1 жовтня 1925 року у с. Задвір’я під Львовом народилася Марія Савчин, член ОУН і УПА, дружина полковника УПА Василя Галаси – Орлана, Лицарка Бронзового Хреста Заслуги.
У 1940-х була провідницею підпільного юнацтва ОУН у Львові, надрайоновою УЧХ (Українського Червоного Хреста) Перемишльщини, зв'язковою референтури Служби Безпеки у Крайовому Проводі ОУН.
У підпіллі зустріла Василя Галасу, який у травні 1945 р. офіційно став її чоловіком. Галаса (псевдо Орлан) був полковником УПА, очолював обласний провід ОУН Перемишльської області (нині – Польща). За подружжям полювали чекісти. Під час затримання в 1947 році співробітниками МГБ у Кракові Марічка втратила кількамісячного сина Зенона. За чутками, його всиновив начальник місцевої служби безпеки Польщі.
Надалі Марічка з чоловіком діяли в підпіллі в Карпатах, на Волині та Поліссі. Орлан організовував рейди УПА на Захід. У липні 1948 р. Галасу призначили крайовим провідником Північно-Західних українських земель (Волинь і Полісся). У жовтні 1948 р. у Василя і Марії народився син Петро.
11 липня 1953 року Марічку з чоловіком схопила оперативна група МГБ, яка діяла під виглядом повстанців. Подружжя перевезли у київську в'язницю на вулиці Володимирській. Керівництво МГБ запропонувало вислати кур'єра від його імені у США для встановлення контакту із закордонним представництвом Української Головної Визвольної Ради. Василь Галаса погодився лише за умови, що цим кур’єром стане Марічка. Він був впевнений, що його розстріляють, і намагався врятувати дружину. Заручниками в Україні залишалися їхні родичі, син, та й він сам. Орлана обіцяли звільнити після повернення Марії з Заходу. За змовою Василя Галаси і Марії, вона мала залишитися за кордоном.
Маленького сина Петра Марічка змогла побачити лише з вікна автомобіля перед від’їздом у США у 1954 році. Його виховувала двоюрідна сестра Василя на Тернопільщині і хлопчик не знав, що живе у прийомних батьків.
«Ясир», або доля родини підпільниці ОУН «Марічки»
Орлана у 1958 році засудили на 10 років ув'язнення, але у 1960-х рр. він був звільнений, хоч постійно перебував під наглядом КДБ. Василь Галаса одружився вдруге й забрав сина Петра до себе.
Марія Савчин виконала свою місію, розповівши на Заході про плани КДБ щодо знищення українських визвольних осередків за кордоном. Їй довелося пройти перевірки й пережити недовіру від деяких представників діаспори. У 1953 році Марічка емігрувала у США. Там вийшла заміж за Володимира Пискіра і в їхньому шлюбі народилося двоє дітей – Богдан та Лариса. Вона була активною учасницею діяльності громадських організацій української діаспори.
Але найбільшим її внеском у пам’ять про УПА стало написання книжки. Зі свіжої пам’яті Марія Савчин написала мемуари «Тисяча доріг». «Було одне задумане діло, яке тримало мене при житті. Цей задум я виношувала в серці крізь увесь маршрут, він вів мене на Захід провідною зорею. Я почувала, що доля недаремне привела мене, останнього живого свідка, у вільний світ. Вона наклала на мене великий обов'язок – зберегти пам'ять про нашу визвольну боротьбу, особливо її кінцевий період», - зауважила Марія Савчин про свою книжку мемуарів.
У 2003 році на запрошення Осипа Зінкевича і видавництва «Смолоскип» Марія Савчин приїхала у Київ на презентацію другого видання книжки «Тисяча доріг». У Будинку вчителя на сцені Марійку Савчин і Василя Кука багаточисельна публіка вітала її стоячи аплодисментами як знак поваги за їхню боротьбу за українську незалежність. У 2017 році видавництво «Смолоскип» ще раз видало спогади Марічки, тож сьогодні є можливість придбати це видання й довідатися надзвичайно цікаву розповідь про діяльність Української повстанської армії.
Померла Марія Савчин 22 квітня 2013 року в місті Кергонксон (штат Нью-Йорк), де й похована.
