7 квітня ми святкуємо одне з найбільших християнських свят – Благовіщення Пресвятої Богородиці. День, коли архангел Гавриїл звістив Діві Марії про майбутнє народження Христа.
Разом з тим, у народній традиції східних слов’ян Благовіщення було й одним із найважливіших землеробських свят, про це йдеться у матеріалі опублікованому на Facebook-сторінці Музею народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького.
Українці вірили, що до цього дня землю обробляти не можна, адже вона спить, а хто порушить заборону – важко згрішить. Також до Благовіщення не можна було ладнати загорожі, оскільки можна «загородити дощ» і рік буде посушливим
Свято настільки шанували, що вважали його чи не «старшим» від Великодня. Саме тому заборонялося виконувати будь-яку роботу, навіть таку важливу, як випікання хліба: тому, хто все ж розпалив у печі, загрожувала пожежа або він міг накликати посуху на всю округу
На свято Благовіщення українці вітали лелеку – птаха, що асоціюється із небесним вогнем. Напередодні свята господині на Поліссі та Волині пекли із заквашеного тіста спеціальне печиво, яке називали бузьковими лапками, бусліми лапками, бусьочками, або ж гольопами, голвотами (від діалектної назви стегна). Характерним був зовнішній вигляд цього обрядового печива: округле або подовгасте, з одного боку надрізане від краю до середини кілька разів (здебільшого 2-3) – воно нагадувало силует птаха чи відбиток його ноги Бузькові лапки споживали всі члени сім'ї, а діти ще й влаштовували із ними забави. Вони вибігали на вулицю та кричали до лелек: «Бузьку, бузьку, на твоя лапка»,
«Бусєчко, бусєчко, оньо твоя лапка»,
«Бузьку, бузьку, на тобі гольопу, дай нам жита копу»,
«Бусьочку, на тобі лапочку, дай мені жінку Гапочку»,
«Буську, буську, на тобі гальопу, дай мині жита копу! Буську, буську, на тобі борону, дай мині жита сторону! Буську, буську, на тобі сирпа, дай мині жита снопа!»
Згадував схожу примовку у своїх працях і Михайло Грушевський: «Бусень, бусень, на тобі голвоту, а мені жита копу!»
Текст: Сергій Ципишев
