З наближенням святкування Різдва Христового поновлюються дискусії, особливо у медіа та в мережі: 25 грудня чи 7 січня? Православна Церква України оприлюднила пояснення.
Предстоятель Православної Церкви України Блаженнійший Митрополит Епіфаній вже зазначав: «Усі необхідні реформи мають впроваджуватися поступово й мудро. Зважаючи на те, що низка Помісних Православних Церков користується новоюліанським календарем, Православна Церква України також не проти календарної реформи, але якщо її підтримуватиме більшість вірян, а також, якщо соборний орган Православної Церкви України розгляне та ухвалить відповідне рішення. Важливо розуміти, що таке реформування – довготривалий процес, частина якого – масштабна інформаційно-просвітницька робота».
Говорячи про Різдво Христове, нагадаємо, що ані Євангеліє, ані загалом Передання Церкви не подає нам «точного дня народження» Спасителя, бо головним у святкуванні є не його дата, а зміст шанованої нами події. Тобто, Церква святкує не «день народження» Господа нашого Ісуса Христа, а подію Його народження.
Календарна дата для святкування Різдва Христового 25 грудня була обрана у IV столітті. До того часу Церква дві події – Різдво Спасителя і Хрещення Господнє – святкувала в один день, 6-го січня, під спільною назвою Богоявлення.
І хоча від кінця IV століття майже весь християнський світ святкує Різдво Спасителя 25 грудня, після календарної реформи Римського папи Григорія XIII, запровадженої в 1582 році, сталося розділення, яке в нашому суспільстві не подолане до сьогодні: 25 грудня традиційного (юліанського) календаря багатьма сприймається як «католицьке» чи «західне» Різдво, а 7 січня нового (григоріанського) календаря як «православне» чи «традиційне» Різдво.
Низка Православних Церков відзначає подію народження Христа 25 грудня за новим стилем, проте це стало наслідком календарної реформи, проведеної ними протягом ХХ століття, та переходу на новоюліанський календар, який вважається більш точним, аніж юліанський та григоріанський. Тобто, мова йде не просто про те, щоби «перенести» святкування Різдва Христового, а про повноцінну календарну реформу, яка стосується всього богослужбового року, а не лише одного-двох святкових днів.
Історія календарних реформ у Церкві знає і успішні, і драматичні приклади, на які слід зважати, обговорюючи це питання в контексті Української Церкви. Бо в низці Церков після запровадження реформи виникли розділення, часом не подолані й досі.
Пам’ятаймо, що першочергова мета ПЦУ – об’єднати всіх православних нашої країни навколо Київського престолу. Бо це відповідає церковній традиції, канонічним правилам та прямо зазначено як норма отриманого нами Томосу.
Тому, безсумнівно, дискусії про календар триватимуть і в Церкві, і в суспільстві. Але важливо, щоби вони були доброзичливими та сприяли кращому розумінню календарного питання, а не просто розпалювали суперечки та ворожнечу. І щоби, як їхній підсумок, досягши єднання українського православ‘я, Помісна Церква спільною волею всієї своєї повноти на це питання дала мудру і єднаючу відповідь.
