Слухай онлайн
Історія

День в історії - народилася редакторка підпільних видань ОУН і УПА Богдана Світлик

24 квітня 1918 року у Перемишлі (нині це територія Польщі) народилася Богдана Юліанівна Світлик-Литвинко, підпільниця ОУН, письменниця, редакторка підпільних видань ОУН та УПА, посмертно нагороджена Бронзовим Хрестом Заслуги.
Богдана Світлик (1918 - 1948). Фото: www.vox-populi.com.ua

Мала літературний псевдонім Марійка Дмитренко та підпільні псевдо – «Світлана», «Доля», «Ясна».

Початкову освіту отримала у львівській школі Бориса Грінченка, потім була гімназія сестер Василіянок та «Рідна школа» (яку закінчила із відзнакою), а з 1936-го – факультет класичної філології Львівського університету.

Ще гімназисткою вступила до ОУН і була провідницею жіночої сітки. За що її заарештувала польська поліція та запроторила до тюрми «Бригідки». На початку Другої світової війни Богдана Світлик вийшла з в’язниці й знову пішла у підпілля. Там вона познайомилася та вийшла заміж за Зенона Литвинка (члена ОУН), який загинув ймовірно 1944-го. 

«Надзвичайно героїчної вдачі була ця людина, – писала у «Спогадах про Богдану-Марію Юліанівну Світлик» підпільниця Дарія Малярчин. – В ній водночас поєднувалися прикмети революціонерки, воїна, незламного борця за волю України, талановитої письменниці, полум'яного журналіста і... ніжної, романтичної, добропорядної, із щирою душею та ніжним серцем жінки, яку близькі та рідні звали Данусею».

У лютому 1942-го у подружжя народився син Андрій. Через загрозу переслідування родини гестапо, Світлик залишила дитину на свою матір (яка усиновила хлопчика) і пішла в УПА.

Вона працювала у Головному Осередку Пропаганди та Інформаційної Служби ОУН, який очолював Петро Федун-«Полтава». В якості автора та  редактора співпрацювала з підпільними періодичними виданнями «Ідея і Чин», «Самостійність» та виданнями осередка пропаганди ОУН.

Писала оповідання, нариси з життя повстанців (зокрема «Підслухане й підглядене», новелу «Героїка»). 1948-го у нелегальній друкарні УПА вийшло її оповідання «Учителька».

«Богданка часто любила сидіти у тіні гіллястого бука і на портативній машинці друкувала свої твори, – згадувала Дарія Малярчин. – Не раз просила мене диктувати їй з чорнових записів…Ми з нею довгими вечорами вели задушевні розмови. Богдана студіювала мистецтво, захоплювалася музикою, любила танці і ... п'янкий запах обсипаних ранковою росою троянд. У передвечірній час збирала навколо себе дівчат і ми тихенько співали українські народні пісні. Але найчастіше звучали українські пісні: «Далеко, гей далеко», «Дівчино, подай же рученьку», «В гаю зелененькім вода тече».

29 грудня 1948-го Богдана Світлик-Литвинко загинула у бою з НКВДистами, коли ті оточили групу працівників Осередку Української Головної Визвольної Ради біля села Либохори. Аби не потрапити до ворога живою, Богдана Світлик останню кулю приберегла для себе.

Жителька села Либохори Анни Пороховник розповідала про те, що «… вночі з 28 на 29 грудня 1948 року енкаведисти привезли до села вбиту жінку, яку кинули в сніг біля сільради, де чергувала очевидиця. Їй наказали подивитися на вбиту, чи не знає її. Зі зворушенням дивилася на гарне лице і довге русяве волосся вбитої жінки, якої не знала. Повернувшись додому, через 2-3 години оповідачка бачила велику групу енкаведистів, які везли цю вбиту жінку, лише в одній сорочці, перекинуту через спину коня, догори обличчям, в сторону урочища «Буковинки».

Досі невідоме її місце поховання.

Існує лише символічна могила Богдани Світлик біля Либохорів.

УІНП

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...
");