Зміною в ручному режимі керівництва так званої «лнр» помічник російського президента Володимирак Путіна Владислав Сурков розставив для себе кілька пасток. Фактично, Сурков зробив подарунок для України.
Нагадаю, 21 листопада в окупованому Луганську так званий «міністр внутрішніх справ ЛНР» Ігор Корнет, якого ватажок бойовиків Плотницький рішенням «суду» усунув від посади, влаштував «військовий переворот».
Показово, що під час «перевороту» в російських і українських ЗМІ практично одночасно з"явилася інформація про начебто підтримку Корнета з боку РФ.
Після появи цієї заяви, з РФ пролунала жорстка відповідь із найближчого оточення Суркова про те, що Росія наразі не підтримує жодну зі сторін конфлікту.
Подібна поведінка Корнета зіграла на руку Україні, даючи всі підстави казати про те, що Кремль не тільки не контролює ситуацію на окупованих територіях, але й, власне, в самій Росії існують декілька груп впливу, що свідчить про втрату Путіним контролю над ситуацією.
Це зрозуміли і в Кремлі, тому,власне, вирішили грати навипередження, мінімізуючи можливі репутаційні втрати.
Утім, оперативним призначенням колишнього очільника «МДБ ЛНР» Пасічника замість Плотницького Сурков допустився кілька важливих помилок. По-перше, навіть якщо допустити, що Плотницький за власною ініціативою написав заяву про звільнення, то, згідно так званої «конституції» псевдореспубліки, його обов’язки має виконувати голова парламенту, а не міністр держбезпеки.
У статті 62 «конституції ЛНР» йдеться про те, що «у разі дострокового припинення повноважень глави Луганської Народної Республіки, а також у випадках, коли глава Луганської Народної Республіки тимчасово не може виконувати свої обов'язки, їх тимчасово виконує голова народної Ради Луганської Народної Республіки». «Головою народної ради ЛНР» є Володимир Дегтяренко.
Щоб задовольнити заяву Плотницького «народною радою ЛНР» були схвалені внесення змін в закон «Про внесення змін до Тимчасового основного закону (конституцію) Луганської народної республіки». Внесені і одноголосно підтримані зміни передбачають, що у разі дострокового припинення повноважень «глави ЛНР» його обов'язки тимчасово виконуватиме голова «народної ради» або той громадянин «ЛНР», якого представила «народна рада».
Однак, навіть за «конституції» самопроголошеної «республіки» під прийнятим «законом» повинен бути підпис Плотницького. «Ухвалений закон Луганській Народної Республіки протягом п'яти днів направляється Голові Луганської Народної Республіки для підписання і оприлюднення».
Варто зазначити, що в інтерв'ю російським ЗМІ Пасічник говорить, що він обраний народом і на сьогоднішній момент є виконуючим обов'язки «глави ЛНР». Подібна заява Пасічника фактично ставить хрест на всіх зусиллях РФ щодо «легетимності» так званих «вільного волевиявлення» на окупованих територіях Донбасу і невтручанні Кремля у внутрішні справи самопроголошених «республік».
Це подарунок для України. Москва поставила під сумнів так звану легітимність «Д/ЛНР» загалом. Тепер Київ має всі підстави казати, що мінські угоди «денонсовані» самими бойовиками.
По-друге, виникла колізія щодо уповноваженого від «ЛНР» за мінський процес. З одного боку, Плотницького призначили уповноваженим на переговорах у Мінську. З іншогого. представляти самопроголошену «ЛНР» на переговорах у Мінську і далі буде Владислав Дейнего. Про це заявив новий так званий виконуючий обов’язки «глави ЛНР» Леонід Пасічник. Тоді не зрозуміло, хто ж відповідає за мінський процес?
Ще більше запитань виникає після заяв самого Дейнего. Так, наприклад, нещодавно він зробив заяву, яку можна трактувати як бажання керівництва так званої "ЛНР" повернутися до складу України. «Всю логіку процесу потрібно вибудовувати, виходячи з того, що території «ЛНР» і «ДНР» повинні мати повну самостійність в рамках держави Україна. Нам треба вийти на цей рівень взаємодії з Києвом для того, щоб отримати визнання європейське, світове визнання, ми повинні йти цим шляхом»,- заявив Дейнего.
По-третє, перестановки в «ЛНР» – це міджеві втрати для самого Суркова. Останній неодноразово заявляв, що Плотницький залишиться на чолі «ЛНР» до того, як будуть призначені чергові вибори.
13 листопада відбулася зустріч у форматі Волкер-Сурков, після якої обидві сторони перемовин зробили заяву про те, що «дорожньою картою» врегулювання ситуації на сході України є Мінські домовленості. Підписантом цих домовленостей є Плотницький як легітимний, з точки зору Москви, лідер «ЛНР». Відповідно, що його усунення з посади ставить під удар не лише репутацію Суркова як учасника переговорного процесу, але й ламає всю геополітику РФ на зовнішній арені, демонструючи всьому світові, що наразі РФ не контролює процеси, які відбуваються на окупованих територіях.
Нагадаю, нещодавно прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков на зустрічі з журналістами заявив, що в Кремль має відповідний вплив на ватажків самопроголошених «республік».
«Республіки» живуть самостійним життям, але Путін ніколи не приховував, що має можливість звертатися із закликами та чинити певний вплив», -зауважив Пєсков.
Після подібних заяв Пєскова, помилки Суркова варто розглядати, як серйозні репутаційні втрати офіційного Кремля.
Примітно, що для України «заколот» всередині «ЛНР» мав би стати чудовою нагодою продемонструвати нашим західним партнерам той факт, що РФ, по-перше, не контролює ситуацію на окупованих територіях, по-друге, всередині самої Росії є декілька центрів впливу, які ворогують між собою. Останній факт давав би Україні підстави говорити про те, що позиції Путіна не є настільки міцними в плані контролю і впливу на перебіг подій всередині самої Росії.
Враховуючи це, Україна повинна апелювати до країн Заходу, що Росія як власник одного з найбільших ядерних потенціалів через наявність внутрішніх розбіжностей всередині самої країні несе потенційну загрозу всьому цивілізованому світу.
Відповідно, Україна як «санітарний кордон» між неконтрольованою Росією і цивілізованим світом має всі моральні і юридичні підстави вимагати для себе додаткових преференцій у вигляді фінансової і військової допомоги в моменті стримування агресивних намірів з боку неконтрольованої Росії.
На тлі помилок Суркова показовими є заяви російських політиків, так званих «друзів України», які навперегін стали просувати тезу про непричетність Кремля до подій у Луганську.
Так, екс-депутат російської Держдуми Ілля Пономарьов вважає, що офіційні російські структури «не змогли продіагностувати початок цього конфлікту, незважаючи на прослушку, спостереження, безпосередню присутність людей з великими зірками на погонах на цій території. Це застало Москву зненацька, вони цього не бачили. По-друге, вони не змогли швидко врегулювати цю історію, не змогли домогтися того, щоб сторони відкотилися на вихідні позиції, вони були змушені вдаватися до зовнішньої військової сили для того, щоб зупинити цю історію».
На думку Пономарьова, українські спецслужби можуть використовувати подібні ситуації у своїх інтересах.
Утім, змушений констатувати, що, діюча влада не скористалася цією нагодою. Все закінчилося прогнозовано. Українська сторона у роботі Трьосторонньої контактної групи «висловила обурення тим, що внутрішньополітичні чвари в РФ продовжують відбиватися на подіях в Україні. Зокрема, йдеться про події в ОРЛО, де нещодавно за безпосередньої участі РФ відбулася зміна ватажків збройних формувань».
