Сьогодні, 2 березня, виповнюється 142 роки від дня народження Мирона Кордуби – видатного історика, етнолога, бібліографа, публіциста, представника Львівської школи Михайла Грушевського, праці якого з історії Галицько-Волинського князівства, Хмельниччини, генезису української нації, топоніміки користуються увагою серед сучасних вчених. Більше того, сучасні історіографи нерідко розглядають його як яскравого представника міждисциплінарних студій.
Народився майбутній історик у 1876 р. у с. Острів поблизу Тернополя (Західне Поділля) у родині священика Михайла Кордуби (1850–1924). Проте в 1881 р. батько переїхав на парафію у с. Сушно на північно-західній окраїні Галичини (нині Радехівського р-ну Львівської обл.), де став одним з перших священиків-українофілів. Саме тут пройшло дитинство майбутнього історика, і саме ці краї до певної міри він вважав своєю малою батьківщиною.
У 1893 р. закінчив гімназію. Упродовж 1893–1895 рр. Мирон Михайлович навчався на філософському факультету Львівського, а в 1895–1898 роках – Віденського університетів. З 1894 р. розпочалася його тісна співпраця з М. Грушевським, яка з невеликими паузами тривала аж до початку 1930-х років. Саме останній залучив молодого учня спершу до підготовки фахових рецензій, бібліографічних оглядів, а згодом й самостійних досліджень, перші з яких побачили світ на сторінках видань Наукового товариства імені Шевченка у Львові (насамперед “Записок...”).
1898 р. у Віденському університеті отримав науковий ступінь доктора філософії за роботу “Суспільні верстви та політичні партії в Галицькім князівстві ХIII ст.”. Брав активну участь у громадському та політичному житті, був президентом студентського товариства “Січ” у Відні (1897), редактором його альманаху “Січ” (1898). Два роки працював у бібліотеці Віденського університету, але в 1900 р. повернувся додому.
Не знайшовши посади у Львові, подався на Буковину, де багато років викладав у другій державній гімназії Чернівців. Одночасно він брав активну участь у громадському житті місцевої української громади. 8 квітня 1903 р. його обрали дійсним членом НТШ.
У буремні роки Першої світової війни співпрацював із “Союзом визволення України”, друкувався в його виданнях, керував культурно-освітньою роботою серед 30 тис. українських бранців у Зальцведельському таборі військовополонених (Пруссія).
У 1918 р. – член буковинського Крайового комітету Української національної ради ЗУНР, згодом – радник посольства ЗУНР у Відні.
У 1920 р. М. Кордубу обрали до Виділу НТШ, а 1923 р. він очолив Історично-філософічну секцію НТШ, яка у міжвоєнний період була провідною науковою структурою Товариства.
У 1920–1928 рр. – професор Академічної гімназії у Львові. Одночасно 1921–1925 рр. – співорганізатор, професор, декан філософського факультету Українського університету у Львові (таємного).
У 1929–1939 рр. – професор історії України гуманітарного факультету Варшавського університету. У цей період відстоював інтереси української громади перед тодішніми польськими вченими та політиками, презентував українську науку на престижних міжнародних форумах, друкував свої праці в численних європейських виданнях. На шпальтах “Літературно-наукового вістника” ініціював дискусію про походження української нації, що дала потужний поштовх вітчизняній історіософській та історіографічній думці.
З початком Другої світової війни опинився в німецькій зоні окупації. Невдовзі переїхав до Холма, де викладав історію в українській гімназії. У грудні 1941 вернувся до Львова, працював у Бібліотеці НТШ, вчителював в українській гімназії.
Після війни працював в. о. професора історії України, а з вересня 1945 – в. о. зав. кафедри історії південних і західних слов’ян Львівського університету. Одночасно в 1944–1946 рр. працював старшим науковим співробітником Львівського відділу Інституту історії України АН УРСР.
Проте у ці роки як представник історичної школи М. Грушевського став об’єктом морального терору, піддавався публічним інквізиціям, проте зберіг відданість науці, категорично відмовившись паплюжити пам’ять і спадщину свого вчителя. Саме цей психологічний тиск став причиною смерті історика 2 травня 1947 р. Похоронили його на Личаківському цвинтарі.
У контексті локальної історії він зробив величезний вклад у дослідження історії та культури низки українських етнічних земель, з якими були пов’язані ті чи інші періоди його життя. Так, ще в другій половині 1890-х рр. М. Кордуба підготував знакову для української етнології статтю “Писанки на галицькій Волині”, в основу якої лягли матеріали з низки північно-західних повітів Галичини. Найціннішим його внеском у дослідження минулого Буковини стала книга “Ілюстрована історія Буковини” (1906), а недовгий період праці в Холмі увінчався монографією “Історії Холмщини і Підляшшя” (1941). При цьому дослідження про історію та традиційну культуру Буковини та Холмщини він писав, розглядаючи їх обов’язково у загальноукраїнському контексті.
Значну наукову вартість для краєзнавства та регіоналістики має його неопублікована праця “Бібліографія історії України” (понад 50 тис. карток), яка зберігається в Інституті українознавства імені І. Крип’якевича НАН України. Завдяки наполегливій праці сучасних дослідників у 2016 р. світ побачив перший том цього видання.
Джерело: Локальна Історія
