20 квітня 1903 року у Бендерах (тодішня Бесарабська губернія) в сім'ї машиніста залізниці Данила Шкурупія народився син Георгій (Юрій) – поет-футурист Ґео Шкурупій, один з лідерів українського літературного авангарду 1920-х років, жертва сталінського терору.
Дитячі роки хлопчика минули за 130 км від Кишинева, на станції Флорешти, де вчителювала його мама. Однак, не втримавшись у румунській Бессарабії, сім’я Шкурупіїв вирішує перебратися в Україну. Після кількох років мандрів вони в 1913 році нарешті оселяються в Києві.
Найбільшою мрією Данила Шкурупія було – дати синові гарну освіту. Юрко закінчив 2-гу (різночинську) Київську чоловічу гімназію, рік провчився на медичному факультеті Київського університету, а після того – ще два місяці в Київському інституті зовнішніх зносин. Але бурхливий розвиток суспільного життя з його ідеологічними дискусіями та мистецькими експериментами, які «кидали виклик всьому старому і міщанському», його приваблював більше, ніж навчання. Після короткої спроби попрацювати у батька на залізниці він остаточно обирає інтелектуальну працю.
Тим більше, що в українському літературному середовищі він уже мав певний авторитет. Ще з гімназії Жора Шкурупій потрапив у редакцію газети «Більшовик», яку тоді редагував Сергій Пилипенко. Через газету він і прийшов у літературу: в редакції познайомився з Валер’яном Поліщуком і пристав до його групи «Гроно». Серед тогочасних літераторів він був наймолодшим — йому щойно виповнилося 17 років.
Паралельно він знайомиться з лідером й натхненником українського футуризму Михайлем Семенком, стає членом першого футуристичного об’єднання «Фламінґо», правою рукою Семенка. Замість імені Юрій, Георгій чи Жорж, як на французький манер називали його друзі, він бере собі коротке і звучне - Ґео . Йому ледве виповнилося 19, коли вийшла його перша збірка віршів, на обкладинці якої стояло: король футуропрерій Ґео Шкурупій. Він же запропонував для визначення українського поетичного авангарду неологізм «панфутуризм» (на противагу російському футуризму, щоб підкреслити що наш футуризм – більший, всеохопніший).
Перша збірка поезій Ґео Шкурупія «Психопоетози», 1922 рік. Фото: ukrinform.ua
Як і більшість літераторів того часу, Ґео Шкурупій був учасником багатьох літературних об’єднань, які з’являлися і зникали, трансформувалися, змінювали назви та декларації намірів. Серед найвідоміших, з якими пов’язується ім’я Ґео Шкурупія – «Комкосмос» («Комуністичний космос», Київ, 1921), Аспанфут («Асоціація панфутуристів», Київ, 1921—1924), АсКК («Асоціація комуністичної культури», Київ/Харків, 1924—1925), ВАПЛІТЕ (Харків, 1926—1927), «Нова генерація» (Харків, 1927—1931). Брав участь у багатьох літературних диспутах, декларуючи нові мистецькі принципи в літературі і нещадно критикуючи Миколу Зерова та інших неокласиків за їхню вірність класичним традиціям.
Паралельно працював редактором і сценаристом на кінофабриці (за його сценаріями навіть було знято два фільми), редагував альманах «Нова генерація», у якому вперше був надрукований сценарій «Землі» Олександра Довженка, робота в редакції урядової газети і повернення з Харкова до Києва через «квартирне питання», координація роботи київського відділення панфутуристів.
Однак, працювати стає все важче. Мрії про всесвітнє панування вільної людини та нового порядку, який принесла «пролетарська революція», розбиваються об реалії: Голодомор, самогубство Хвильового та Скрипника, арешти в літературному середовищі. 3 грудня 1934 року прийшли і до Ґео Шкурупія.
Його звинуватили у приналежності до «київської терористичної організації ОУН». Було проведено два судових засідання військового трибуналу, на яких Шкурупій категорично заперечував висунуті звинувачення і навіть подав письмову заяву-скаргу на неправомірні методи слідства. Але для більшовицького «кривосуддя» це не мало жодного значення – його засудили до «10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах з конфіскацією майна». Дружину Шкурупія, Варвару Базлс із сином Георгієм як родину ворога народу виселили з Києва. Самого ж обвинуваченого заслали відбувати покарання на Соловках.
Однак і 10 років таборів радянському режиму видалося забагато. Уже через три роки, 25 листопада 1937-го особлива трійка – сесія Ленінградського НКВД – засудила до розстрілу велику групу арештантів Соловецької тюрми – 509 осіб разом із Шкурупієм. Вирок було виконано 8 грудня 1937-го на материку – в Ленінградській області. Точне місце поховання поета досі невідоме.
Тільки через 19 років, у 1956-му, за заявою дружини поета Варвари Іванівни, кримінальну справу Ґео Шкурупія було переглянуто, а його самого – реабілітовано (посмертно).
