Слухай онлайн
Женская одежда на сайте kloomba.com
Політика

Пристрасті між виборами

Хоча президентські вибори завершилися майже місяць тому, а їх результати визнали не лише безпосередні учасники, але і міжнародні та вітчизняні спостерігачі, політична ситуація в Україні залишається напруженою.

Провина за це значною мірою лежить на новообраному президенті країни, дії якого ламають звичні стереотипи сприйняття політичної поведінки.

Ні обіцянок, ані кадрів

Володимиру Зеленському, як неодноразово зазначалося, вдалося виграти президентські вибори, не взявши на себе жодних політичних зобов’язань, не представивши офіційно жодного майбутнього призначенця на посади з кадрової квоти глави держави. Цей факт не лише цілком може претендувати на рекорд, але і прекрасно ілюструє ступінь політичної зрілості українського суспільства. Проте на досягнутому ЗеКоманда не зупинилася, і продовжує наполягати на проведенні інавгурації шостого президента саме 19 травня, не пропонуючи раціональних аргументів для пояснення власної позиції. Ані зустріч Зеленського та його політико-правових ад’ютантів з представниками парламенту на початку травня, ані його відеозвернення від 10 травня з вимогою до законодавців «не чіплятися за депутатські ксіви», не дали відповідей на питання: якими є плани нового глави держави, його програма дій та підходи до співпраці з парламентом. Як для досвідченого шоумена Зеленський не вражає комунікативними здібностями, швидше – дивує вмінням створювати конфліктні ситуації практично на порожньому місці.

Законодавство не дозволяє розпускати Верховну Раду за півроку до виборів, проте наявність хвацьких юристів у орбіті впливу на Зеленського створює суттєве занепокоєння з цього приводу всередині депутатського корпусу. Новий президент намагається апелювати до 73-відсоткової підтримки виборцями, навмисне упускаючи той факт, що за парламентаріїв так само свого часу проголосували громадяни України. Невисокий авторитет законодавчого органу, який, схоже, створює у ЗеКоманди мисливський азарт, явище в українських реаліях постійне. Зеленський, схоже, намагається пришвидшити процес виборів до парламенту, аби підігріти власним рейтингом проект «Слуга народу», який виборці асоціюють саме з ним, та отримати для нього помітне парламентське представництво. Нагадаю, що Україна є парламентсько-президентською республікою, і глава держави навряд чи зможе самостійно добитися суттєвих змін державної політики.

Пікантності додає підвищена медіа-активність Ігоря Коломойського, давнього бізнес-партнера Володимира Зеленського. Той не лише перестав приховувати прагнення отримати компенсацію за націоналізацію Приватбанку, але і з Ізраїлю жваво роздає інтерв’ю, всіляко демонструючи власні інтереси та оцінюючи ситуацію в країні. Коломойський вправно «продає» суспільству версію про власний ексклюзивний вплив на Зеленського, перевірити яку нині доволі проблематично, і не приховує готовності використовувати телеканал «1+1» як батіг для регулювання суспільно-політичних процесів. 
Володимир Зеленський продовжує зберігати мовчанку стосовно ключових питань розвитку країни. Справді, він має на це право, навіть після інавгурації, незалежно від дати її проведення. Проте подібна комунікативна стратегія навряд чи стане ефективним інструментом державної політики, навпаки – провокуватиме непорозуміння та наростання конфліктності.

Парламентська турбулентність

Група підтримки Володимира Зеленського у парламенті поки воліє не проявляти себе, адже для президента, який обіцяв залучати нові обличчя, контакти з діючими парламентаріями виглядають не надто перспективними. Разом з тим варто зауважити, що всі парламентські сили (до 6 партій, які створили фракції за підсумками виборів восени 2014 року можна додати партію «Відродження», яка створила депутатську групу вже під час восьмого скликання) переживають різного роду проблеми. Практично жодна з них не гарантує для себе збереження парламентської прописки без серйозної роботи над помилками та можливого переформатування, яке буде проходити далеко не в тепличних умовах.

Консенсусу стосовно можливого проведення дочасних парламентських виборів у Верховній Раді наразі немає. До того ж проведення виборів влітку, у розпал сезону відпусток, навряд чи можна назвати позитивним сигналом для українського суспільства. Тим часом законодавці в кулуарах обговорюють перспективи корекції виборчого законодавства шляхом зниження прохідного бар’єру та ліквідації мажоритарної складової. Навряд чи подібні кроки у випадку реалізації збільшать шанси на оновлення політичної еліти, проте подібну мету ніхто, як видається, перед собою не ставить.

Помітний під час президентської кампанії запит на нові обличчя в українській політиці намагатимуться використати і під час парламентських перегонів, причому робитимуть це не лише звичні політичні гравці. Нагадаю, що в Україні зареєстровано понад 350 політичних партій, і нові проекти напевне будуть виходити на політичний ринок. Це і центристська партія «справжніх облич» Володимира Гройсмана, і УДАР, на чолі якого піде до парламенту чи то Володимир, чи то Віталій Кличко. Все активніше припускають можливу участь у парламентській кампанії Святослава Вакарчука, який повинен зрештою реалізувати набуті за океаном знання у сфері практичної політики. Для всіх перелічених гравців дострокові парламентські вибори являють загрозу, бо не дозволять донести заплановані меседжі до виборців. До речі, варто зауважити, що логіка парламентської кампанії суттєво відрізняється від президентських виборів, і розраховувати на сліпе копіювання секретів перемоги Зеленського не варто.

Події останніх тижнів дозволяють говорити про ще одну лінію поділу, яка видавалася забутою після Революції Гідності та п’яти років гібридної війни Росії проти України. Парламентські вибори будуть проходити у двох великих сегментах: патріотичному, зацікавленому у продовженні боротьби за Україну та її незалежність, та угодовському, представники якого не проти повернутися на «прийнятних умовах» до «русского мира» як парасолі впливу Кремля. Звісно, буде і «болото» тих, хто не визначився, проте його чисельність не буде домінуючою.

Україна опинилася у періоді політичної турбулентності, яка набирає обертів на тлі продовження гібридної війни з Росією. Варто нагадати, що у Кремлі добре розуміють, що вплив на електоральні процедури в сучасному світі має куди більший ефект, ніж широкомасштабні бойові дії. Не повинні забувати про це і українські політики, як представлені на посадах, так і діючі, адже їм сукупними зусиллями доведеться ближчим часом сформулювати національні інтереси та траєкторію розвитку нашої держави.

Євген МАГДА

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...