Як повторити досвід Помаранчевої революції у прискорений спосіб в умовах війни – саме це демонструє чинний поки що Президент. У другу річницю трагічних подій Революції Гідності йому нема із чим вийти і прозвітувати перед українським суспільством, яке віддало своїх найкращих синів за європейський вибір та незалежність держави. «Закоханий в себе конкурентів не бачить...». Сократ.
Суботні та недільні події в Києві минулого тижня продемонстрували зростаюче напруження між владою та суспільством, яке одразу ж використали маргінальні радикальні сили. Діючи в тренді суспільних настроїв, новітні радикали будуть набирати політичні та фінансові бали до свого споживчого кошика. За останніми соціологічними дослідженнями, приблизно 80% українців хочуть відставки уряду Яценюка, приблизно 55% підтримують дострокові вибори Президента України – значить незадоволені роботою Петра Порошенка.
Коротко проаналізуємо «сухий залишок» майже дворічної діяльності «солодкої парочки» Яценюк – Порошенко.
Фактичний провал більшості реформ (в позитиві лише поліція та зменшення газової залежності від Росії, розбудова армії), засилля корупції, скандальна робота «псевдопрокуратури» на чолі із ставлеником Президента паном Шокіним, злочинні тарифи, невдала кадрова політика (НБУ, прокуратура), незрозуміла гуманність до бізнесменів-сепаратистів та відвертих ворогів держави, обслуговування інтересів олігархів, ще гірша митниця, ті ж самі «відкати» у бізнесі і так далі.
Нездатність Порошенка та Яценюка компромісно розділити владні повноваження в умовах парламентсько-президентської форми правління державою.
Ганебний результат української дипломатії та особисто Порошенка - підписання смертельних для української держави домовленостей «Мінськ-2» щодо врегулювання ситуації щодо окупованих Росією частин Донбасу.
Петро Порошенко, як і кожен Президент України до нього, забажав абсолютної влади, його адміністрація намагалася підпорядкувати собі уряд, окремих міністрів та парламентську коаліцію суто у власних економічних інтересах. Це і стало джерелом постійних скандалів. Але ми це вже проходили, згадаємо подібну у минулому війну Ющенка із Тимошенко.
Уряд, своєю чергою, проводячи фрагментарну видимість реформ та оплачуючи дорогу піар-компанію на Заході (в США та ФРН експерти «закохані» в Яценюка) не хоче попрощатися із щоденним корупційним прибутком від контрольованих міністерств, зводячи боротьбу із корупцією до театру абсурду.
Та перестаньте вже брати за посади, перестаньте брати щоденну данину і з корупцією буде покінчено! Та ні, скоріше сонце впаде на землю, аніж український чиновник перестане брати «данину». Тому і мають в нас всі шанси поповнювати уряд грузини, литовці чи німці…
В умовах, коли український народ щоденно втрачає своїх бійців в АТО, коли пенсіонери останні копійки віддають на фронт, волонтери та добровольці рятують цю державу від загибелі і від таких чиновників.
Наразі суспільне невдоволення вилилося в Києві тільки у немасові акції та погроми російських банків, останнє, вочевидь, було профінансоване із російського державного бюджету. Але весна близько.
Quo vadis, Domine? Камо грядеші? Куди ми йдемо?
Ми надалі безнадійно дотримуємося версії, що наш Президент мудра і талановита людина, яка розуміє свою роль та значення в історії України. Що він відмовиться від володіння бізнесом в Росії і стане сильним та впевненим президентом демократичної європейської держави, а не резидентом російських інтересів в Україні. В нього ще є час та шанс все виправити. Але вікно можливостей швидко закривається.
У Порошенка нема іншого виходу, як терміново відправляти Яценюка та його уряд у відставку, призначити технократичний уряд, наприклад на чолі із Яресько (яку так люблять на Заході) і … почати нарешті працювати над реформуванням країни.
«Спектакль» із псевдовідставкою уряду українському народу не сподобався і додав лише Порошенку негативу. І реалізацію мінських домовленостей необхідно заблокувати та працювати над іншим форматом міжнародних переговорів, які б дали Україні можливість боротися із російським шантажем та агресією.
Інакше – вибори. А вибори сьогодні явно не на часі. Вони можуть цілком зруйнувати ослаблену війною українську державу. Але і спекулювати на тему війни владі не раджу, український народ цього вже не потерпить, тягар війни несуть усі, але найбільш боляче пенсіонерам, а не чиновникам – мільйонерам типу Ложкіна. Гряне буря і винесуть із кріслом. Один Президент – втікач в історії Україні вже є.
Якщо Порошенко цього не зрозуміє, то не тільки члени революційного правого сектору, а і всі добровольці, волонтери із АТО, весь український народ прийде до Адміністрації Президента «подякувати» за роботу. І попрощатися.
