, але не можна сказати, що це власне і є дистанційне навчання. Скоріше навчання з використанням дистанційних технологій.  Львівські школи і садки працюють на платформі Google Classroom і у Zoom. Багато педагогів використовують Kahoot, Mozaweb та інші технології. 

У кожному навчальному закладі є відповідальна особа за розгортання і впровадження технологій дистанційного навчання. Переважно це вчителі інформатики. Відповідальні організовують онлайн- навчання безпосередньо у своїй школі. На початку було дуже складно, було багато запитань. Шукала в Інтернет-просторі навчальні ролики про те, як працювати в класрумі. Деякі сама створювала, як для вчителів, так і для батьків та учнів. Спочатку створили  з вчителями такий собі навчальний класрум, де експериментували. Пізніше навчилися створювати відеоконференції в Zoom. Дехто з вчителів вже добре працювали в Zoom і консультували педагогів ліцею. Місто також допомагало. Багато прогресивних педагогів зголосилися бути консультантами для шкіл. На будь-яке технічне питання консультант проводив вебінар.  Ми також маємо свого консультанта.

Звичайно є і проблемні питання. Не в усіх вчителів є хороша техніка, дехто не може дозволити собі швидкісного Інтернету. Така ж ситуація з учнями. Не можна сказати, що все ок! Є відсоток, хоч і невеликий, учнів не задіяних у такому навчанні. Дистанційне навчання має мінуси. Дуже важко у цей період батькам контролювати навчання дітей. Ми їх підтримуємо і дуже вдячні за допомогу. З об’єктивністю оцінювання теж неоднозначна ситуація. У вчителя підкрадається сумнів, чи учень все зрозумів, і чи самостійно виконав завдання.

Усі педагогічні ради і консультації педагогів у ліцеї відбуваються теж у режимі Zoom-конференцій. Навіть замінну атестаційної комісії відбувалось в онлайні. Зараз вчителі отримали рекомендації щодо оцінювання учнів та закінчення навчального року».

Також Галина Телюк наголосила на тому, що нікого з вчителів не відправляли у відпустку, нікого не скорочували, а не переводили на меншу ставку. «І взагалі, звідки взялися такі думки-питання у журналістів? Не знаю жодного такого випадку зі львівськими педагогами», -- здивувалась вчителька.

«Але ми здолаємо всі труднощі. Навіть,  якщо чогось не навчимося, не засвоїмо чи не сформуємо, ми повернемось у вересні і поступово все наздоженемо. Бо вже дуже скучили! І вчителі, і діти. Здоров’я всім!», - підсумувала розмову Галина Телюк.

Анастасія Губарева працює менторкою в одній з приватних львівських шкіл. Дівчина

«Наша школа працює в онлайн режимі за звичним розкладом. Для організації навчання ми використовуємо Microsoft Teams. Особисто мені -- дуже зручно -- це зручніше, ніж у Skype чи навіть у Zoomі. Розклад не змінився, змінили лише формат, але не загальний режим навчання. Тобто шкільний процес фактично у незмінному вигляді переїхав додому до учнів.

Наприклад, у нас і далі є уроки спорту та Я- митець, де діти виконують вправи та займаються творчістю, керуючись навчальними відео, які записують вчителі, а потім діляться результатами. Вчителі мають можливість індивідуально, у кожного, виправити помилки та надати рекомендації.

Інші уроки відбуваються онлайн -- в режимі реального класу. Діти мають можливість комунікувати з вчителем та одні з одним. Водночас у вчителя є інструменти для дотримання дисципліни за потребою. Наприклад, якщо учень заважає на занятті, йому можна вимкнути мікрофон.

Враховуючи те, що уроки відбуваються в реальному часі, а роботи вчителям менше не стало, то відповідно немає і вимушених скорочень. Немає скорочень і серед менторів, чого я, зізнаюсь чесно, спершу побоювалась. Так, наша робота дещо змінилося, але, як показав досвід, вона і далі дуже важлива. Щодня я модерую уроки та позакласну роботу: моніторю дисципліну, слідкую за тим, щоб всі діти були присутні на уроці, а технічні проблеми вирішувалися якнайшвидше; налагоджую якісну комунікацію дітей, батьків, вчителів, шкільного психолога та технічної служби; відслідковую та намагаюсь впливати на психологічний клімат так, аби кожна дитина, незважаючи на карантин відчувала себе членом класної спільноти, не випадала з навчального процесу, мала можливість ділитися тим, що для неї важливо.

Я вважаю, що емоційний супровід дуже важливий і насправді у багатьох інших школах є дещо недооцінений. Стараюся моніторити різні статті про те, як різні структури організовують дистанційне навчання і там переважно особливо акцентують на інтернет-технологіях, їх перевагах і труднощах. Це безумовно дуже важливо. Але можна засвоїти цілу купу лайфхаків, все організувати і в результаті зіткнутися з повною апатією самих учнів.

Наше середовище нас формує і чим довше учень перебуває поза шкільним контекстом, тим більше він випадатиме з процесу. Так, є винятки: діти з високою мотивацією чи діти, які вже мають тривалий позитивний досвід домашнього навчання і для них це норма. Але для середнього учня зміна середовища часто означає і зміну пріоритетів -- на перше місце виходять комп’ютерні ігри, спілкування в соцмережах, а школа починає сприйматися як зовнішній шум.

Мінімізувати цю тенденцію – це вже робота ментора (або ж класного керівника), який працює над тим, щоб діти постійно відчували себе в контексті: особисте спілкування з кожним, спільні чатики та відеоконференції, де можна просто поспілкуватися, як на перервах, всілякі челенджі тощо.

Наприклад, я помітила, що часто діти заходять на онлайн-урок ще до його початку щоби просто поспілкуватися, і для них важливо, щоби це спілкування було не лише з друзями, а й з вчителем та ментором. У цей час вони можуть грати в ігри, або симулювати проблеми з інтернетом і взагалі прогуляти урок, але вони тут, а значить, що саме в цей момент для них пріорітетнішим є це відчуття спільноти.

Наслідки дистанційного навчання відчують всі у різній мірі. Чим довше триватиме карантин, а виглядає на те, що ми закінчимо рік дистанційно, тим більший розрив буде між різними школами. Ті школи, які змогли налагодити дієве онлайн-навчання зможуть мінімізувати ці наслідки. А ті, хто зробив ставку на самостійне опрацювання учнями матеріалів (а таких шкіл, де дітям просто скидають домашнє фактично без пояснення, багато) вже отримують неприємні сюрпризи в вигляді не зробленого, списаного, зробленого батьками чи за допомогою інтернету, більш того неправильно засвоєне домашнє завдання.

Оцінки за семестр отримають всі. Але на наступний рік, найймовірніше, що все це доведеться вчити заново. Найгірша ситуація буде в тих школах, чиї населені пункти та в цілому діти не мають нормального доступу до інтернету.

Я два роки працювала в такій школі на Київщині. Там часто ні діти, ні вчителі просто не  мають технічної можливості навчатися: інтернет заслабкий або лімітований, не у всіх є смартфони чи комп’ютери, не у всіх на цих смартфонах є достатня кількість пам’яті для книг і файлів. Пам’ятаю, у мене була учениця, яка могла працювати тільки на шкільному інтернеті з телефона, і коли одного разу ми пішли на карантин, вона змушена була зі всіх предметів обрати три, бо більше місця на її телефоні не було. Час від часу вона видаляла старі матеріали приходила до школи і скачувала нові. В неї була мотивація.

Зазвичай діти просто «забивають», бо школа не може карати тих, хто справді не має можливості вчитися. І тут для такої школи виникає пастка – формально у нас не прийнято не атестувати, тому оцінки будуть виставлятися інколи навіть «зі стелі», а на наступний навчальний рік школа отримає дітей з нульовими знаннями і твердою впевненістю в тому, що як би погано вони не вчилися, на наступний рік їх все одно переведуть. Потім якось мотивувати таких дітей буде дуже важко.

Але загалом, на мою думку, у цій всій теперішній ситуації навколо освіти є і свій плюс. Всі учасники навчального процесу мають можливість переглянути своє бачення, знайти свої зони розвитку і вийти з карантину вже з новими стратегіями та цінностями.

Особисто мені дуже імпонує, що теперішня криза остаточно підважила «карго культ» новітніх технологій в освіті, де, доволі часто, вершиною так званої «диджиталізації»  освіти вважалося склепати презентацію в Power Point.  Дистанційне навчання зруйнувало цю ілюзію і показало, що цього не просто не достатньо, цього критично мало. А нові виклики – це завжди нові можливості, тому вірю, що в найближчому майбутньому нас чекає не формальне, а справді якісне оновлення шкільної системи».

ДЖЕРЕЛО.

Фото ілюстративне

Нагадаємо, що Гал-інфо продовжує розповідати про долю освітян #освіта_на_карантині. У попередніх матеріалах ми розкривали такі теми:

Олена Ляхович, Гал-інфо.
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...
");