6 листопада 1855 року у селі Сонцівка на Харківщині народився Дмитро Яворницький, дослідник історії запорозького козацтва, колекціонер старожитностей, фундатор Дніпропетровського історичного музею, ініціатор та учасник археологічних експедицій.
Перші уявлення про козаків отримав з творів Миколи Гоголя та поем Тараса Шевченка. Їх читав батько, коли увечері родина збиралася вдома.
Другий курс історико-філологічного факультету Харківського університету став вирішальним для Яворницького як дослідника козаччини. Для студентського дослідження він обрав тему «Виникнення та устрій Запорозького Коша». Відтоді Дмитро Яворницький присвятив своє життя пошуку козацьких старожитностей, вивченню архівних джерел та збору етнографічного й археологічного матеріалу доби козаччини. Йому пощастило вчитися у найавторитетніших науковців – мовознавець Олександр Потебня запросив Яворницького до кола збирачів фольклору. Етнограф та фольклорист Микола Сумцов був для Яворницького порадником і другом. 1883-го Яворницького обрали членом Історико-філологічного товариства при Харківському університеті. Тут зібрались талановиті науковці: Дмитро Багалій, Олександра Єфименко, Іван Манжула.
Під час археологічної експедиції. В ценрі Дмиро Яворницький. 1929. Фото: nbuv.gov.ua.
На канікулах подорожував запорозьким краєм та обстежував місця перебування козаків: кургани, урочища, монастирі та церкви. Здійснював топографічні та археологічні дослідження, робив замальовки, записував свідчення старожилів, перекази, думи, легенди про козаків. Ці подорожі не були безпечні. Ледь не потонув у Дніпрі, зламав руку, одного разу його засипало землею в кургані. «Я проїхав усі Дніпрові пороги, в човні, ледь не втративши життя. – 1884-го писав Яворницький засновнику та редактору «Київської старовини» Феофану Лебединцеву, – Я лажу в Запорожжі уже три роки поспіль, відкрив 24 могили, знайшов там багато різних речей, викопав запорожця з вусами і люлькою».
У квітні 1884-го Яворницький дебютував з циклом публічних лекцій про запорозьких козаків у приміщенні харківської Біржі. Зала була заповнена слухачами. Публіка не розходилася протягом двох годин – настільки захопливою була розповідь. З лекціями Яворницький побував у Полтаві, Чернігові, Херсоні, Москві. У Санкт-Петербурзі він познайомився з Миколою Костомаровим. Ця зустріч стала доленосною. «На мене він справив надзвичайне враження, – ділився у листі до друга Якова Новицького,– Хоч і являє собою розвалину…але така сила відчувається, справжній лев, хоч і помираючий. Мабуть я йому сподобався. Не відпускав мене, запрошував на хліб-сіль…». На знаменитих костомарівських вівторках Яворницький познайомився з пітерською українською інтелігенцією. Теплий прийом, нові друзі спонукали Яворницького до переїзду. Бо популяризуючи козаччину на Україні, він потрапив до числа неблагонадійних і втратив роботу.
Пітерський період був складним, але ознаменувався появою 1888-го перших монографій: «Запорожье в остатках старини и преданиях народа», «Сборник документов для истории запорожских козаков». Кошти на першу книгу дав колекціонер та меценат Василь Тарновський. Яворницький влаштовував суботи з чаюванням, декламуванням віршів, танцями та співом, на які до нього приходили земляки та інші гості. Якось завітала Марія Заньковецька у товаристві Миколи Садовського та Марка Кропивницького. Господар субот згадував, що усіх веселив Ілля Рєпін, який запросив гостей «викозулювати» гопака. З Рєпіним Яворницький познайомився 1886-го у Казанському соборі під час панахиди за Тарасом Шевченком. Їх зблизило спільне захоплення козацтвом. Яворницький консультував художника коли той, протягом десяти років працював над картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Надав козацькі старожитності з особистої колекції. Сюжетом для картини послугувала історія написання козацьким отаманом Іваном Сірком 1676-го листа султанові Мехмеду ІV. Оригіналу листа не збереглося, зате Яворницькому передали копію, зроблену у ХVІІІ ст. Рєпін якраз був на гостинах у Яворницького, почув цю історію і вмовив свого друга позувати в образі козака-писаря.
Дмитро Яворницький у вбранні запорозького козака. 1890-ті. Фото: litterref.ru
Рєпін виконав декілька ілюстрацій до книги Яворницького «Запорожье в остатках старини и преданиях народа», а також до 1-го тому «Історії Запорозьких козаків».
У пошуках слідів останнього кошового отамана Петра Калнишевського Яворницький їздив на Соловки. В якому б куточку світу він не перебував – займався пошуками відомостей про козаків. «Слідами запорожців я обійшов увесь світ», – говорив Дмитро Яворницький. Для наукових досліджень скористався перебуванням у Ташкенті, Самарканді, Єрусалимі, Гелуані, Варшаві та інших містах Єгипту, Туреччини, Ірану, Палестини. На початку 1900-х Яворницький переїхав до Катеринослава, де до кінця життя очолював місцевий музей старожитностей, в основу якого поклав свою колекцію. Розбудовував музей та займався наукою.
Він–дійсний член НТШ, Всеукраїнської академії наук, губернських наукових товариств, професор Катеринославського та приват-доцент Московського університетів, автор майже 200 наукових праць.
1933-го Яворницького звинуватили у «буржуазному націоналізмі», а музей оголосили «кублом націоналістичної контрреволюційної пропаганди». Його звільнили з роботи.
Помер 6 серпня 1940-го у Дніпропетровську, де і похований.
Підготувала Наталя Слобожаніна, УІНП.
