31 травня Верховна Рада має розглянути в першому читанні законопроект, що встановлює квоти для пісень українською мовою в ефірі українських радіостанцій. У цей час просто неба біля будівлі парламенту відбудеться концерт українських гуртів. Активістів, які закликатимуть депутатів розглянути законопроект, розважатимуть «Гайдамаки», «Тінь сонця», «Mad heads», «Мандри», «Ейра» та інші.
Річ у тому, що в ефірі національних радіостанцій пісні українською мовою не перевищують 4-5% від обсягу всіх пісень, і то крутяться вони переважно в нічний або ранній час. Соромно зізнаватися, та для того, аби почути бодай один твір українською мовою, треба мати неабияке терпіння й переслухати 10-12 російськомовних треків. Чому так? Суто формально напрошується один з таких висновків:
в Україні вкрай обмаль митців, які пишуть пісні українською мовою;
2) переважна більшість пісень українською мовою поступається якістю російськомовним чи
англомовним;
3) слухачі полюбляють легенькі попсові треки, але більшість пісень українською мовою — це етно-фолк або рок;
4) окремі власники радіостанцій, керуючись комерційними міркуваннями чи імперськими упередженнями про вищість російської культури, формують здебільшого російськомовні плей-лісти, відмовляються брати в ротацію україномовні пісні та консервують колоніальне становище української культури.
Елементарне дослідження української пісенної культури, з одного боку, та неписаних законів “українського” шоу-бізнесу, з іншого боку, миттєво спростовує перші три тези й доводить четверту. Потрібно визнати: ми живемо у постколоніальній країні, що дотепер не спромоглась запровадити хоч би й елементарні захисні механізми для виконавців, що воліють співати пісень українською мовою. Власне, вони постають перед вибором: перейти на російську й дістатися слухача, або й далі лишатися вірними переконанням та мові, але при цьому лишитися невідомими та нереалізованими.
Я не виправдовуватиму таких співачок, як Ані Лорак чи Ірина Білик. Зовсім ні. Та будьмо справедливими. На рубежі 1990-2000- х кожна з них видала два-три чудових україномовних альбоми, що їх співала усенька країна — від Закарпаття до Криму, від Сум до Луганська.
“Мрій про мене” у виконанні Лорак та “Човен” Білик стали хітами національного значення. Але тоді на наш ринок зайшли росіяни й привласнили всі теле- та радіостанції, запровадивши штучні загати та перепони для українських пісень.
Що ми маємо в сухому залишку? Вся країна — від Харкова до Івано-Франківська співає та слухає російськомовну попсу та шансон. Шкідливий вплив цього штибу пісень не обмежується русифікацією (хоч і цього достатньо, аби замислитися про зміну принципів). Та, поза тим, абсолютна більшість російськомовних попсових пісень та шансону позбавлені
естетичної цінності — вони здатні лишень зіпсувати музичний смак, і то — із юнацького віку (бо ж саме молодь здебільшого дивиться й слухає музичні канали та станції). Я вже не кажу про те, що у часі війни із агресором засвоєння його культури є вкрай аморальним й сумнівним актом.
Встановлення квоти на рівні 35% для пісень українською мовою матиме низку позитивних ефектів для розвитку української пісні. Квоти змусять власників радіостанцій волею-неволею брати в ротацію українські гурти й виконавців, про яких дотепер не хотіли й чути. Безумовно, зросте попит на українські пісні, а, відтак, значно збільшиться кількість поетів та композиторів, що писатимуть українською. Квоти стимулюватимуть та заохочуватимуть цей процес. Цим шляхом йдуть всі країни, що мають під боком великих та агресивних сусідів.
Але й це, певна річ, лише перший з потрібних важливих кроків. Законопроект, який має бути розглянутий 31 травня у першому читанні, не торкається мови ведучих на радіо — він встановлює лише квоту для пісенних творів. Але мова ведучих так само потребує регламентації. За статистикою три чверті програм на українських національних радіостанціях ведуться російською мовою. З якого, запитую, дива? Якщо обмаль пісень українською мовою власники облудно пояснюють браком пісень, то що, власне, їм заважає знайти україномовних ведучих? Відомо, що — вище названі упередження. Тож наступним законопроектом треба буде наводити лад і в цій сфері. Але все по порядку.
Повернення україномовної пісні до ефіру наших радіостанцій — це питання виживання нації та відновлення її гідності. Не тільки принизливо й ганебно для співочого народу, але й вкрай необачно та небезпечно — жити під культурним домінуванням сусіда-агресора. Перефразовуючи старе прислів’я: Сьогодні ти співаєш пісні російською мовою, а завтра гукатимеш “Путін — ввєді вайска!” Шлях деокупації Донбасу й Криму лежить через культурну емансипацію.
31 травня подивимося, хто з депутатів стоїть на сторожі національного інтересу, а хто підіграє окупантам.
