Нещодавно у Рівному, в своїх родичів, тихо відійшов у вічність письменник Андрій Кондратюк.
Все своє життя він прожив у Києві на вул Житомирській. Коли я ще був намісником Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, то не раз міг його бачити таким, що прогулюється по території монастиря, або ж сидить на лавчині, вчащав він і на Володимирську гірку.
Заходив Андрій Іванович на богослужіння до Михайлівського собору. Цими своїми прогулянками для відпочинку і спостережень нагадував він мені Івана Нечуя-Левицького, який мав той самий маршрут, але більше аніж сто років тому.
Особисто я з п. Андрієм Кондратюком близько не був знайомий. Може раз чи два брав він у мене благословення. Але познайомився я з його душею, внутрішнім його багатим світом, через твори, причому дарував він мені їх через одного ченця кожного разу, як тільки-но книжка з’являлася на світ. Для мене це було якимось дивом і водночас відкриттям і, як я брав до рук його книгу з авторським підписом, то не міг випускати її з рук два, три дні. Так зачитувався.
Переважно це спогади, романи про хутірське життя, про вояків УПА, про страдницьку для людей "радянську колгоспну систему", про його подорожі, які він звершував щоліта з Києва до батьківської хати на рівненському поліссі. Твори п. Андрія Кондратюка можуть навчити відвертої, щирої любови до рідного краю та до рідної хати...
Друкуватися в радянський час письменнику Андрію Кондратюку не давали можливості через його дисидентські ухили. І це зрозуміло, адже він писав правду про українця-поліщука. Однак, кілька книг таки і тоді з’явилися на світ. Читання його романів і повістей якось заворожувало... Надзвичайно цікаво писав, передавав українську бувальщину, спогади і спостереження.
Всі його книги - романи і повісті, це рельне життя людей неспокійного ХХ ст.
Ось хочу перерахувати його творчість останнього десятиліття, а можливо це тільки друковані книги, адже романи і повісті могли бути написанами раніше: "Хутір", 2005 р., роман, 852 с., наклад 300 прим.; "Поза межами суєти", 2005 р., роман-мозаїка, 944 с., наклад 250 прим.; "З вишневого саду", 2007 р., оповіді про квіти і дерева, 516 с., наклад 1000 прим.; "Вигнанець", 2008 р., роман, 536 с., наклад 100 прим.; "Гості з Аргентини", 2009 р., 528 с., наклад 100 прим.; "Дорога до матері", 2009 р., роман, 432 с. 100 прим.; "Добром зігріте серце", 2010 р., спогади, есеї новели, 416 с., 150 прим.; "Там земля мила", 2015 р., повісті, оповідання, есеї. спостереження, 200 с., наклад 150 прим.; "Старина", 2016 р., повісті. оповідання, спостереження, 204 с., наклад 150 прим.; "Давні листи", 2017 р., повісті, оповідання, спогади, спостереження, 152 с., наклад 150 прим.; "Батькова клуня", 2018 р., повість, розмисли, спогади, спостереження, 172 с., наклад 150 прим. Всі книги, окрім однієї, вийшли друком у "Волинських оберегах" м. Рівного. Можна не помітити убого тиражу цих надзвичайно цікавих книг. Перечитуав я їх і останнім часом.
Раптом закортіло мені поцікавитися здоров’ям Андрія Івановича у знайомих і мені відповіли: "Здоров’я п. Андрія Кондратюка не дуже, він у племінниці в Рівному, покинув київську квартиру і напевно готується до відходу у засвіти".
Дивно, що моє перечитування його творів фактично співпало з його відходом у загробний світ. Я дуже хотів поговорити з ним хоча б по телефону, але мене попередили, що він у такому стані, що вже телефонної розмови не відбудеться.
Письменник Андрій Іванович Кондратюк відійшов у вічність на 81 році життя 2 лютого 2019 р. Заповів поховати його у вишитій сорочці на рідній батьківщині. Заповіт виконала племінниця Марія.
Ніде в інеті я не бачив повідомлення про його смерть, тому й закралась така думка про напіввідомого..., хоча не думаю, що письменник насправді був таким. Адже про нього мали б знати його колеги по Національній спілці письменників України.
Спочивайте з миром п. Андрію, ви гарно і надзвичайно цікаво творили та писали...
