9 серпня лідер Норильського повстання у таборах ГУЛАГУ (1953 року) Євген Степанович Грицяк відзначає 90-річний ювілей.
Існує таке поняття — «моральні авторитети». Так прийнято називати людей, які силою своєї принципової позиції, життєвої мудрості і багатого досвіду доносять суспільству правильні і своєчасні сигнали. У розвинених країнах до голосу цих людей прислуховуються, і саме вони визначають «траєкторію» руху держави. В Україні, на жаль, інакше — моральні авторитети є, але ніхто не слідує їхньому прикладу. І часто суспільство просто не знає про подвиги і позицію цих людей. Одним із таких непочутих і нерозпитаних до кінця авторитетів, безумовно, є Євген Степанович Грицяк — лідер Норильського повстання у таборах ГУЛАГу 1953 року, багаторічний в’язень радянського тоталітарного режиму, глибокий інтелектуал.
Сьогодні, 9 серпня, «український Ганді», як його у редакції «Дня» назвала відома правозахисниця Мрідула Гош, відзначає свій 90-річний ювілей.
Помпезно святкувати Євген Степанович не планує. Це — не його стиль, привертати до себе увагу. Але гостям завжди радий. Зізнається, що планують приїхати побратими з районного центру Снятина, будуть гості зі столиці.
«Всіх, хто щиро приїде — прийму і нагодую, — говорить ювіляр. — Але святкування як такого не заплановано — хворію, заслабкий вже. Мала бути презентація мого перекладу книги «Автобіографія йога» Парамаганси Йогананди в Снятині. Але відмовився. Дуже слабкий. Якщо чесно, дивлячись на ситуацію в країні, розумієш, що зараз не до святкувань. Я просто бачу і відчуваю, що Росія готує проти нас серйозну провокацію, а можливо, й повномасштабну війну. Нам требу бути готовими, більшу увагу приділяти збройним силам, належно фінансувати армію, не грабувати її. Тільки сила може сьогодні зупинити Росію. Сила і готовність боротися до кінця. Треба розуміти, що перспектива майбутнього України на 20—30 років уперед залежатиме від нинішнього 2016 року. Як себе поведе влада, чи продемонструє готовність відстоювати свої принципи та стандарти, передовсім, у протистоянні з РФ, — від цього залежить майбутнє на десятиріччя. Головне — не боятися. Знаєте, під час повстання підходить до мене один хлопчина і каже — нам треба поговорити, але так, щоб ніхто не знав і не бачив. Я обрав місце в лікарні, під сходами — там темно і безлюдно. Він прийшов і каже: що ти робиш?! Тебе ж розстріляють. Навіщо ця жертва? Мовляв, нехай москалі самі скидають свого «царя». Вони його піднесли, збудували «імперію зла» — нехай тепер валять. Нас, мовляв, українців, вже й так багато розстріляли, смертей більше не треба. Я одразу відповів: на смерть нікого не веду, а собою пожертвувати маю право, бо знаю, що правда за мною, і не боюсь чесної боротьби. Думаю, що сьогодні це правило також може бути прикладом. Політв’язнів було майже 20 тисяч, українців серед них — половина по відношенню до решти. Тоді варто було, щоб українці не мовчали. І сьогодні простий український народ, але правильно зорганізований, має об’єднатися і сказати своє слово».
Спосіб життя, мислення, прагнення і здатність до самоосвіти Євгена Степановича Грицяка надихають і мають стати прикладом для всіх українців, особливо в складний час — «визначення траєкторії розвитку», який зараз переживає наша країна.
Фото Миколи Тимченка / «День»
